Ділянка на розі бульвару Шевченка і Хрещатика мозолить всім очі понад десять років. До грудня 2013 року там стояв памʼятник Леніну. Учасники Євромайдану повалили його як символ радянської влади, як символ минулого, до якого ми не хочемо повертатися. «Ленінопад» став масовим по всій країні. Влада інституціоналізувала його й оформила як декомунізацію. Але простір, де стояв памʼятник, досі залишається спірним.
Бійці спецпідрозділу міліції біля памʼятника Леніну в Києві, 24 листопада 2013 року.
Олександр Синиця / УНІАН
Біля постаменту, що залишився від пам’ятника, влаштовують художні акції, там встановлюють тимчасові скульптури. Але постійного рішення так ніхто і не знайшов. Одна з причин полягає в тому, що догодити всім важко. Активісти та вузьке коло інтелектуалів завжди будуть незадоволені глибиною і сенсами проєкту. Корінні кияни хочуть, щоб місто виглядало красиво. Бюрократи — зробити проєкт, який обійдеться їм найменшою кровʼю.
У 2015 році комісія Київради думала встановити на цьому місці памʼятник кобзарям. За рік, у 2016-му, фонд IZOLYATSIA встановив там кілька тимчасових інсталяцій. У 2018 році поставили скульптуру Middle Way — ту саму велику синю руку, яка стала мемом. У 2019 році встановили скульптуру «Протистояння» Олексія Золотарьова. Словом, це місце вже пробували оновити, але нічого не прижилося. Крім того, з 2019 року в Києві багато що змінилося. Змінилися настрої містян та їхні запити, змінилася роль символічних просторів.
Арт-обʼєкт Middle Way, 27 вересня 2018 року. Скульптура «Протистояння», 29 жовтня 2019 року.
Facebook; Getty Images / «Бабель»
Новий проєкт, який запропонувала КМДА, виглядає як абсолютна глухота адміністрації. Адміністрація глуха до публічних обговорень, дискусій на тему памʼяті та роботи з публічним простором останніх чотирьох років. Зрештою, вона ігнорує воєнну реальність навколо. Я не проти ескапізму, але я проти ігнорування реальності.
Проєкт пропонує реконструювати ділянку і зробити її інклюзивною. У центрі поставити фонтан — за зразком фонтанів Термена, які стоять в історичному центрі Києва. Фонтани Термена (за назвою заводів Олексія Термена, де їх виготовляли) були важливими естетичними та інфраструктурними обʼєктами початку ХХ століття. Вони були підвʼязані до водопостачання і служили джерелом чистої питної води для киян та їхніх коней. У 1899—1901 роках, коли їх встановлювали, водопровід був не у кожному київському будинку.
Фонтан Термена на Царській (Європейській площі) Фонтан Термена на площі Івана Франка
Wikimedia / «Бабель»
Тоді, понад сто років тому, архітектура, логіка і потреби міста були зовсім іншими. У сучасних реаліях поставити фонтан Термена — це проігнорувати історію. Буквально забути (або краще сказати — злити) все, що з нами сталося за сто років: не тільки боротьбу за незалежність, але й прогрес мистецтва, архітектури, містобудування і взагалі прогрес цивілізації. Відкотитись на сто років назад, без бажання щось робити зі своєю історією і памʼяттю. Тільки тепер з фонтана навіть води не можна попити.
Бессарабська площа — безсумнівно, складне місце, історично дуже насичене, інформаційно перегружене, гучне, швидке і неоднозначне. З ним важко працювати. Але хіба це причина не працювати з ним взагалі? Саме для таких проєктів українські дослідники розвивають політику пам’яті.
Політика пам’яті в Україні суттєво розвинулася за останні чотири роки. І державні (Інститут національної памʼяті), і приватні організації (Past/Future/Art) осмислюють нашу спадщину. Вони працюють над відповідями на складні запитання: як краще зафіксувати пам’ять про історичні події в публічному просторі? Як це зробити так, щоб не ретравматизувати учасників? Як працювати зі складними темами?
Важлива частина цієї роботи — це естетика. Естетика при роботі з пам’яттю межує з етикою: що показувати, щоб люди, які будуть дивитися на простір, хотіли жити з ним поруч. Багато хто думає, що на місці старого пам’ятника обов’язково має встати новий пам’ятник. Одну мертву постать з минулого замінять на іншу. (Наприклад, голова УІНП пропонує встановити пам’ятник Скоропадському.) Але це не так. На бульварі Шевченка можна створити простір, в якому взагалі не буде центрального об’єкта — але це все одно буде простір пам’яті. Бо форма вторинна, а первинні сенси. Із фонтаном Термена все якраз навпаки. Тут форма поглинає все інше.
