1
У квітні 2022 року на Майдані Незалежності збирались родичі військових, заблокованих у Маріуполі, і просто небайдужі. Вони вимагали визволити бійців з оточеного росіянами міста. У натовпі був нікому не відомий 56-річний американець Раян Раут. Він поставив на Майдані намет і зробив невеликий плакат: «Мою подругу вбив Путін. Якщо ви знаєте когось, кого вбив Путін, поставте прапорець». Спершу на заклик не звертали уваги, але поступово на одній з клумб на Майдані почали з’являтися маленькі синьо-жовті прапорці — люди встромляли їх у землю.
Американець Раян Раут приходив на мітинги на підтримку заблокованих у Маріуполі українських військових, квітень 2022 року. Раут поставив на газоні дві таблички з закликом залишати прапорці за загиблих, травень 2022 року. Так зараз виглядають таблички, які встановив Раут.
Ukraine's Unwinnable War / «Бабель»; Ганна Мамонова / «Бабель»
У травні — червні 2022 року свою першу сотню синьо-жовтих прапорців поставили матері військових «Азову», чиї діти загинули, захищаючи Маріуполь. Серед жінок була Віра Литвиненко. Її 27-річний син Владислав «Вектор» загинув 23 березня неподалік Маріупольського драмтеатру.
— Ми встромили у землю синьо-жовті прапорці, написали на них імена і дати смерті. Згодом виклали прапорці у вигляді серця. Назвали «Серце назовні». Ми були просто мамами, які втратили дітей і намагалися щось робити, — згадує Віра.
У липні на меморіалі з’явилися прапорці за загиблими в Оленівці — колонії під окупованим Донецьком, де росіяни вбили щонайменше 53 українських полонених. Меморіал розростався. Американець і його перекладач на ім’я Сергій «Фенікс» завели зошити, в які люди записували інформацію про тих, за кого ставили прапорці. Згодом намет Раяна з Майдану прибрали, а зошити залишились — їх називали «книгами пам’яті». У 2023 році їх було чотири.
В Україні Раян прожив пʼять місяців і розчарований усім — людьми, владою і «невдячними комуністами» — повернувся додому в США, де написав про це книгу (ось її короткий переказ). У вересні 2024 року Раута заарештували через стрілянину в гольф-клубі, де грав кандидат у президенти Дональд Трамп. Так американці й українці дізнались, що раніше Раут мав проблеми із законом, а після стрілянини його звинуватили ще у двох злочинах.
52-річна Наталія Климюк доглядає за меморіалом з перших днів його існування. Каже, робить це, бо «не може інакше».
Валентина Поліщук / «Бабель»
На Майдані наглядати за меморіалом лишилась Наталія Климюк. Про себе вона говорить мало й неохоче. Волонтерка з 11-річним стажем, тобто з часів Майдану. Наталія каже, що разом із Раяном перевʼязувала перші зламані прапорці ізострічкою. Памʼятає, як почали зʼявлятись прапорці по цивільних — один такий привезла жінка з Охтирки — у неї під обстрілом загинула десятирічна дитина. Застала Наталія і «зошити памʼяті», але не знає, куди вони зникли.
На меморіалі у Наталії — один свій прапорець. Її чоловік Олег поруч продає такі прапорці. Їхній — за племінником Олександром, який загинув у Донецькій області взимку 2023 року. Поряд зі стандартним прапорцем Наталія поставила великий. Те саме слідом за нею зробили військові — принесли великі прапори бригад. Родичі почали ставити маленькі портрети загиблих.
Наглядачкою меморіалу Наталія призначила себе сама. Вона виполює траву, лагодить прапорці і портрети в рамках. Живе подружжя з того, що заробляє Олег. Наталія каже: «Тут перед пацанами я чиста» — кожну гривню відпрацьовує.
Для побратимів військові лишають каву і цигарки. У 2024 році військовий на згадку про загиблого побратима приніс на меморіал метровий деревʼяний хрест і обтягнув його прапором. Клумби меморіалу посічені стежками.
Ганна Мамонова / «Бабель»; Валентина Поліщук / «Бабель»
До кінця літа 2024 року меморіал займав одну клумбу біля виходу з метро. Коли її треба було покосити, комунальники разом з волонтерами і батьками загиблих виймали приблизно тисячу прапорців, косили і вертали назад. Рік тому все почало змінюватись.
