Музеї грабують етнічні родинні клани, ультраправі терористи й навіть офіціанти (як хобі). Ось чотири неймовірні історії пограбувань — які закінчилися погано для грабіжників

2017 рік: злочинний родинний клан арабського походження пограбував колишнього співвласника телеканалу «1+1» Бориса Фуксмана

У березні 2017 року з берлінського художнього музею Боде викрали золоту монету вагою сто кілограмів і вартістю кілька мільйонів євро. На одному боці монети було викарбувано зображення королеви Єлизавети ІІ, на другому — кленовий лист, тому її прозвали «Великий кленовий лист». Монету виготовив Канадський Королівський монетний двір, а до німецького музею вона потрапила від Бориса Фуксмана після виставки у Відні.

Троє чоловіків, усі в чорному, скориставшись драбиною, залізли через службове вікно музею, що було в роздягальні охоронців. Один з охоронців, якого за місяць до пограбування найняли на роботу, був їхнім спільником і доповідав ситуацію зсередини.

Озброєні сокирою і візком злодії рухалися коридорами. Вони потрапили до кімнати, де зберігалася монета, розбили броньоване скло і переклали коштовність на візок. На стінах коридорів лишилися сліди від візка, за якими поліція потім простежила маршрут. Грабіжники залишили музей через службове вікно, а монету з даху кинули на залізничні рейки (поблизу будівлі була залізниця) і на візку тягнули ще приблизно 200 метрів до парку, де на них уже чекав автомобіль. О четвертій ранку служба безпеки музею зателефонувала в поліцію. Один з охоронців, намагаючись повторно активувати сигналізацію після обходу, виявив, що вона не працює. А потім помітив, що монета зникла.

У крадіжці звинуватили чотирьох чоловіків віком від 20 до 24 років. Троє з них — громадяни Німеччини, і належать до родинного клану арабського походження. Він давно вів кримінальну діяльність у Берліні. Охоронець, що допомагав їм, був шкільним другом одного із членів банди.

Двадцятого лютого 2020 року троє учасників клану отримали по 4,5 року тюрми, а охоронець — три роки й чотири місяці. Більшу частину майна клану конфіскували. Монету, найімовірніше, розпиляли і переплавили, бо в кишенях злодіїв знайшли залишки золота.

1980 рік: банда під керівництвом аргентинського злочинця і ультраправого терориста пограбувала музей у Різдвяну ніч

У ніч на двадцять шосте грудня 1980 року в Музеї образотворчих мистецтв Буенос-Айресу все було відносно спокійно. Охоронець вечеряв із поліціянтом-пожежником, якого відправили туди, бо військові вважали музей потенційною ціллю для теракту. Чоловіки розпили пляшку вина, обійшли зали і лягли спати.

Близько четвертої ранку охоронець прокинувся від запаху диму. Разом з напарником він побіг до колекції Мерседес Санта-Маріни — відомої аргентинської землевласниці, чиє приватне зібрання було окрасою музею. Але картини зникли. Разом з ними — кілька китайських антикварних речей. З музею винесли 16 полотен французьких імпресіоністів XIX століття — роботи Ренуара, Дега, Гогена, Сезанна, кожна вартістю мільйони доларів. Це стало найбільшим мистецьким пограбуванням в історії Аргентини.

Зала Мерседес Санта-Маріни, 25 березня 2015

X (Twitter) / «Бабель»

Зала Мерседес Санта-Маріни, 25 березня 2019

X (Twitter) / «Бабель»

За однією з версій поліції, злодії залізли через отвори в даху, які залишили будівельники під час ремонту другого поверху галерей. Грабіжники знали музей як свої п’ять пальців. Порцелянові вироби, що походили з кількох китайських династій, були виставлені в металевих вітринах — злодії розрізали їх газовими пальниками. Картини вони винесли в рамах — ймовірно, поруч чекала вантажівка.

Чоловіків, що охороняли музей тієї ночі, відразу ж затримали. Розслідуванням офіційно керувала суддя, яку бачили в таємних центрах ув’язнення (Аргентиною тоді ще правила військова диктатура). Вона вимагала від поліції катувати людей, які збиралися давати їй свідчення. Поліція катувала охоронця так жорстоко, що наступного дня він спробував покінчити життя самогубством. А інші працівники музею були налякані: за ними постійно стежили і теж возили на допит до поліції.

Лише через три роки після пограбування журналіст Гільєрмо Патрісіо Келлі дізнався, хто стояв за крадіжкою. Це була банда під проводом Анібала Гордона — колишнього злочинця, якого ще в 1970-х завербували до урядової воєнізованої організації «Антикомуністичний аргентинський альянс». Під час диктатури він очолював «ескадрони смерті» й керував катівнею, де утримували противників режиму.

Разом із партнером, тодішнім головою розвідки, Гордон створив приватну охоронну фірму. Незадовго до пограбування їхня компанія отримала контракт на посилення безпеки музею, що дало їм повний доступ до планів будівлі й колекції. Келлі готував розслідування, щоб оприлюднити цю історію, але його викрали люди Гордона. Журналіста катували, однак перед тим, як його відпустити, Гордон підтвердив, що більшість викриттів були правдивими. У січні 1984 року, вже після падіння диктатури, Гордона заарештували за викрадення людей і засудили до 16 років в’язниці, а наступного року він помер від раку легенів у тюрмі.

