1. Заборона протестів
Відколи у жовтні 2024 року в Грузії почалися щоденні протести, влада посилила закони проти демонстрантів.
У грудні водіям заборонили організовано перекривати автодороги — під загрозою штрафу в тисячу ларі й позбавлення на рік водійських прав. Для порівняння, наразі середня зарплатня по країні — 2 470 ларі. Пішим протестувальникам заборонили мати при собі зброю, вибухові речовини та лазери — а ще заборонили закривати обличчя й протидіяти газовій зброї правоохоронців. Штраф за порушення цих вимог — 2 тисячі ларі.
Якщо хтось у Грузії заблокує автомобільну дорогу — кожному учаснику блокування доведеться сплатити 5 тисяч ларі (раніше було 500). Це відчула на собі навіть міністерка закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен. У жовтні 2025-го вона приїхала з офіційним візитом до Грузії, під час якого відвідала протести — й отримала штраф, бо поліція вирішила, що вона брала в них участь і блокувала дорогу.
Спочатку президентка Саломе Зурабішвілі ветувала нові норми. Проте вже в грудні 2024 року її каденція спливла і на перших в історії країни непрямих виборах президента переміг Михеїл Кавелашвілі. Опонентів він не мав — опозиція процес бойкотувала. У перший же день на посаді Кавелашвілі підписав ці та інші антипротестні закони.
Премʼєр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе і президент Михеїл Кавелашвілі.
Getty Images / «Бабель»
Утім, протести все це не зупинило. І в жовтні — грудні 2025-го парламент ухвалив цілий комплекс нових обмежень:
- За носіння маски чи феєрверки на протестах тепер не штраф, а 15 діб арешту. За повторний інцидент протягом 12 місяців — до року тюрми, а за наступні повторні правопорушення — до двох років.
- Відмова виконати наказ поліції розійтися тепер у Грузії обернеться позбавленням волі до 60 днів.
- До заборони блокувати дороги додали ще й тротуари. Якщо поліція вирішує, що демонстранти можуть заважати руху пішоходів чи транспорту — протест визнається незаконним. За блокування руху — 15 діб арешту (для організаторів — 20). За повторні порушення — до року позбавлення волі. Вперше за цією статтею засудили 23 січня: активіст Сандро Мегрелішвілі отримав 4 доби арешту. Разом із ним по 4 чи 5 діб отримали ще чотири активісти.
- Тепер будь-який протест, на дорозі чи тротуарі, крім спонтанних, треба погоджувати з поліцією за п’ять днів до його проведення. МВС при цьому може змінити маршрут, час чи місце проведення акції.
Протести в Тбілісі у день місцевих виборів 4 жовтня 2025 року. Протести в Тбілісі у березні 2026 року.
Getty Images / «Бабель»
На додачу до цього у лютому 2025 року в країні ввели покарання за «образу» держслужбовця у зв’язку з його роботою. А в червні парламент посилив закон про наклеп і переклав тягар доказу з позивача на відповідача — тепер йому треба доводити, чому його слова не є наклепом. До того ж закон зробили ретроактивним — за ним можна карати і за правопорушення, скоєні за 100 днів до ухвалення закону. Це прямо стосується протестів — адже на них часто вигукують щось неприємне для чиновників.
Наприклад, активістку Албі Кордзая в червні 2025 року засудили до 10 днів адмінарешту, бо в квітні вона вигукувала в бік депутатки «Грузинської мрії» Теї Цулукіані: «Росіянка!», «Зрадниця Батьківщини!» та «Анцухелідзе — безсмертний». Георгій Анцухелідзе — національний герой Грузії, який загинув від тортур у полоні південноосетинських сепаратистів під час російсько-грузинської війни 2008 року. Цулукіані назвала його «безглуздо приреченим заради чийогось піару».
Поліція затримує Албі Кордзая.
За кілька днів до арешту Албі суд заарештував на 12 діб студенток Татію Апріамашвілі та Ліку Лорткіпанідзе. Сімнадцятого травня в кафе вони зустріли депутатку від «Грузинської мрії» Маріам Лашхі та, за версією слідства, почали вигукувати: «Свободу вʼязням режиму, а не російському режиму», «Геть рабів Росії!». Після цього Лашхі написала заяву в МВС, стверджуючи, що активістки образили громадського діяча та цінності суспільства. Попри те що прямих образ у бік Лашхі не було, суд вирішив, що студентки все-таки її образили.
