Історії найвідоміших та найоригінальніших прибуткових будинків Києва. Розповідаємо разом із брендом Standard One, який відроджує та вдосконалює історичні традиції київського будівельного ринку

Автор:: Сергій Пивоваров
Редактор:: Гліб Гусєв

Дата:: 17:48, 17 липня 2025

Історії найвідоміших та найоригінальніших прибуткових будинків Києва. Розповідаємо разом із брендом Standard One, який відроджує та вдосконалює історичні традиції київського будівельного ринку — Анастасія Лисиця / «Бабель»

У другій половині ХІХ століття Київ утвердився в статусі не лише історичного та культурного, а й фінансового, промислового та транспортно-логістичного центру України. Це зумовило приплив населення і як наслідок — кілька будівельних бумів на перетині ХІХ—ХХ століть. У цей період Київ підхопив загальноєвропейський бізнес-тренд — зведення багатоповерхових прибуткових будинків для здачі квартир і приміщень в оренду. Разом з іншими забудовами вони сформували своєрідне, суто київське міське середовище. А деякі з них стали справжніми архітектурними візитівками Києва. Та після приходу радянської влади ця будівельна бізнес-концепція майже на сто років зникла з київського міського простору. «Бабель» згадує історії найвідоміших прибуткових будинків Києва, які збереглись до сьогодні. За підтримки компанії Standard One (S1), яка створює новітні прибуткові будинки в українській столиці, пропонуючи новий стандарт житла, натхнений історією і вкорінений у сучасності.

Будинок Фроммета

У 1870-х роках архітектурною візитівкою Києва стали кам’яні будівлі з місцевої світло-жовтої цегли — без штукатурки, з чистим цегляним фасадом. Одним із перших став прибутковий будинок прилуцького фармацевта Миколи Фроммета, який вирішив перебратись до Києва. У 1870-му він придбав ділянку на сучасному бульварі Тараса Шевченка. Упродовж 1873—1882 років тут звели чотириповерхову будівлю за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва в еклектичному стилі з поєднанням різних архітектурних елементів, насамперед англійської готики. Зрештою вийшла споруда, схожа на середньовічний палац-фортецю.

Після завершення будівництва на першому поверсі розміщувалася аптека з трьома службовими та п’ятьма житловими кімнатами. Решта квартир будинку здавалася в оренду. Уже в серпні 1883-го міська дума орендувала будинок Фроммета під батальйонний штаб. А в травні 1889-го в будинку відкрився готель «Київ».

У путівниках кінця ХІХ — початку ХХ століття будинок Фроммета називали одним з найкрасивіших у Києві. Утім, у міській хроніці він ставав і епіцентром скандалів. У січні 1899-го газетярі смакували історію протистояння між управителем будинку Афросімовим та орендарем-скандалістом Бжозовським, який ніяк не хотів виселятися з однієї з квартир. Дійшло до того, що управитель перекрив водопостачання для всього будинку, за що отримав 9 діб арешту та штраф.

Перший власник будинку Микола Фроммет відійшов від справ за станом здоров’я ще у 1882-му і незабаром помер. Його син не зміг втримати батьківський бізнес і 1886-му розпродав усе майно. За свою 150-річну історію будинок Фроммета змінив чимало власників, орендарів, мешканців і пережив більшовицьку націоналізацію. Але аптека на його першому поверсі існувала в усі часи і працює досі.

Будинок Гінзбурга

Одним із флагманів будівельного буму в Києві на рубежі ХІХ—ХХ століть став підрядник-забудовник Лев Гінзбург. Його будівельна контора вважалась чи не найкращою в місті й отримувала мільйонні замовлення. А сам власник увійшов до десятки найбагатших людей Києва. Серед проєктів фірми Гінзбурга, що збереглись до сьогодні, будівлі Оперного театру, Національного банку України, Будинку вчителя, головного корпусу Київського політехнічного інституту, театру імені Івана Франка та багато інших споруд.

