На початку 2025 року в українській армії оголосили про перехід на нову систему управління — корпусну. Це означає, що в системі керування військами мають зникнути оперативно-стратегічне угруповання (ОСУВ), оперативно-тактичні угруповання (ОТУ) та тактичні групи (ТГр). В останні пів року їх перетворювали на корпуси, згруповані в чотири угруповання (УВ). Цей процес ще триває.
Хто відповідає за ділянки фронту*
«Бабель»
Найбільше корпусів зосереджено у зоні колишнього ОТУ «Донецьк», де ситуація залишається важкою. Наприклад, на початку серпня Перший корпус Національної гвардії України «Азов» зайняв смугу оборони на Покровському напрямку. Саме там за добу до цього ворог прорвався на 10 км углиб українських позицій. Корпус стабілізував ситуацію та зупинив прорив. Паралельно 7 корпус Десантно-штурмових військ ЗСУ зачистив Покровськ від ворожих груп та поодиноких російських військових.
У лютому 2025 року заступник командира 3 штурмової бригади (3 ОШБр) Максим Жорін нагадав, що корпуси в Україні існували й раніше, але мали ключовий недолік: їхні підрозділи були розкидані по різних ділянках фронту, що робило координацію майже неможливою. Він наголосив, що частини корпусу повинні діяти в одному оперативному напрямку.
Ця проблема залишається і зараз. Наприклад, 30 корпус морської піхоти, який мав відповідати за оборону Херсонщини, досі не сформований повністю. Його основні бригади розкидані по різних ділянках Донеччини та Луганщини.
У липні підполковник Богдан «Тавр» Кротевич розкритикував перехід на корпусну модель. Основна проблема корпусної реформи, з його точки зору, полягає в тому, що злагодження корпусу потребує значних резервів — яких немає. Крім того, командири корпусів та їхні штабні офіцери не мають досвіду керування настільки великими структурами. Із його точки зору, перехід на дивізійну систему був би ефективнішим.
Ось кілька ключових тез Богдана Кротевича.
- Для ефективної роботи корпус або дивізія повинні пройти злагодження на всіх рівнях — від рот до бригад. Командири мають знати свої підрозділи й відпрацювати спільні дії, наприклад, під час маневрів, де одна бригада наступає, а інша прикриває фланги. Такі тренування можливі лише в тилу. Але зараз ЗСУ не мають достатніх резервів, щоб замінити навіть одну бригаду на фронті.
- Корпусна модель передбачає збільшення масштабу управління: замість трьох бригад, як у дивізії, корпус охоплює п’ять-шість. Це означає, що для повноцінного злагодження потрібно одночасно вивести з фронту п’ять-шість бригад — що практично неможливо без резервів.
- Командири одразу отримують під керівництво великі формування, не пройшовши всі ланки командування. В ідеалі кар’єрний шлях командира має виглядати так: взвод → рота → батальйон → бригада → дивізія → корпус. Перехід від бригади до корпусу без проміжного етапу ускладнює управління та збільшує ризик помилок.
- Корпуси фактично працюють як тактичні групи. Командири контролюють лише одну-дві бригади, а решта тимчасово «придані» корпусу і підпорядковуються своїм початковим структурам. Через це реформа ризикує звестися до простої заміни назв, без реального підвищення боєздатності.
- Альтернатива Кротевича. Він пропонує поступову реформу: об’єднувати виснажені бригади в меншу кількість боєздатних дивізій. Їх потрібно вивести в тил, доукомплектувати людьми, технікою, артилерією, провести тренування і повернути на фронт як злагоджені підрозділи. Такий підхід дозволяє мінімально послабити оборону та дає командирам шанс набиратися досвіду, переходячи на вищі посади.
Журналіст та військовослужбовець Юрій Бутусов пояснив переваги корпусної реформи на прикладі роботи 3 армійського корпусу ЗСУ. Він наголошує: головна причина великих українських втрат не в силі противника, а в проблемах організації та управління військами.
- 3 корпус під командуванням полковника Андрія Білецького розгорнули одним із перших у надзвичайно складній ситуації. Він узяв під контроль близько 120 км фронту на рубежі річки Оскіл, де наступали одразу три армії РФ. До передачі смуги корпусу ворог захопив 198 км². Після цього, за півтора місяця, росіяни змогли просунутись лише на 16 км², а українські сили відбили 8 км².
- Середньомісячні безповоротні втрати у смузі корпусу скоротилися вдвічі порівняно з періодом до його формування, навіть за підвищеної інтенсивності боїв. Це сталося без суттєвого збільшення поповнення, додаткових поставок дронів чи боєприпасів.
- Корпусне управління припинило хаотичні зустрічні бої та непідготовлені контратаки «для звітів». Підрозділи вводять у бій упорядковано, покращилися взаємодія, розвідка та вогневе ураження.
- Андрій Білецький отримав широкі повноваження щодо кадрових рішень. Це дозволило швидко просувати ефективних командирів і впроваджувати успішні моделі управління. Завдяки цьому зник хаос і брехня в доповідях, усі позиції, навіть в оточенні, залишаються на зв’язку з корпусом.
- Хоч поповнення людей і боєприпасів залишається обмеженим, воно стало плановим. Командири можуть розраховувати на підкріплення і не розривати бригади на дрібні групи для «затикання» сусідніх проривів.
Юрій Бутусов аналізує насамперед модель управління 3 корпусу, визнаючи, що існують корпуси, підрозділи яких досі розпорошені по різних ділянках фронту.
Система керування фронтом до корпусної реформи*
«Бабель»