За даними Transparency International, на березень 2026 року в тюрмах Грузії перебувають 47 учасників протестів. Їхні кримінальні терміни коливаються від двох до восьми з половиною років ув’язнення.
Іраклій Цулая — засновник медіаплатформи «Холон» і член опозиційної партії «За Грузію». На протестах у листопаді 2024 року поліція затримала і побила його. За «непокору поліції» суд призначив Цулая 3 тисячі ларі ($1 100) штрафу. Активіст Ніка Данелія — його поліція затримала і побила під час тих самих протестів. Данелія каже, що били близько 15 людей, поки він лежав на землі. Суд призначив йому 2 500 ларі ($930) штрафу.
2. Заборона грошей з-за кордону
За «російським законом» іноземними агентами стали некомерційні юридичні особи та медіа, які щонайменше на 20% фінансуються з-за кордону. Їх зобов’язали самих звернутися до Національного агентства публічного реєстру й попросити зареєструвати їх як «іноагентів». Щороку вони мали подавати декларацію. За порушення — штраф 25 тисяч ларі. Виявляти «іноагентів» мав Мінʼюст Грузії, підставою для перевірки міг стати звичайний письмовий донос.
З того часу норми кілька разів робили жорсткішими.
У квітні 2025 року парламент ухвалив так званий закон FARA — його оголосили аналогом американського «Закону про реєстрацію іноземних агентів». При цьому американський закон Конгрес ухвалив у 1938 році, щоб протистояти нацистській та радянській пропаганді, його фокус і тягар доказу кілька разів звужували (він став стосуватись лише політичного лобізму), і після Другої світової війни він був «сплячим законом» — через нього майже не відкривали кримінальні провадження. Поштовхом до його «пробудження» з 2017 року стала справа про можливе втручання Росії у вибори президента США 2016 року. Зокрема, за порушення FARA (лобіювання інтересів України без реєстрації іноземним агентом) в 2019 році засудили лобіста експрезидента України Віктора Януковича та голову передвиборного штабу Дональда Трампа Пола Манафорта.
На відміну від США, грузинський FARA фокусується не на лобізмі, а на громадських організаціях і медіа. За ним іноземним агентом у Грузії визначили будь-яку особу (юридичну чи фізичну), яка перебуває під контролем іноземної держави, діє за її вказівкою та в її інтересах. На відміну від першого закону про іноземних агентів, FARA також стосується окремих людей. За недотримання закону загрожує покарання: позбавлення волі до пʼяти років, штраф до 10 тисяч ларі, або і те, і те.
Представники громадських організацій Грузії виступають з заявою проти ухвалення парламентом закону FARA, березень 2025 року.
Поки грузинська влада запроваджує кримінальну відповідальність за іноземні гранти, Грузія посилює фінансові зв'язки з РФ
У травні 2024 року парламент ухвалив закон про офшори, який до 2030 року надає пільги за трансфер грошей з офшорних зон до Грузії. Критики закону заявляли, що його ухвалили, аби проросійський олігарх, почесний голова «Грузинської мрії» (і тіньовий лідер країни) Бідзіна Іванішвілі і його соратники змогли уникати західних санкцій.
У жовтні 2025 року в Грузії запустили перший нафтопереробний завод — у порту Кулеві. Вже 6 жовтня російський танкер доставив 105 340 тонн нафти «Роснафти». Грузія почала експорт нафтопродуктів і продала їх приблизно на $80 мільйонів. Імпорт російської сирої нафти до Грузії зріс на 1 600%. Єврокомісія збиралась включити порт Кулеві у 20-й пакет санкцій проти Росії через звʼязки з тіньовим флотом РФ. Але його виключили із санкційного списку, бо міністр закордонних справ Грузії зобов’язався, що жодному танкеру тіньового флоту більше не дозволять заходити у грузинські порти. Завод збирається замінити російську нафту — щоб торгувати з ЄС.
Поставки газу від російського «Газпрому» до Грузії зросли на 40,5% у 2025 році і вперше з 2007 року перевищили поставки з Азербайджану.
Найвідомішим прикладом, як Грузія допомагає РФ обходити санкції, є автомобілі. За даними російського «Автостату», у 2025 році експорт вживаних легкових авто з Грузії до Росії зріс на 218% — у грудні цифра була 34,6 тисячі авто.
