«У нас дружна команда»: археологиня Аліна Харламова розповідає, як українсько-польська експедиція працювала цієї весни на Волині
Ми працювали з 20 квітня по 1 травня на території колишніх польських сіл Острівки та Воля Островецька. До двадцяти людей з обох сторін. За роботою слідкувала поліція. Перед початком робіт ділянки обстежили вибухотехніки. Ми облаштовували мобільне укриття.
У Волі Островецькій ми перевірили дві локації. На одній з них знайшли масове поховання. Перший день — це чисте везіння. Одразу ж перший розкоп вивів нас на людські кістки. Ми розчистили ділянку, побачили контури ями та зрозуміли, що це братська могила. Там лежали останки щонайменше пʼяти людей, зокрема і фрагменти дитячого скелета. На ексгумації подивимося детальніше, але я думаю, що їх там більше.
В Острівках ми знайшли як масове, так і поодиноке поховання. На одне з місць нас навів місцевий лісник, який знайшов людську кістку. Останки залягали неглибоко — десь 25 сантиметрів від поверхні. Ми зняли шар хвої з листям — і відразу знайшли людські кістки. Зрозуміло, що це не регулярне поховання на кладовищі, а подія, найімовірніше, повʼязана з трагедією. Якби людину поховали по-християнськи, у землі залишилися б рештки деревʼяної труни, але ми такого не помітили.
Під час пошукових робіт команда спиралася на історичні свідчення очевидців, архівні дані, аерофотознімки та результати попередніх досліджень і польових аналізів.
Міністерство культури та національної спадщини Польщі / Facebook
Важливим є характер могили. Коли тіла розташовані хаотично, у різних позах та одне на одному — це типова картина братської могили. Таку могилу ми розчищаємо, щоб побачити контури, розмір і приблизно порахувати, скільки людей там лежать. Останки сильно не відкриваємо, бо їх треба зберегти для ексгумації, коли з ними працюватимуть антропологи. Під час чистки сонячне проміння нагріває останки — вони швидко пересихають і починають розсипатися, через що можна втратити важливу інформацію. Щоб цього не сталося, ми лише підчищаємо їх зверху, фіксуємо, накриваємо агроволокном і знову засипаємо ґрунтом. GPS-координати поховання обовʼязково записуємо у звіт.
Польські консули та представники Українського інституту національної памʼяті стежили за нашою роботою. В Острівках біля масового поховання представники СБУ встановлювали відеокамеру, щоб ніхто не зміг влаштувати провокації. Документацію з польськими колегами ми ведемо спільно: нумеруємо однаково розкопи, обмінюємося фотографіями та кресленнями, щоб звіти з обох сторін збігалися. Ворожості на місці взагалі немає. У нас дружна команда, якихось розбіжностей у поглядах я не бачила.
Це були не перші розкопки в селах Островки та Воля Островецька. Ексгумації проводили там у 1992 році, а також у 2011 та 2015 роках.
Міністерство культури та національної спадщини Польщі / Facebook
«Ми готові до наступних кроків»: заступник міністра культури України Іван Вербицький розповідає, що Україна видає потрібні дозволи та координує процес разом з Польщею
Минулий рік справді був успішним для українсько-польських відносин. Ми відновили пошуково-ексгумаційні роботи в Україні та в Польщі. Процес координує спільна робоча група, яку міністерства культури обох країн створили наприкінці 2024 року.
У грудні ми домовилися про плани на цей рік: для першочергових робіт обрали п’ять локацій в Україні та три в Польщі. Україна вже видала всі п’ять дозволів на своїй території. На двох локаціях фахівці вже закінчили роботу, ще на одній почнуть 8 червня. Потім ми знову зустрінемося, щоб визначити наступні кроки та вирішити практичні питання. Наприклад, коли ми ексгумуємо людей, їх потрібно перепоховати у визначеному місці. Десь на цвинтарі бракує простору, десь треба розчистити чагарники й визначити, хто саме це робитиме (щось із цього вирішуємо в Україні, щось — у Польщі).
Працюємо в дусі довіри, поваги та спільного розуміння. Під час війни українці особливо гостро усвідомлюють, що кожен загиблий має право на могилу, а родичі — на те, щоб ушанувати його памʼять.
«Відносини між державами — це одна справа, а ставлення поляків до українців — інша»: польський історик Лукаш Адамський пояснює, чому ексгумацій замало для того, щоб суспільства порозумілися
Відносини України й Польщі не можна назвати поганими. Уряди та військові обох країн підтримують регулярні контакти. Але відносини між державами — це одна справа, а ставлення поляків до українців — інша.
Указом Володимира Зеленського незадоволені не тому, що Україна і Польща по-різному інтерпретують історію, а тому, що його сприймають так, наче він зневажає польський біль і памʼять про жертв УПА. Насправді це також про гідність: що має право робити Україна і як Польща має на це реагувати. В Україні правляча еліта хоче самостійно формувати свою політику памʼяті та самостійно вирішувати, хто є її героєм, а хто — ні. Натомість польське суспільство вважає такі кроки зневагою до пам’яті жертв Української повстанської армії та цинічним ставленням до польського болю.
Поляки хочуть, щоб Київ враховував їхню чутливість і принаймні не підливав олії у вогонь. Україні варто усвідомити, що УПА для поляків, чиї рідні загинули на Волині, — це не символ боротьби з Москвою, а історична травма.
Володимир Зеленський привітав воїнів Сил спеціальних операцій із 10-ю річницею створення ССО та відзначив їх державними нагородами. Там він присвоїв Окремому центру спеціальних операцій «Північ» ССО почесне найменування «імені героїв УПА», 27 травня 2026 року.
president.gov.ua
Натомість Польщі бракує емпатії до українців, які зараз живуть під обстрілами. Радянська влада і Голодомор залишили в Україні значно глибші рани, ніж комуністичний режим у Польщі. Емоцій у Польщі було б менше, якби суспільство розуміло, що для більшості українців УПА є передусім символом боротьби за незалежність і спротиву радянському пануванню, а не символом антипольського насильства.
Польські націоналісти та україноскептики часто поводяться зверхньо. Вони використовують комунікаційні помилки Києва у власних політичних цілях. Наприклад, щоб підбурювати суспільні настрої проти українських біженців.
Виникає парадокс: в Україні націоналізм помітний на рівні офіційної символіки, але українці зазвичай є дуже толерантними. У Польщі ж політична та інтелектуальна еліта — проукраїнська, проте у звичайних поляків проявляється нехіть до українців значно частіше, ніж в українців до поляків.
Протест у Варшаві під час візиту Володимира Зеленського. Один з лідерів польської ультраправої партії «Конфедерація» Славомір Менцен озвучує вимоги до влади Польщі та України: призупинити фінансову допомогу Україні, обмежити в'їзд українських громадян до Польщі та терміново дозволити ексгумацію жертв Волинської трагедії, 19 грудня 2025 року.
Getty Images / «Бабель»
Погрози, що Польща заблокує євроінтеграцію України, лунають ще з 2017—2018 років. Зовнішня політика завжди сильно залежить від емоцій всередині країни.
Соціологічні опитування в Польщі показують, що громадяни хочуть трьох речей: ексгумувати й поховати земляків, допомагати Україні воювати проти Росії та скорегувати українську політику памʼяті, побудовану навколо УПА.
Я певен, що Варшава лише виграє, коли Україна приєднається до ЄС, але суспільство тисне на політиків. Якщо емоції не вщухнуть, то під загрозою може опинитися навіть ратифікація угоди про вступ України. Так само, як, наприклад, Греція роками блокувала вступ Македонії до НАТО через назву держави.