Проєкт реконструкції ділянки бульвару Тараса Шевченка (рендер).
Пресслужба КМДА
Головне питання полягає в тому, чому проєкт не виставляли на архітектурний конкурс. Відкриті джерела свідчать, що Бессарабський ринок — це земля історико-культурного призначення. Бульвар Тараса Шевченка в документах Київради фігурує як «Центральний історичний ареал міста і зона регулювання забудови ІІ категорії». Тобто ця територія належить до зони охорони пам’яток історії та культури. Це значить, що КМДА мала б провести відкритий архітектурний конкурс. Адже закон і підзаконний порядок кажуть, що архітектурні проєкти, які розміщуються в зоні охорони пам’яток, потрібно розробляти виключно на конкурсній основі.
Проте слідів архітектурного конкурсу знайти не вдалося. Як і публічного обґрунтування, чому, наприклад, для цієї ділянки конкурс не потрібен. Натомість на офіційних сторінках КМДА вдалося знайти розгляд проєкту — його підтримала інвестиційна комісія КМДА. На сайті Prozorro розміщений тендер на «капітальний ремонт тротуарної частини» з благоустроєм: тобто переможець цього тендера має провести роботи за вже затвердженим проєктом і встановити фонтан. Очікувана вартість — 52 мільйони гривень. Тендер відкрито до 20 квітня.
Автори проєкту позиціонують його як інклюзивний. На рендерах видно, що вони спроєктували пандус, який веде від фонтану до кінця алеї, яка, власне, біля пандуса і закінчується. Далі — підземний перехід. Праворуч і ліворуч мають зʼявитися наземні переходи через бульвар, зі світлофорами та зеброю.
Замовником виступає комунальна корпорація «Київавтодор». Вона прописала технічні вимоги, в тому числі — врахувати потреби людей з інвалідністю. Але в документах, зокрема в договорі й техзавданні, не деталізовані елементи доступності (пандус, світлофори, зебра). Проте дуже чітко прописано, як демонтувати залишки постаменту і як встановлювати фонтан. Словом, інклюзивність цього проєкту залишається під питанням.
Проєкт реконструкції ділянки бульвару Тараса Шевченка (рендер).
Пресслужба КМДА
Якщо конкурсу не було, то яка ж була процедура? Судячи зі звіту КМДА, усе почалося з ініціативи АТ «Фармак»: компанія запропонувала благоустрій території зі встановленням фонтана на місці знесеного памʼятника Леніну. Цю ініціативу розглянула архітектурно-містобудівна рада. Організатором розгляду був Департамент містобудування та архітектури КМДА.
Наступним кроком мав би стати архітектурний конкурс. Але проєкт пішов у роботу через інший механізм — інвестиційно-адміністративний. Хоча КМДА каже, що проєкт «розглядали й схвалювали в кілька етапів», жодних документів про організацію конкурсу або його результати мені знайти не вдалося. Єдина комісія, яка фігурує в документах, — не містецька або архітектурна, а комісія із залучення інвесторів. Як свідчить річний звіт Департаменту містобудування та архітектури, у 2025 році «доручень і пропозицій щодо проведення архітектурних конкурсів за бюджетні кошти до Департаменту не надходило».
У цьому процесі є кілька учасників. Насамперед проєкт рухається за дорученням мера Віталія Кличка. Доручення виконують його заступники Петро Пантелеєв і Валентин Мондриївський. Основними виконавцями є Департамент містобудування та архітектури КМДА (ним керує головний архітектор Києва Олександр Свистунов) і постійно діюча конкурсна комісія із залучення інвесторів (донедавна її очолював Микола Поворозник). А також АТ «Фармак», яке нібито є ініціатором проєкту.
КМДА позиціонує проєкт як пропозицію інвестора. За одною процедурою його розглядає інвестиційна комісія, потім за іншою процедурою переводять на стадію закупівлі послуг. Зараз він оформлений як проєкт благоустрою. Це, власне, і є спробою уникнути відкритого конкурсу.
Встановити в місті недоречний обʼєкт — це не нова історія для КМДА. Ба більше, це вже стиль спілкування з громадськістю. Спочатку Віталій Кличко відкриває спірний обʼєкт, скажімо, скульптуру, яку розробили без відкритого конкурсу. Потім його у спину критикує професійна спільнота.