20 березня 2026 року грузинська компанія George Oil Ltd підписала угоду з урядом так званої «ДНР» на поставки з окупованої Донеччини вугілля, хімікатів та металів. Голова компанії Валеріан Кочіашвілі заявив, що поставки можуть розпочатись до кінця квітня, а вугілля George Oil Ltd частково реекспортуватиме до Індії та Туреччини. Кочіашвілі володіє кількома компаніями, деякі з яких вигравали державні контракти.
Право вирішувати, хто «працює за вказівкою іноземної держави», надали Антикорупційному бюро. Наприклад, перед парламентськими виборами 2024 року воно визнало громадські організації Transparency International Georgia та International Society for Fair Elections & Democracy — «суб’єктами з заявленою електоральною метою», тобто тими, хто впливає на вибори. Через це рішення дві найбільші організації країни, що моніторять вибори, не змогли зареєструватись як спостерігачі.
Але попередніх обмежень виявилось недостатньо, тож 4 березня 2026 року парламент ухвалив пакет нових — про гранти.
- Поняття «грант» розширили — тепер це не лише гроші, а й будь-яка «технічна допомога»: передача знань, технологій, послуг або експертизи (навіть якщо вони платні).
- Отримувати будь-які іноземні гранти можна лише за згоди грузинської влади — у новій редакції це стосується не тільки грузинських НУО, а й бізнесу, філій іноземних організацій в Грузії та іноземців, що мають посвідку на проживання в країні.
- З’явилось украй широке поняття: «діяльність з політичних питань, повʼязаних із Грузією». Будь-яку правозахисну чи соціальну діяльність можна трактувати як «політичну».
- Тим, хто працював на організацію, що отримувала від 20% фінансування з-за кордону, заборонили бути членами політичних партій протягом восьми років з часу роботи.
- За порушення закону загрожує штраф у подвійному розмірі отриманого гранту, позбавлення волі до шести років чи до 500 годин суспільно корисних робіт.
Закон теж зробили ретроактивним: усі, хто раніше отримав гранти, мають до 4 квітня звернутися до влади по дозвіл використати залишок.
Ражден Купрашвілі — голова Антикорупційного бюро Грузії від моменту його створення у 2023 році.
3. Заборона обирати й обиратись
Ще напередодні парламентських виборів 2024 року «Грузинська мрія» заявила, що якщо отримає ⅔ місць, то заборонить «колективний національний рух». Вона мала на увазі опозиційні прозахідні партії, ідейно або історично повʼязані з колишньою правлячою партією Міхеїла Саакашвілі. Отримати конституційну більшість не вдалося — тільки просту більшість.
Тоді у травні 2025 року парламент ухвалив закон, який спростив Конституційному суду можливість забороняти партії. Тепер Конституційний суд може заборонити будь-яку партію, цілі, діяльність чи партійні списки якої «суттєво повторюють» ті ж параметри іншої партії — вже забороненої. У жовтні 2025 року парламент ухвалив ще один закон: якщо партію забороняють, політикам, пов’язаним з нею, забороняють ставати членами партій чи обіймати керівні державні посади. По суті це люстрація.
Паралельно «Грузинська мрія» сформувала парламентську слідчу комісію, щоб розслідувати злочини «Єдиного національного руху» Саакашвілі та «його сателітів». У вересні комісія представила 470-сторінковий звіт який:
- називає Революцію троянд 2003 року «зовнішньо організованим державним переворотом, кольоровою революцією, спрямованою створити єдиний табір держав у конфронтації з Росією»;
- покладає відповідальність за російсько-грузинську війну 2008 року на ЄНР і Саакашвілі;
- загалом засуджує ЄНР та його політику у багатьох сферах під час правління у 2004—2012 роках;
- після 2012 року звинувачує ЄНР, його «сателітів» і неурядові організації, що фінансуються з-за кордону, у підриві національних інтересів Грузії.
Проросійський олігарх, експремʼєр (2012—2013), почесний голова «Грузинської мрії» і фактичний тіньовий лідер країни Бідзіна Іванішвілі. Перед парламентськими виборами 2024 року він особисто обіцяв заборонити опозиційні партії.
Getty Images / «Бабель»
Трьох лідерів великих опозиційних партій засудили за відмову дати свідчення комісії. У червні 2025 року лідери партії «Лело — Сильна Грузія» Мамука Хазарадзе і Бадрі Джапарідзе отримали вісім місяців за ґратами, а один з лідерів «Коаліції за зміни» Зураб Джапарідзе — сім місяців. Їм також заборонили обіймати державні посади на два роки.