Не лишився Гінзбург осторонь і тогочасного бізнес-тренду — власних прибуткових будинків. Перший він звів у тогочасному найвишуканішому кварталі в центрі Києва в районі сучасних вулиць Городецького, Заньковецької та Ольгинської. Містяни прозвали цей район «Київський Париж».

У 1901 році на сучасній вулиці Городецького з’явилась шикарна шестиповерхова будівля в архітектурному стилі історизму з відсилкою до ренесансно-барокових форм. Фасад прикрашений ліпниною та численними скульптурами в античному стилі. Будинок мав 21 балкон і мансардний сьомий поверх з купольними вежами. Усередині він був не менш розкішним, ніж іззовні — з парадними мармуровими сходами з кованою витою огорожею і дубовим поруччям та стінами, покритими художнім розписом зі сріблом та позолотою. На перших двох поверхах розташовувались магазини з величезними вітринами. На решті — 14 багатокімнатних квартир з просторими кухнями, ваннами та підлогою, вкритою паркетом.

Обладнаний він був за останнім словом тогочасної техніки. Власник не пошкодував понад 10 тисяч карбованців, аби встановити в будинку ноу-хау — «підйомну гідравлічну машину», тобто ліфт.

На той час цей прибутковий будинок Гінзбурга став найвищою будівлею в Києві. І окрім того що приносив дохід, ще й слугував наочною рекламою будівельної контори Гінзбурга. З приходом радянської влади будинок, ясна річ, націоналізували. Будинок сильно постраждав унаслідок вибухів, які влаштували радянські підпільники в окупованому Києві у вересні 1941-го. Відбудову завершили у 1950-х, але мансардний поверх із куполами так і не відновили.

Будинок Сироткіна

Історія прибуткового будинку на розі вулиць Володимирської та Прорізної починалась типово для будівельного буму в Києві на зламі ХІХ—ХХ століть. У 1900 році цю ділянку з класичною для тогочасного міста одноповерховою садибою виходець із купецької родини Павло Григорович-Барський отримав у дарунок від батька. Садибу він вирішив знести і збудувати на цьому місці найрозкішніший і найвищий прибутковий будинок, який мав перевершити будівлю Гінзбурга.

Для того щоб реалізувати свій амбітний проєкт, Григорович-Барський набрав купу кредитів під заставу майбутнього прибуткового будинку. І вже почав перемовини з низкою підприємців щодо здачі в оренду торговельних приміщень на першому поверсі будинку. Однак тенденції на будівельному ринку зіграли з ним злий жарт. У 1900-му «будівельний бум» досяг свого максимуму — піднялися ціни на будівельні матеріали та робочу силу. Проте у другій половині 1901 року почався спад, ринок нерухомості перенаситився, ціни на нерухомість і, відповідно, рентабельність будівництва впали. Григорович-Барський не розрахував власні фінансові можливості і наприкінці того ж року був змушений виставити недобудову на аукціон.

Її викупив власник свічного заводу на Подолі Олександр Сироткін. На його кошти архітектор Карл Шиман завершив зведення прибуткового будинку з розкішним оздобленням у стилі неоренесансу, який згодом назвуть «київським ренесансом». У будинку Сироткіна провели парове опалення, електричне освітлення і встановили ліфт за прикладом Гінзбурга. І найголовніше, новий будинок став найвищим у Києві, допоки Гінзбург не побудував свій знаменитий 12-поверховий хмарочос.

У прибутковому будинку Сироткіна розмістилися різноманітні магазини, аптека, кондитерська «Маркіза», мебльовані кімнати «Палермо» та окремі розкішні квартири. Після радянської націоналізації тут з’явився ресторан «Спартак», а згодом кафе «Чайка», перейменоване на «Лейпциг» на честь міста-побратима Києва. Так само у будівлі розміщувалися крамниці, аптека та готель.

У 1980-х усі заклади в будинку закрили, а мешканців виселили для проведення капітального ремонту будівлі. Та завершити реконструкцію фасадів та відновити оригінальну вежу вдалось тільки наприкінці 1990-х. У 2000-х та 2010-х роках будинок кілька разів намагались облаштувати під п’ятизірковий готель, але так нічого і не вийшло.

