Путін змінює конституцію Росії, щоб залишитися при владі й визначає курс щодо України
Я прилетів до Москви ввечері 15 січня 2020 року. Ми з дружиною щойно зійшли з літака, коли я почув перші новини. Дмитра Медведєва звільнили. На його місце поставили Михайла Мішустіна — технократа з податкової, якого мало хто знав. За кілька хвилин я дізнався, що Путін запускає конституційну реформу, що дозволила б йому знову балотуватися на президентських виборах у 2024 році.
Щоб реформа не виглядала як захоплення влади, Кремль створив простий, але продуманий план. Спершу мали провести зміни законодавства. Потім — додати соціальні бонуси: підвищення зарплат, гарантії, виплати. На папері це виглядало як турбота про народ. Насправді це був спосіб продати суспільству обнулення президентських строків. Дума проголосувала за реформу вже 20 січня — у першому читанні. Після другого читання на засіданні Думи депутатка Валентина Терешкова запропонувала дозволити Путіну балотуватися знову. Він грав роль людини, яку пропозиція «заскочила зненацька», але, звісно, прийняв її.
Депутатка Валентина Терешкова виступає на другому засіданні Думи, 10 березня 2020 року.
Вебсайт Державної думи РФ
У перші дні своєї роботи я зрозумів, що Росія готується поводитися впевненіше, ніж будь-коли. Вона шукатиме слабкі місця в Європі й США. Вона буде просувати свої інтереси і в Африці, і в Сирії. Але головним «кризовим пунктом» залишатиметься Україна.
Для Путіна це не питання зовнішньої політики. Це питання історії, ідентичності, «сімейної спадщини». Він хоче ввійти в історію як той, хто «повернув» Росії її минуле. Реформа дала йому можливість думати не про черговий строк, а про власну епоху. Росія звинувачувала Україну без пауз і без сумнівів. Ця лінія не змінювалася ні на день, ні на тон у контактах із нашими російськими співрозмовниками.
Росія використала пандемію як привід посилити пропаганду й розвідувати бази НАТО в Європі
Пандемія була для Кремля генеральною репетицією перед вторгненням в Україну. Звучала вже знайома риторика: «гнилий Захід», «безпорадна Європа», «розгублена Америка». ЄС залишався улюбленою мішенню для Москви: початкові труднощі європейської реакції на COVID широко висвітлювалися медіа. Я чув, як російські чиновники глузували з французьких лабораторій і компаній. У статтях вихваляли Москву, де «життя триває нормально», і висміювали Париж, який переживав локдаун. Навіть деякі французи, що жили в Росії, підхоплювали цей наратив.
Паралельно Росія відправляла «гуманітарні місії» в Європу. Наприклад, до Сербії чи Італії. Після телефонної розмови між Володимиром Путіним і Джузеппе Конте, головою Ради міністрів Італії, у березні до Риму швидко прибула група зі ста російських військових. Потім до Бергамо і Брешії вирушив конвой з військовими лікарями, медичною допомогою та дезінфекційними засобами. Цю операція під назвою «З Росії з любовʼю» широко висвітлювали в міжнародній пресі й добре зрежисували російські медіа. За даними італійської преси, мешканці отримали €200 за те, щоб у відео подякували Росії за допомогу.
Медсестри готуються вводити вакцину «Супутник V» літнім людям у державній лікарні Сан-Марино, Італія, 8 квітня 2021 року. Російські солдати готуються до санітарної обробки будинку для літніх людей в Бергамо, 11 квітня 2020 року.
Getty Images
Західні медіа вважали цю місію розвідувальною. Російські військові опікувалися будинками для літніх людей, які стояли близько до американських військових баз чи баз НАТО. Крім цього, до складу медичних бригад входили члени ГРУ. Я не знаю, чи було доведено існування розвідувального аспекту. У всякому разі така демонстрація справила враження в країні, що є членом ЄС і НАТО.
Москва шукає нових союзників і відкладає мирні перемовини з Україною
Російська економіка під час пандемії була ослаблена, і Кремль боявся надмірної залежності від Китаю. Тому він почав шукати інших союзників. Я бачив, як Москва розвертається до Африки, Індії, Бразилії, Аргентини — країн, які вона розглядала як майбутніх партнерів у новому глобальному протистоянні.
Росія мала стати «проміжною силою», що врівноважує китайський, американський і меншою мірою європейський полюси. Тут же народився і міф про «Супутник V» як «вакцину для всього світу». Про неї оголосили ще в травні, коли вакцина не пройшла всіх випробувань. «Супутник V» пропонували десяткам країн напряму, оминаючи ВООЗ і міжнародні програми.
Пандемія паралізувала переговори між Києвом і Москвою. Ще в лютому 2020 року з’явилися нові фігури — головного переговірника з російського боку Владислава Суркова замінив Дмитро Козак; з українського боку призначили Андрія Єрмака. Вони знали один одного й мали бажання рухатися вперед. У квітні відбувся обмін полоненими. Це могло стати початком поступового процесу. Але через кризу в сфері охорони здоров`я всі зустрічі відклали.
Ця послідовність подій мала фатальну логіку, що призвела до війни. Фатальною вона стала не тому, що змінилися переговорники. Фатальність була в поєднанні ізоляції, пропаганди й упевненості Кремля, що світ слабкий і зайнятий собою. Це сформувало рішення Москви у 2021–2022 роках.