— Ми припинили доглядати за всією територією меморіалу, тільки за своїм серцем, — каже Віра Литвиненко з «Серця назовні». — Люди несуть хрести, банери з портретами, все перетворилося на хаос, і це не зупинити.
2
Зараз меморіал займає весь простір на Майдані з боку Музичної академії імені Чайковського. У прапорцях — чотири клумби. Меморіал розрісся за пів року, коли вільні клумби почали займати бригади і спецпідрозділи. Вони ділять їх на квадрати, огороджують садовим бордюром чи жорсткою плівкою. Периметр засипають декоративними камінцями. Портрети і прапорці ставлять не впритул, а з відступами.
Найближче до музичної академії — квадрат батальйону «Вовки Да Вінчі», за ним 157 окремої механізованої бригади, спецпідрозділу Нацгвадії «Омега», Головного управління розвідки «Стугна» і 93 бригади «Холодний Яр».
Ділянка спецпідрозділу «Стугна» Головного управління розвідки. На прапорі Аргентини написані п’ять імен загиблих іноземців, які воювали за Україну. Під прапором — їхні біографії. Прапор затулив портрети військових, які стояли там до його появи. Ділянка батальйону «Вовки Да Вінчі».
Ганна Мамонова / «Бабель»; Валентина Поліщук / «Бабель»
Між ними родичі загиблих кладуть ковані троянди і квіти з шовку. На великих прапорах і банерах друкують портрети загиблих. Щоб краще трималися, одним кінцем привʼязують до флагштоків, іншим — до дерев. Намагатися зобразити бодай приблизну схему, де хто є — бригада, військовий чи громада, — марна справа.
— Я тут кожний день і часом гублюся, — говорить Наталія.
Поліція виклала свій квадрат чорними камінцями, батальйон Нацгвардії імені Сергія Кульчицького поставив два великих банери з майже 100 портретами.
Батальйон оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького. Біля напису «Кринки» немає прапорців, але Наталія очікує, що вони поступово з’являться. В бою за село на лівому березі Херсонщини загинули сотні військових.
Ганна Мамонова / «Бабель»
На меморіал час від часу нападають — підпалюють прапорці, б’ють фотографії. Останній раз у травні 2025 року — після цього охорону меморіалу посилили. Зараз там чергують до шести поліцейських. Спецпідрозділ «Кракен» поруч зі своєю ділянкою поклав картонку з надписом «Знайдемо тебе все одно».
Спецпідрозділ «Кракен» поруч зі своєю ділянкою поклав картонку з написом «Знайдемо тебе все одно» — попередив про відеоспостереження.
Ганна Мамонова / «Бабель»
З кожним днем меморіал все більше походить на кладовище. Тут бронюють місця, воюють за кращі локації. Найбільша конкуренція за місце на клумбі, з якої почався меморіал. Вона заповнена вщент. Іноді люди приходять і викидають чужі прапорці в смітник жменями.
— Я одного прошу у людей — майте повагу. Не викидайте чужого. Кожен прапорець — чиясь дитина. Може його поставила мати, якої вже немає серед живих. Одна жінка знаходить прапорець сина, бо поряд стоїть свічка. Я бережу її, наче зіницю ока, — каже Наталія.
Зламані прапорці, на які наступили чи викинули, вона складає у прозорі контейнери, які називає «коробки пам’яті». У неї їх 16. Всі з’явилися цього року — раніше прапорці так масово не ламали.
«Коробки пам’яті», в які Наталія складає зламані прапорці. Для неї кожен прапорець — це людина. Прапорець, який Наталія береже з 2022 року. Після кожної зливи на меморіалі все у землі — треба витирати фотографії й обтрушувати прапорці.
Ганна Мамонова / «Бабель»
Поки ми розмовляємо, Олег підводить до дружини перехожого.
— Наташ, є у нас «Магура», артилеристи з 47-ї?
— У нас є артилеристи, але не з 47-ї, — відповідає вона і продовжує екскурсію меморіалом. Показує портрет військового, скло на рамці тріснуте. Наталія пропонувала родичам замінити рамку, але ті відмовилися. Чоловік безвісти зниклий, і тріснуте скло для них знак, що, можливо, він живий.