Верхівка «Грузинської мрії» пообіцяла відправити цей звіт до Конституційного суду з проханням заборонити ЄНР та інші партії. У жовтні спікер Папуашвілі заявив, що його партія вимагає заборонити три згадані опозиційні партії: «Єдиний національний рух», «Коаліцію за зміни» та «Лело — Сильна Грузія».
«Єдиний національний рух». «Лело — Сильна Грузія». «Коаліція за зміни».
Допомогти заборонити опозиційні партії може новий закон про «Екстремізм проти конституційного ладу», ухвалений разом з великим пакетом норм на початку березня цього року. Закон забороняє сумніватися в легітимності грузинської влади. Опозиція, яка називає вибори фальсифікованими, вищих посадовців — нелегітимними і закликає виходити на протести, може підпадати під його дію.
Щоб іще більше обмежити опозиціонерів, парламент у грудні 2025-го ухвалив поправки до виборчого кодексу: скасував голосування з-за кордону на будь-яких наступних виборах. Щоб проголосувати, виборцям треба приїхати до Грузії в день виборів. Грузинська діаспора за кордоном (загалом близько 1,5 мільйона людей) традиційно менше підтримує «Грузинську мрію». Так, на парламентських виборах 2024 року на закордонних дільницях правляча партія отримала 4 місце і 14,5%, хоча загалом перемогла із 54% голосів. Перші три місця за кордоном отримали три партії, що їх «Грузинська мрія» хоче заборонити.
Черга на парламентські вибори до посольства Грузії у Великій Британії. Черга до посольства у Франції.
4. Наступ на університети
У грудні 2025 року парламент ухвалив реформу освіти. Вона змінює правила, за якими працюють університети: розподіл навчальних програм і модель фінансування ЗВО.
Реформу подали як необхідність перерозподілити студентів із Тбілісі. У столиці здобувають вищу освіту 85% студентів країни. Це призводить до міграції з регіонів і нібито створює надмірний тиск на місто. Тому уряд запропонував «посилити регіональні університети».
За навчання всіх студентів у державних ЗВО тепер платить держава (іноземні гранти і допомогу скоротили до мінімуму), проте вона буде визначати обсяги замовлення і програми, які пропонують університети. Так виникла ідея «одне місто — один факультет» (тобто в окремому місті напрямки освіти не мають дублюватися між університетами).
Окремої уваги в цьому процесі заслуговує Державний університет Іллі (або Іллінський університет). Його утворили в 2006 році під час реформ Міхеїла Саакашвілі, поєднавши шість інститутів в один університет — міждисциплінарний, за західним зразком та ліберальними цінностями. Тож закономірно, що він має конфлікти з «Грузинською мрією».
Наприклад, коли через «російський закон» у травні 2024-го грузинські студенти та викладачі оголосили академічний бойкот, ректори 38 університетів засудили їх. Університету Іллі серед них не було.
Протести в Університеті Іллі, лютий 2026 року.
Зараз в університеті викладають близько 120 програм у різних галузях. Після реформи йому залишать лише 16: педагогічні програми та деякі програми STEM. До того ж по ньому вдарить обмеження на зовнішнє фінансування: він має 38 університетів-партнерів, програми подвійних дипломів та бере участь у міжнародних дослідницьких проєктах. Наступного навчального року Університет Іллі втратить 92% абітурієнтів: з 3 770 їх стане 300. При цьому, наприклад, умовно провладні Тбіліський державний і Грузинський технічний університети, навпаки, збільшать кількість вступників.
І це ще не кінець
Щоб детально описати все, що відбувається з політичною свободою в Грузії, одного тексту замало. «Бабель» зосередився лише на основних законах останнього року.
Крім них, грузинська влада заборонила «ЛГБТ-пропаганду», вилучила слово «гендер» із законодавства і скасувала «гендерні квоти», обмежила доступ журналістів до парламенту і заборонила їм знімати всередині суду, планує скасування норми про обов’язкову участь громадських організацій в прийнятті законодавства і ще багато інших обмежень. Ситуація з політичною свободою в країні стає щодень гіршою.
Цю публікацію було підготовлено в рамках проєкту Seizing Synergies, що реалізується n-ost та підтримується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку (BMZ). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю авторів і не обовʼязково відображає погляди BMZ.