Потрібно чітко визначити, що таке колабораціонізм і відділити колаборантів від інших злочинців, які допомагають країні-агресору: державних зрадників, пособників державі-агресору і так званих «глорифікаторів». Варіант такого визначення вже є в проєкті нового Кримінального кодексу. Колабораціонізм — це коли громадяни України на окупованих територіях підтримують державу-агресора і добровільно співпрацюють з нею в адміністративній, політичній, економічній та інформаційній сферах.
Щоб вважатися злочином, колаборація має завдавати шкоди. Наприклад, національним інтересам чи суверенітету. Якщо людина працює в окупаційній адміністрації і просто роздає гуманітарну допомогу чи допомагає людям виживати в окупації — це не має вважатися злочином (а зараз вважається, і вже є обвинувальні вироки). Також варто розрізняти шкоду, яку спричиняють люди на різних посадах у тих самих органах влади. Наприклад, керівник відділу кадрів окупаційної поліції та її очільник. Зараз робота на будь-якій посаді в правоохоронних органах ― це злочин з покаранням від семи до десяти років позбавлення волі.
Олександр Жила — заступник профільного управління ОГП, яке керує розслідуваннями колабораціонізму. Він знає всі проблеми цієї статті і розуміє, як її виправити.
Ірина Власюк / «Бабель»
У кожному конкретному випадку треба зважати на обставини. Рятувальники, які просто гасять пожежі в будинках українців в окупації, не завдають шкоди державі. Якщо ж заразом вони обслуговують військові частини окупантів, допомагають рятувати техніку, це інша справа. Так само з людьми, які роздають гуманітарну допомогу. Якщо взамін вони вимагають від українців отримати російське громадянство — це вже не просто допомога місцевим.
Як альтернативний варіант можна прописати відповідальність не за те, що людина обіймала ту чи іншу посаду, а за конкретну роботу, яку вона на ній виконувала: оперативно-розшукову, розвідувальну, досудове розслідування і так далі.
Важливо прописати умови, за яких людину, що співпрацювала з окупантами, звільняють від відповідальності. Аналогічна норма є в статті про державну зраду: якщо людина повідомляє, що її вербували зробити щось на шкоду Україні, її не карають. Якщо щось подібне пропишуть у статті про колабораціонізм, люди отримають алгоритм дій — документувати співпрацю з окупантами і за першої можливості повідомити про всі деталі українським правоохоронцям. У статті можна передбачити й інші умови, за яких людину звільнять від кримінальної відповідальності.
У Кримінальному кодексі потрібно визначити, що таке «окупаційна адміністрація». Це визначення вже є в інших законах, і там воно дуже широке: включає і підприємства, і установи, і нотаріат. Через це до відповідальності за колабораціонізм притягують широке коло людей. Конкретне визначення дозволить це коло звузити. Визначення можна прописати в примітках до статті. Або ж уточнювати, що колаборантом може бути не будь-який співробітник органів влади, а лише керівник, менеджер високого рангу, який має повноваження ухвалювати рішення.
Нардеп Олександр Бакумов визнає, що стаття про колабораціонізм потребує змін, і навіть писав свій проєкт, проте його, як і інші, парламент так і не розглянув.
Ірина Власюк / «Бабель»
Дві перші частини статті про колабораціонізм, які стосуються заперечення агресії та добровільної роботи на рядовій посаді в незаконних органах влади, потрібно декриміналізувати і зробити адміністративними правопорушеннями. Зараз у законі покарання за обома частинами — заборона обіймати певні посади від 10 до 15 років, по суті це люстрація. Витрачати на такі розслідування час і ресурси правоохоронців, прокурорів, суддів нераціонально.
Допомога військовим і вступ до армії окупантів має каратися, як державна зрада, а не колабораціонізм, як зараз. Цей пункт треба вилучити зі статті. Колабораціонізм — це про цивільну і господарську взаємодію з ворогом під час окупації. Допомога армії ворога — більш серйозний злочин. Ці поняття не треба плутати.
Поки колабораціонізмом вважається будь-яка господарська діяльність на окупованих територіях, правоохоронцям під час розслідувань варто орієнтуватись на Міжнародне гуманітарне право. Наприклад, одна із Женевських конвенцій говорить про те, що окупанти мають право збирати на підконтрольних територіях податки. Тобто, наприклад, перереєстрація ФОП і подальша сплата податків українцями не є колабораціонізмом. Однак це не означає повної амністії для ФОП — важливо, кому саме вони постачали продукцію і надавали послуги, чи вигравали державні тендери, чи підтримували якимось чином армію оккупанта і так далі.
Щоб не плутати колабораціонізм і пособництво державі-агресору, у Кримінальному кодексі треба вказати, що пособниками можуть бути громадяни не країн-учасниць міжнародного воєнного конфлікту, а іноземці, які підсилюють економічно і політично державу-агресора.
Ірина Власюк / «Бабель»