Учасники «нормандської четвірки» зустрілися в Парижі 26 січня 2022 року. На фото (зліва направо): радник канцлера Німеччини Олафа Шольца Єнс Плетнер, голова Офісу президента України Андрій Єрмак, радник очільника Кремля Дмитро Козак і радник президента Франції Емманюель Бон.
Вебсайт французської Президенції / elysee.fr
Суд у Ростові-на-Дону випадково оприлюднив доказ присутності армії РФ на Донеччині. Цей документ вдалося знайти дипломатам в архіві
Мої співрозмовники в російському МЗС регулярно нагадували мені, що війна почалася у 2014 році, після «путчу» в Києві, який привів до влади «нацистську хунту», підкреслюючи, що Росія не має стосунку до цього внутрішнього конфлікту.
Однак інформація, опублікована 21 грудня 2021 року, довела, що Росія мала військові бази на Донеччині і вела там військові дії. Суд у Ростові-на-Дону засудив постачальника продовольства для російських військових, дислокованих у сепаратистських регіонах України. Він нібито давав хабарі, щоб уникнути адміністративних санкцій за недотримання санітарних норм і зберегти свій контракт.
Після того, як про це дізналися незалежні медіа, судове рішення видалили з вебсайту суду, але [дипломати] знайшли його в архіві.
Штурм Капітолія, виведення військ із Кабулу, саміт Джо Байдена і дебати в Європейській раді переконали Путіна діяти
Низка подій у 2021 році переконала Путіна в тому, що настав час діяти. По-перше, штурм Капітолія 6 січня виглядав як ознака розпаду політичної системи Америки. Далі, жалюгідне виведення військ із Кабулу в серпні посіяло сумніви щодо надійності США і НАТО.
Провалився і саміт за демократію 9–10 грудня, ініційований Джо Байденом. Він запросив понад 100 країн для обговорення підтримки й захисту демократії, боротьби з корупцією та захисту прав людини. Головним для Кремля став не зміст саміту, а те, що він не запросив Росію та Китай. Байден свідомо позиціонував захід, як зібрання «демократичного світу» проти авторитарних режимів. Москва сприйняла це як дипломатичний демарш і ще одну ознаку слабкості американської зовнішньої політики.
Віртуальний саміт Джо Байдена за демократію, 9 грудня 2021 року.
Getty Images
ЄС теж виявився безсилим. Дебати в Європейській раді 24 і 25 червня стосувалися ініціативи Німеччини та Франції (Меркель і Макрона) відновити прямий діалог з Володимиром Путіним на найвищому рівні — запросити його на саміт ЄС. Ангела Меркель, яка готувалася залишити владу, прагнула використати останній шанс для діалогу, вважаючи, що з Путіним потрібно говорити. Країни Балтії та Польща виступили проти. Путін побачив, що навіть ключові гравці — Німеччина і Франція — не змогли навʼязати свою волю меншим членам Євросоюзу.
Після зустрічі з Путіним у лютому 2022 року Еманнюель Макрон зрозумів, що вторгнення невідворотне
Сьомого лютого 2022 року президент Франції Емманюель Макрон провів у Кремлі зустріч із Путіним, після якої була вечеря у форматі «віч-на-віч», а потім пресконференція. Я був разом із міністром і делегацією в ізольованій сусідній кімнаті, тому не чув розмови, за винятком кількох слів привітання.
Володимир Путін був замкнений у своїй логіці протистояння і не піддавався на жодні аргументи. Пресконференція також була показовою. Макрон висловив бажання налагодити контакт і діалог. Російський лідер повторював свою звичну критику: необхідність скоригувати експансіонізм НАТО; бажання повернутися до ситуації 1997 року; демонстрація на численних прикладах (Сербія, Ірак, Лівія, Афганістан), що блок НАТО — ані мирний, ані оборонний. Макрон казав, що новий порядок безпеки та стабільності в Європі має бути розроблений на основі Паризької хартії і Росія зобов’язана її дотримуватися. Володимир Путін не йшов на поступки.
Після закінчення зустрічі наша невелика делегація близько другої години ночі прогулювалася разом з Макроном. Ми всі зробили однакові висновки: Путін змінився, він більш загартований. Я згадував явище самогіпнозу радянських керівників, яке спостерігав американський держсекретар Джордж Кеннан. Мені здавалося очевидним, що Путін зайшов надто далеко, щоб зупинитись. Він хотів не просто зупинити Україну на європейському шляху, а підірвати її суверенітет.
Президент Франції Емманюель Макрон на зустрічі з російським лідером Володимиром Путіним у Москві, 7 лютого 2022 року.
Getty Images
Близький до Путіна російський банкір розповів про його мотиви у війні з Україною
Я згадую цікаву розмову, що відбулася у квітні 2022 року в домі спільних друзів із провідним банкіром, дуже близьким до влади. Його слова добре підсумовували на той час позицію Росії: питання Донеччини є другорядним порівняно з відносинами зі США. Вирішення кризи в кінцевому підсумку відбудеться між Вашингтоном і Москвою. Якщо Путін відчує себе загнаним у кут — буде третя світова війна.