Будинок з химерами Городецького

Владислав Городецький був чи не найзнаменитішим українським архітектором кінця ХІХ — початку ХХ століття. У Києві він керував забудовою цілих вулиць і районів. За його проєктами звели Національний художній музей по сучасній вулиці Михайла Грушевського, римо-католицький костел Святого Миколая по Великій Васильківській вулиці та чимало інших відомих споруд в Україні та за кордоном. Та найбільшу славу принесла Городецькому найоригінальніша споруда початку XX століття в Києві — його власний прибутковий будинок, зведений на Банковій вулиці у 1901—1903 роках.

На піку будівельного буму знайти землю під будівництво в центрі Києва було непростим завданням. Тоді Городецький за вельми низькою ціною придбав ділянку над крутим урвищем, адже вона вважалась непридатною для забудови. Та архітектор на подив багатьох незабаром представив проєкт забудови. Він вміло обійшов складні умови ґрунтів і звів розкішний будинок з унікальним зовнішнім та внутрішнім оздобленням у нехарактерному для України початку ХХ століття декоративному стилі модерн.

Будинок зведений у формі куба. З боку вулиці Банкової він має три, а з боку сучасної площі Івана Франка — шість поверхів. Фасад будинку оздоблений скульптурами на міфологічну та мисливську тематику авторства близького друга і постійного партнера Городецького італійського скульптора Еліо Саля. Через що будівля дістала назву «Будинок з химерами», хоча насправді жодної скульптури химери там немає. Інтер’єри не поступалися зовнішньому оздобленню — з художніми розписами, мармуром, ліпним декором, деревʼяним різьбленням, інкрустацією, розкішними камінами, гвинтовими сходами й вітражами. Ще одна тогочасна новація полягала в тому, що сам будинок, а також його внутрішнє та зовнішнє оздоблення були зроблені з бетону. Так Городецький заразом і прорекламував київський цементний завод «Фор», співвласником якого був сам. Загалом зведення власного прибуткового будинку обійшлось Городецькому в близько 65 тисяч карбованців.

У будинку було сім квартир від двох до десяти кімнат. В одній мешкав сам Городецький з родиною, решту здавав. Вартість оренди квартир у будинку була чи не найвищою в Києві — від 420 карбованців на рік за двокімнатну до 3 500 за десятикімнатну. Зате орендарі отримували додаткові послуги на зразок сучасного «все включено». Це персональний винний льох з льодовиком, пральня, склад для дров, стайня, сарай для екіпажу, кімнатка для прислуги і навіть корівник, щоб мешканці могли пити власне свіже молоко. У будинку був вантажний ліфт, а навколо — розбитий сад з алеями та фонтаном.

У 1913-му через проблеми з фінансами Городецький заклав свій прибутковий будинок. Його кілька разів перекуповували різні заможні кияни. З приходом радянської влади його націоналізували і згодом влаштували в ньому поліклініку для держслужбовців. На початку 2000-х після капітального ремонту Будинок з химерами переобладнали для проведення заходів за участю президента України. У будинку є зала для вручення вірчих грамот, урядова зала для підписання документів та мала зала для переговорів, приміщення для брифінгів та кімната для проведення урочистих святкових прийомів.

Замок Річарда

У період будівельного буму на зламі ХІХ—ХХ століть активно забудовувалась київська історична місцевість — Андріївський узвіз. Ясна річ, тут звели чимало прибуткових будинків. Та найвідоміший з них — Замок Річарда біля підніжжя гори Уздихальниці неподалік Андріївської церкви. Знаменитий він передовсім своїм архітектурним стилем неоготики. Стилізований під англійську фортецю з різнотипними баштами, шпилями, зубчастими завершеннями стін. Звідси й опоетизована назва на честь англійського короля Річарда Левове Серце.

