Росіяни підійшли до Гуляйполя й почали просочуватися в місто ще в грудні 2025 року. Вони рухалися з трьох напрямків — з боку Марфополя, Зеленого Гаю та Рівнопілля. Зрештою всі ці удари зійшлися на Гуляйполі, і росіяни отримали кілька шляхів для того, щоб проникнути в місто. Спочатку заходили невеликі групи, які просочувалися між українськими позиціями й ховалися в місцевій забудові. Тоді вони ще не могли повноцінно закріпитися й утримувати позиції. Але протягом січня — лютого російські сили поступово наростили присутність і зрештою взяли під контроль більшу частину міста.
Командир 1 ОШП Дмитро «Перун» Філатов підтверджує, що місто майже повністю окуповане. Водночас, за його словами, це «частина загального задуму» українських військових. За даними DeepState, нині Гуляйполе окуповане росіянами на 85%.
«Бабель»
На Гуляйпільському напрямку ЗСУ мають бойову ініціативу — але не скрізь. Північніше Гуляйполя ситуація порівняно спокійна, хоча місцями українські війська переходять у наступ — зокрема у напрямку сіл Першотравневе, Новогригорівка, Солодке та Рівнопілля. За окремими повідомленнями, Новогригорівку, яку окупували восени 2025 року, вдалося звільнити. Утім, військові уточнюють, що ситуація там швидко змінюється: позиції постійно переходять з рук у руки. Чимало російських військових переховується в місцевій забудові, часто по одному або кілька людей у кожному будинку.
Як розповідають у 225 ОШП, окрім звичної тактики «просочування», росіяни пробують механізовані штурми. На Гуляйпільському напрямку вони, хоч і не масово, почали прориватися штурмовими групами на бронемашинах — так на відкритій місцевості давно не роблять, бо це надто ризиковано.
Найважча ситуація зараз у районах сіл Залізничне та Гуляйпільське — південно-західніше Гуляйполя. Українські підрозділи стоять у глухій обороні: вони тримають позиції і не просуваються вперед. Логістика на цій ділянці майже зруйнована, тому військові майже не отримують постачання, і їм важко евакуювати поранених.
Росіяни тиснуть західніше Залізничного, намагаючись розширити плацдарм і зайняти вигідні рубежі, щоб наступати далі. Вони просуваються вздовж дороги Залізничне — Гуляйпільське — Омельник (Т-0814). Це їм потрібно, щоб перерізати шлях на Оріхів і створити умови для його оточення. Взяти його в лоб не виходить — пів року росіянам не вдається просунутися в напрямку міста. Оріхів не є стратегічно ключовим містом, але це одне з найбільших міст у Запорізькій області, яке до того ж щільно забудоване. У міській забудові легше ховатися, займати укриття й накопичувати сили. До того ж звідти веде пряма дорога на Запоріжжя.
«Бабель»
У бік Омельника росіяни намагаються прорватися і з району Верхньої Терси. Біля сіл Верхня Терса та Гірке відбуваються «тактичні гойдалки» — обидві сторони постійно змінюють контроль над окремими ділянками. Українські війська та російські сили працюють малими групами, просуваючись у «сірі зони», щоб розширити свої позиції.
Якщо динаміка не зміниться — за сім місяців росіяни підійдуть до Запоріжжя. Вони підтягують усе більше сил в район Гуляйполя. Чимало з них вивели з Покровська. Саме це робить ситуацію для всього Запорізького фронту загрозливою. Адже в самому Гуляйполі росіяни вже мають перевагу. З появою додаткових сил їхній тиск на цьому напрямку може лише посилитися. В останній місяць на Гуляйпільському напрямку росіяни щотижня просуваються приблизно на півтора-два кілометри. До Запоріжжя від Гуляйполя трохи більше ніж 60 кілометрів. Якщо вони продовжать наступати в такому темпі — до Запоріжжя дійдуть за сім місяців.