— Не знаю, що робити з Рівненською областю, — каже Наталія. — Військові поставили прапорці, а на тому місці постійно калюжа.
Комунальні служби, говорить Наталія, за меморіалом не доглядають — лише підмітають плитку. Траву не виривають, зів’ялі квіти не викидають. Цим займається вона і кілька родин загиблих та бригад, які приходять прибрати «біля себе».
Люди приносять на меморіал портрети загиблих у фанерних рамках, роздруковують на металі, склі — як на цвинтар. Місце пам’яті бійця.
Ганна Мамонова / «Бабель»
— Якось молодь поруч нас сиділа і кричала: «Путін хуйло». Я їм кажу: «Хуйло, звісно, але допоможіть траву вирвати біля військових». Ніхто не відгукнувся, — згадує Наталія.
3
Віра Литвиненко з «Серця назовні» входить до координаційної ради КМДА з питань меморіалізації. І там постійно говорить про проблеми меморіалу — її не слухають.
— Меморіал це спосіб пережити горе, а в горі людина чує лише себе і не думає на загал, як воно виглядає, чи естетично, — каже Литвиненко.
На її думку, меморіал виглядав добре, коли були лише маленькі прапорці, все інше — зайве. Але тепер «зайвого» забагато, і що з ним робити — ніхто не знає.
Білим садовим парканом хтось огородив територію, на якій стоїть світлина загиблого, лампадки і печиво. Перші портрети загиблих на меморіалі з’явилися наприкінці 2022 року. Це були маленькі фото. Поступово розміри збільшувались — фото ставили все вище.
Ганна Мамонова / «Бабель»; Валентина Поліщук / «Бабель»
— Того, хто почне наводити там лад, прибирати хрести, прапори, портрети, вбʼють. Родини загиблих уб’ють, — переконана Литвиненко.
У КМДА від цих проблем намагаються триматися подалі. На запит «Бабеля» там відповіли, що меморіал на Майдані народний — влада туди не втручається. Щоб створити офіційний меморіал, «потрібне законодавче рішення». Наприклад, ухвалення закону «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу». Депутати його написали, але не проголосували.
І навіть якщо проголосують, він не вирішить проблему меморіалу на Майдані, каже голова Інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров. Для цього потрібні не загальні принципи, а цілком прикладні речі: як має виглядати меморіал, з яким відчуттям людина туди зайде і вийде — з горем, трагедією чи з гордістю.
Мати щотижня приносить квіти синові. Вона засипала територію камінцями й поставила на неї кілька світлин і банер. Хлопець загинув у Курській області. На меморіалі багато штучних квітів і статуеток з написами «коханому», «наш янгол».
Ганна Мамонова / «Бабель»
— Треба побудувати навколо меморіалу героїв на Майдані історію, щоб його ошляхетнити і створити комплекс, — говорить Алфьоров. Документ, який відповість на ці питання, він планує написати до кінця літа. Це буде «загальнонаціональна концепція для всіх меморіалів в країні».
Максим Єлігулашвілі, який понад десять років займається темою меморіалізації, говорить, що ситуація на Майдані типова. В Україні є народна (стихійна) меморіалізація і немає державної: люди самі щось роблять, а влада спостерігає збоку, «бо страшно, бо тема складна і у людей горе».
Торти, цукерки, печиво, кава — на меморіал приносять солодощі, які любили загиблі. Біля Луганського прикордонного загону хтось посадив туї.
Ганна Мамонова / «Бабель»
— Добре, що на Майдані є такі волонтери, як Наталія, які піднімуть прапори після дощу і розкажуть людям про це місце, — говорить Єлігулашвілі. — Якщо вони зникнуть, меморіал спіткає доля стіни пам’яті біля Михайлівського золотоверхого собору.
Її створили у 2015 році, розмістили 5 тисяч портретів. Опікувалися усім волонтери: вели електронні списки, оновлювали фотографії й додавали імена. Після 2022 року волонтери мобілізувалися, їм на зміну ніхто не прийшов. Люди, які втратили рідних, почали доклеювати нові світлини. Коли вільного місця не залишилося, почали відклеювати чужі. Історій загиблих ніхто не записує, фотографії вицвітають, відклеюються і валяються вздовж стіни у пилу.
Стіна пам’яті біля Михайлівського собору, червень 2025 року.
Getty Images / «Бабель»