У 2001 році викрадені картини з колекції Санта-Маріни знайшлися в Лондоні й Тайвані. Три полотна — Сезанна, Ренуара і Гогена — повернули до музею у 2005 році, решта, ймовірно, втрачені назавжди.

2000 рік: злочинці з Близького Сходу місяцями планували пограбування Національного музею в Стокгольмі — і теж напередодні Різдва

Морозного вечора 22 грудня 2000 року група з понад шести чоловіків, родом з Близького Сходу, втілила в життя план, над яким працювала місяцями. За пʼять хвилин до закриття музею в хол увійшов чоловік з пістолетом-кулеметом і одразу став погрожувати охоронцеві, наказавши йому лягти на підлогу. Ще двоє чоловіків, що вже чекали всередині, вчинили з охоронцями так само. Після цього злодії піднялися на другий поверх, щоб забрати свій «приз»: дві невеликі картини Ренуара — «Молодий парижанин» і «Розмова», приблизно 1870 року — і автопортрет Рембрандта завбільшки з поштову листівку. Один лише Рембрандт оцінювався в $36 мільйонів.

Свій багатомільйонний «вантаж» вони швидко запхали у великі чорні сумки. Втікали на швидкісному катері, пришвартованому поблизу, бо музей оточений водою з двох боків. За кілька хвилин до пограбування їхні спільники підірвали декілька авто в місті, щоб відволікти поліцію, а на дорозі біля музею розсипали цвяхи, щоб пробити шини переслідувачів. Катер згодом знайшла поліція.

За рік до поліції надійшов лист від адвоката, що представляв злочинців, — вони вимагали викуп у кілька мільйонів шведських крон. До листа додали фотографії викрадених картин, щоб підтвердити серйозність вимоги. Пропозицію відхилили, а того ж місяця заарештували організаторів пограбування, адвоката й ще деяких спільників. Розслідування, як і повернення картин, тривало кілька років. «Розмову» знайшли вже у 2001 році. «Молодого парижанина» — у 2005-му в Лос-Анджелесі під час розслідування наркосправи. Автопортрет Рембрандта повернули того ж року завдяки спецоперації ФБР і поліції Данії — коли агенти під прикриттям зустрілися з іракськими громадянами, які намагалися його продати.

1990-ті роки: французький офіціант грабував музеї кожні 15 днів, бо вважав себе «охоронцем мистецтва»

Стефан Брайтвізер організовував прості й часом дивні пограбування не заради грошей, а через пристрасть до мистецтва — так пояснював свої дії він сам. Він не продавав викрадених творів, а збирав приватну колекцію, що зберігалася в будинку його матері. З 1995 по 2003 рік колекція налічувала понад 200 творів мистецтва з музеїв Європи. The Guardian назвав його «можливо, найпослідовнішим арт-злодієм у світі».

Велика злочинність почалася у 1994 році, коли він відвідав невеликий музей у Ельзасі разом зі своєю дівчиною, медсестрою Анн-Катрін Кляйнклаус. Вони роздивлялися складний крем’яний пістолет XVIII століття. Дівчина підштовхнула Брайтвізера взяти експонат, бо камер і якихось інших заходів безпеки не було, а сам пістолет просто стояв на виставковому столику. Навесні наступного року крадіжки ставалися майже щотижня: пара ховала цінні речі в кишенях, сумках і рукавах. Потім почали брати картини: поки Кляйнклаус відволікала охоронців, Брайтвізер або відкручував рами, або вирізав полотна ножем.

Вони роками залишалися непоміченими, бо обирали маленькі музеї подалі від туристичних місць — там було менше відвідувачів і, відповідно, охорони. А також не ламали нічого: просто розбирали скляні вітрини й ставили їх назад. На порожніх полицях залишали картки «Об’єкт вилучено для дослідження». Дрібні предмети, картини, срібло, скульптури чи манускрипти легко ховалися під одягом або в сумках. Вони навіть спілкувалися з охоронцями під час крадіжок і приєднувалися до екскурсій в музеях. Після одного пограбування Стефан помітив подряпину на своїй машині, коли запихав вкрадене в багажник, але просто викликав поліцію, яка оглянула автівку й нічого не запідозрила.

За шість років своєї кримінальної карʼєри Брайтвізер накопичив близько 250 предметів мистецтва загальною вартістю щонайменше $1,5 мільярда. Стефана і його дівчину вперше спіймали в 1997 році після того, як вони вкрали картину з приватної колекції, але через умовний вирок Брайтвізер продовжив красти, використовуючи дівоче прізвище матері.

У 2001 році його знову арештували у Швейцарії після того, як він вкрав рідкісний музичний інструмент. Дізнавшись про арешт сина, його мати, у будинку якої він зберігав вкрадене, почала нищити колекцію. Вона різала або вирізала картини, залишаючи рештки рам у смітті, а розірвані полотна засовувала в сміттєпровід. Оскільки більшість робіт були на дерев’яних панелях, найімовірніше, як вона сама зізналася, їх спалили на багатті в лісі неподалік. Інші викрадені предмети — вази, ювелірні вироби, кераміку і статуетки — вона викинула в канал поблизу, деякі з них пізніше винесло на берег.

Вона заявила, що знищила картини, бо гнівалася на сина. Проте поліція вважає, що вона робила це, аби знищити докази проти нього й себе. Ймовірно, вона не усвідомлювала справжньої цінності творів. У підсумку Брайтвізер отримав 26 місяців в’язниці, його мати — 18, а дівчина — шість.