Будинок звели у 1902—1904 роках на замовлення місцевого підрядника Дмитра Орлова. А от ім’я автора архітектурного проєкту лишилось невідомим. Подейкували, що Орлов, аби зекономити, просто поцупив проєкт будівлі, яку планували звести у Петербурзі. На кожному поверсі було по кілька квартир, в основному на 3—5 кімнат, на четвертому поверсі — одна 11-кімнатна квартира. У 1905 році в Замку Річарда вже з’явилися винаймачі. А в одноповерховій трикамерній нижній прибудові з вулиці розмістилися м’ясна й бакалійна крамниця «Андріївський ринок», а також перукарня.

Незабаром довкола Замку Річарда з’явилось чимало міських містичних легенд. Начебто в будинку чули потойбічні стогони й виття, хтось начебто бачив привидів. А мешканці навколишніх будинків скаржились на незрозумілі нездужання. Усе це посилилося з убивством власника будинку Орлова у 1908 році. Дійшло до того, що міська влада виставила біля будинку нічний поліцейський патруль з револьверами, зарядженими кулями, окропленими святою водою.

Утім, аура містики приваблювала до будинку творчих людей. Тож у Замку Річарда проживало багато відомих художників, скульпторів, письменників. А в 1905—1906 роках тут розміщувалася редакція українського сатиричного журналу «Шершень».

У 1920 році Замок Річарда націоналізували. З того часу і до 1983 року радянська влада використовувала будинок як комунальне житло. За незалежної України Замок Річарда збирались реконструювати та знову перетворити на прибутковий будинок. Були спроби відкрити там ресторан, картинну галерею або готель. Але жоден з проєктів так і не здійснили.

Відродження і вдосконалення традицій прибуткових будинків брендом Standard One

З приходом радянської влади концепція зведення прибуткових будинків під оренду в Києві занепала майже на століття. Першим, хто почав відроджувати ці традиції, а заразом і адаптувати їх до сучасних реалій в Україні, став бренд Standard One (S1).

Упродовж 2017—2019 років звели перший проєкт у Києві за такою концепцією — S1 ВДНГ з 660 квартирами на одну, дві та три кімнати і 5 000 м² під оренду для магазинів, кафе, ресторанів тощо. Згодом запустили ще три проєкти — S1 Obolon, S1 Terminal та S1 Нивки.

Це новітні прибуткові будинки за класичною концепцією build-to-rent, тобто спеціально зведені і готові до здачі в оренду з першого ж дня. З упізнаваним архітектурним стилем мінімалізм, сучасним дизайном, зручною інфраструктурою та безліччю додаткових послуг, які звільняють від побутових клопотів і роблять життя орендарів зручним і комфортним.

Це очевидний плюс як для орендарів, так і для інвесторів. Адже за прикладом управителів в історичних прибуткових будинках Києва у будівлях бренду S1 працює власна управляюча компанія S1 Property. Для економії часу та зусиль інвесторів вона бере на себе пошук орендарів, повний супровід заселення та виселення, контроль збереження квартир у належному стані. І за цим усім можна стежити онлайн з будь-якої точки у світі — у спеціальному вебсервісі. Своєю чергою, мешканці можуть замовити через вебсервіс S1 прибирання, дрібний ремонт, встановлення техніки і навіть доставку їжі.

Компанія S1 відновлює традицію прибуткових будинків, адаптуючи її до сучасних реалій. Так само, як і колись, у сучасних квартирах S1 живуть люди, які створюють нову міську культуру. Нині це представники креативних індустрій, ІТ-сфери тощо. Як і сто років тому, інвесторами виступають ті, хто мислить майбутнім, — сьогодні це підприємці, ІТ-фахівці та топменеджери, які шукають стабільний дохід і надійні активи. Просторі лобі з коворкінгами, внутрішні сади, сервіс готельного рівня, готові до заселення квартири та незалежні інженерні системи — усе це сучасні аналоги історичних інновацій, як-от перших ліфтів чи парового опалення.

Таким чином, бренд S1 створює умови, в яких люди можуть без зайвих турбот не лише комфортно жити, а й розвиватися професійно та особисто, об’єднуватися в спільноти та формувати притаманні саме Києву міський побут, уклад життя, традиції та звичаї, як це колись робили мешканці історичних київських прибуткових будинків.