Схожа історія сталася у 2020 році — саме з фонтаном Термена. На базі такого самого фонтану на Володимирській гірці встановили скульптуру архистратига Михаїла. Володимирська гірка — архітектурно насичене історичне місце. Скульптура абсолютно не відповідала характеру цього місця. Але фонтан полюбився Віталію Кличку. Тож він знов вирішив проявити свій смак — але вже у воєнному місті.
Пресслужба КМДА
Насправді зробити нормально — нескладно. Для цього потрібно було вставити в середину процесу ще одну процедуру — конкурс. Найняти конкурсу комісію, скажімо, з дев’яти людей: пʼяти незалежних, чотирьох із КМДА. Прописати умови конкурсу. Представити публіці, дати час подати проєкти. При бюджеті в 52 мільйони гривень ми б отримали багато хороших пропозицій.
Сам конкурс можна провести в два етапи. Перший — технічний відбір: на ньому зазвичай відсіюється більша частина непрофесійних пропозицій, приблизно 80%. Другий — експертний: на ньому обираються найкращі обʼєкти за певними критеріями (концепція, рендери, бюджет, портфоліо подавача). Після формування шортліста можна влаштувати публічне обговорення. Те, що конкурс не зробили, говорить тільки про одне — його не хотіли робити.
Думаю, на подібний конкурс подалися б провідні українські архітектори. Слава Балбек, Олег Дроздов, Сергій Махно і ще десятки архитектурних бюро, культурних агенцій та окремих митців, таких як Назар Білик або Петро Гронський. Люди, які вже вдало працювали з публічним простором, цікаво його переосмислювали. Зокрема, Назар Білик нещодавно створив меморіал для ГУР. Здавалося, після такого проєкту в сучасному Києві, який навчився працювати з пам’яттю, встановлювати фонтан Термена неможливо.
Меморіал загиблим українським розвідникам у внутрішньому дворі Головного управління розвідки в Києві.
Назар Білик
У центрі ділянки не обов’язково має зʼявитися меморіал. Говорячи словами пресрелізу самої КМДА, це має бути «символічний центр». Не обов’язково скульптура. Взагалі наразі неважливо, що це буде. Важливо, що відчуватимуть люди, які будуть проходити або проїжджати повз. Бульвар — це динамічний простір, в якому довго не затримується увага, там все перебуває в русі. Але там все одно є шанс цю увагу привернути й донести ключові ідеї: те, що демократія перемагає тоталітаризм, що ми здатні переосмислювати свою історію.
Питання, як саме це подати, — другорядне. Це можна зробити й через мистецький обʼєкт, і через архитектуру. Головним героєм вдалих проєктів памʼяті є не якийсь окремий обʼєкт, а сам простір.
Як вдалий приклад можна згадати проєкт реконструкції площі Place du Molard у торговельній гавані біля озера в Женеві. Площа виникла у XIV столітті. На початку двотисячних її вирішили реконструювати, бо функція місця давно змінилась. Місто консультувалося з місцевими торговцями, локальними ініціативами й асоціаціями, які займаються питаннями спадщини. Провело конкурс. І реконструювало всю зону: зробили її більш доступною, поміняли брущатку, висадили дерева. А головне — замість деяких каменів брущатки встановили ліхтарі: вони нагадують відблиски води та відсилають до портового минулого цього місця.
Це хороший проєкт. Нам потрібне щось подібне. Не в тому сенсі, що ми маємо його скопіювати, а в тому, що ми маємо відтворити підхід. Коли місто спілкується не тільки з інвестором, але й з експертами й жителями району. Коли приймає не однобічне рішення, а є відкритим до результату, який не збігається зі смаком мера.
Реконструкція площі Place du Molard в Женеві.
the artichoke
Цю ділянку ще можна врятувати. По-перше, треба знайти кадастровий номер цієї території на розі бульвару Тараса Шевченка і вулиці Хрещатик і зрозуміти, чи справді її можна реконструювати без конкурсу. Цілком можливо, що ні — тоді проєкт можна зупинити. Друге: щонайменше підписати петицію про перегляд цього проєкту. І в будь-якому разі вимагати відкритого конкурсу з професійним журі. З бюджету в 52 мільйони гривень один мільйон можна виділити на те, щоб створити правила й умови та провести конкурс так, щоб до нього не було питань, а результат задовольнив усіх.
Якби Віталій Кличко почув це і відреагував, це спрацювало б і на його власний бренд. Який, будемо чесними, теж потребує реконструкції.