За чотири роки повномасштабної війни Росія втратила або безповоротно пошкодила майже 130 бойових літаків. Утім, ці втрати не послабили її позиції в повітрі: авіапарк не скоротився, а за окремими типами літаків навіть зріс. Показовий приклад — фронтові бомбардувальники Су-34. У 2020 році Росія мала приблизно 115 таких літаків. За роки бойових дій вона втратила майже 40 Су-34, однак ці втрати компенсувало серійне виробництво. У результаті станом на 2025 рік у Росії налічується приблизно 125 Су-34.
«Бабель»
Схожа ситуація і з іншими бойовими літаками. До повномасштабної війни Росія мала приблизно 90 винищувачів Су-35С і майже 150 Су-30СМ/СМ2. За чотири роки війни вона втратила близько двох десятків літаків, які вже неможливо відновити. Утім, як і у випадку із Су-34, виробництво і модернізація цих літаків не зупинялися, а поставки нових літаків тривали. У результаті станом на 2025 рік у Росії налічується орієнтовно 140 Су-35С і приблизно 145 Су-30СМ/СМ2.
«Бабель»
Також Росія поступово вводить у стрій винищувачі Су‑57. До повномасштабної війни у Росії був лише один такий літак, зараз їх близько двадцяти. Су‑57 — це винищувач пʼятого покоління. Щоб розуміти рівень цього літака, його умовно можна порівняти з американським винищувачем F‑35, який є стандартним бойовим літаком НАТО.
Російський винищувач п’ятого покоління Су-57 на авіавиставці в Чжухаї, Китай, 15 листопада 2024.
Getty Images / «Бабель»
Су‑57 може літати на висоті до 20 кілометрів. Його основна ракета типу «повітря — повітря» — R‑77M, вона може вражати цілі на відстані 180—200 кілометрів. Є ще ракета великої дальності R‑37M, яка теоретично може летіти 200—300 кілометрів. Радар Су‑57 може побачити винищувач приблизно за 180—220 кілометрів, а великі літаки — до 350—400 кілометрів.
F‑35, який використовують у країнах НАТО, трохи нижчий за максимальною висотою польоту — до 15 кілометрів. Його основна ракета типу «повітря — повітря» — AIM‑120D AMRAAM, вона пролітає приблизно 160—180 кілометрів. Наддалекобійної ракети, як у Су‑57, у цього літака немає. Але F‑35 добре бачить ціль і отримує дані з різних сенсорів, тому часто помічає ворога першим. Його радар бачить винищувачі за 180—220 кілометрів, а великі літаки — за понад 300 кілометрів. Вже випустили понад тисячу F‑35. Су‑57 поки що можна проаналізувати лише на рівні заяв виробника, а наскільки він ефективний в бою — точно невідомо.
«Бабель»
Російські Повітряно-космічні сили змогли зберегти більшість своїх пілотів. Втрати льотного складу були (і є) значно меншими, ніж втрати самих літаків. У перший місяць війни у 2022 році чимало пілотів збили над Україною, проте більшість тих, хто вижив, повернулися додому через обміни полоненими.
З весни 2022 року росіяни майже припинили ризиковані глибокі польоти над українською територією. Пілоти тепер літають у більш безпечній зоні, де їх складніше збити. Через це ті, хто катапультувався після ураження літаків, зазвичай виживали, приземляючись на контрольованій Росією землі. До того ж значна частина втрат російської авіації сталася не в повітрі, а на землі — під час ударів українських безпілотників і ракет по авіабазах. У таких випадках у літаках зазвичай не було екіпажів.
Російський пілот катапультується із Су-25, що падає (кадри з камери на шоломі), жовтень 2022 року.
YouTube
До 2022 року російські пілоти літали небагато — значно менше, ніж їхні колеги в країнах НАТО. При цьому основний досвід мали лише кілька найстарших пілотів у кожному полку, а більшість екіпажів майже не літали. Участь Росії у війні в Сирії частково змінила ситуацію: пілотів почали регулярно відправляти на ротації, вони набували практичного досвіду. Втім, попри складні умови польотів, реальної загрози для російської авіації там майже не було, тому користь від цього досвіду не була значною.
Натомість за останні чотири роки війни в Україні російські пілоти отримали справжній бойовий досвід. Вони регулярно застосовували озброєння як проти наземних, так і проти повітряних цілей.
Російська авіація перейшла від ближніх боїв до тактики ударів з безпечної відстані. Насамперед це стосується винищувачів Су‑35 і Су‑30, які раніше використовували ракети середньої дальності Р‑77‑1 із дальністю пуску приблизно 80—110 кілометрів. Нині їх масово озброюють наддалекобійними ракетами Р‑37М, здатними летіти на 200—300 кілометрів. Це дозволяє російським пілотам атакувати українські літаки, перебуваючи глибоко у власному тилу — за сотні кілометрів від лінії фронту.
«Бабель»
З початку 2024 року літаки Су-34 фактично перепрофілювали для скидання важких авіабомб з великої відстані. Раніше Су‑34 мусили підлітати близько до цілі й скидати бомби майже прямо над нею. Через це літаки заходили в зону української ППО і легко могли бути збитими. З 2024 року літаки почали скидати бомби з великої відстані. До бомб додали крила і навігацію, тому після скидання вони падають не прямо вниз, а далеко вперед, долітаючи до цілі на відстань 60—130 кілометрів. Літак одразу розвертається і не наближається до небезпечної зони.
Російський Су‑34 скидає авіабомбу ФАБ‑3000 по пункту зосередження українських військ.
YouTube
Із середини 2023 року російські далекобійні зенітні системи діють більш скоординовано. Тепер вони працюють разом з літаками‑спостерігачами А‑50У і винищувачами, які патрулюють поблизу фронту. Літаки відстежують українські цілі та передають їхні координати зенітним батареям. Завдяки цьому системи С‑400 (SA‑21) можуть запускати ракети 48Н6 по літаках на малих висотах навіть на великих відстанях, коли власні радари батареї їх не бачать. Ракета отримує дані про ціль від літака або А‑50У і сама наводиться на неї.
«Бабель»
Росія відмовилася від запусків ракет окремими групами й перейшла до тактики «комбінованого кулака». Суть цієї тактики — запуск різних типів озброєння з розрахунком, щоб вони долітали до цілі приблизно одночасно, попри різну швидкість польоту.
Дешеві дрони типу «Герань» або «Гербера» запускають за кілька годин до удару, крилаті ракети — приблизно за годину, а балістичні — за лічені хвилини. У підсумку в певний момент на екранах української ППО одночасно зʼявляються десятки або сотні цілей.
Коли радар фіксує, умовно, 100 обʼєктів у повітрі, компʼютерним системам і операторам складно миттєво відрізнити справжні ракети від дешевих пластикових дронів без вибухівки. ППО змушена реагувати на всі загрози одразу, витрачаючи дорогі зенітні ракети на «сміттєві» цілі.
Самі ракети теж стали «розумнішими». Вони можуть змінювати маршрут польоту майже останньої миті, обходячи райони розміщення українських зенітних комплексів. Крім того, на крилаті ракети Х-101 почали встановлювати пристрої для відстрілу пасток і блоки радіоелектронної боротьби. Це створює перешкоди та хибні відмітки на екранах радарів, через що українським системам ППО значно складніше «захопити» реальну ціль.