У грудні 1975 року один з провідних співробітників британсько-німецько-нідерландського консорціуму зі збагачення урану Urenco фізик-ядерник Абдул Кадир Хан попрощався зі своїми колегами в офісі в Амстердамі. Він збирався у традиційну щорічну відпустку на батьківщину — до Пакистану, й обіцяв повернутися з невеликими подарунками для кожного, як робив це в попередні роки. Та цього разу він не повернувся.
Натомість Хан прихопив із собою «подарунки» — копії секретних креслень найпередовіших центрифуг зі збагачення урану компанії Urenco та інших документів. У Пакистані він приєднався до місцевої ядерної програми, а згодом очолив її. У 1998-му Хан успішно випробував ядерну бомбу і став національним героєм.
А ще він увійшов в історію як засновник глобального чорного ринку ядерної контрабанди. Саме завдяки Хану технології та матеріали для своїх ядерних програм отримали Іран і Північна Корея. А лівійський та іракський диктатори — Муаммар Каддафі та Саддам Хусейн — зупинилися буквально за крок від того, щоб заволодіти ядерною зброєю. І це лише дещиця з клієнтів, яких вдалось встановити.
Західні спецслужби ставили Хана у списку найнебезпечніших злочинців в один ряд з Усамою бен Ладеном. Вони стежили за Ханом десятки років, але так і не змогли встановити точні масштаби його тіньової мережі.
Пакистанський юнак дивиться на повітряного змія, прикрашеного зображенням Абдула Кадира Хана в образі батька пакистанської ядерної бомби, 2006 рік.
Getty Images / «Бабель»
Від перспективного ученого до ядерного шпигуна
Абдул Кадир Хан народився в 1936 році в мусульманській родині в тоді ще Британській Індії. У 1947-му на місці британської колонії з’явились дві незалежні держави — Індія та Пакистан. Релігійні протиріччя і територіальні суперечки призвели до тривалого конфлікту між державами, який не вщухає й досі.
Родина Хана спочатку опинилась в Індії та невдовзі перебралась у Пакистан. Тут хлопець здобув диплом бакалавра з фізики. А згодом отримав стипендію на навчання в Західній Німеччині. У Європі Хан вивчив кілька мов і докторську дисертацію на початку 1970-х написав уже німецькою. У 1972 році його запросили до компанії Urenco, де він швидко пройшов шлях від лаборанта до одного з провідних фахівців, які вдосконалювали центрифуги зі збагачення урану для атомних електростанцій.
Устаткування зі збагачення урану компанії Urenco, 1980-ті роки.
Getty Images / «Бабель»
Хан не розривав зв’язків із батьківщиною і періодично їздив туди у відпустку. Тим часом справи у Пакистану були геть кепські. У 1971-му він зазнав нищивної поразки у війні з Індією і втратив свою східну провінцію — за індійської підтримки там зʼявилась держава Бангладеш. Як розповідав згодом сам Хан, успішні випробування ядерної зброї в Індії у травні 1974-го стали для нього останньою краплею. Він написав кілька листів пакистанським урядовцям з пропозиціями допомоги в розвитку ядерної програми. Та навіть не отримавши відповіді, на свій страх і ризик почав потроху збирати секретну інформацію про ядерні технології. У серпні 1974-го листи Хана нарешті потрапили до пакистанського премʼєра Зульфікара Алі Бхутто. Той наказав налагодити звʼязок із Ханом через пакистанське посольство в Нідерландах. І вже восени Хан почав передавати дані про ядерні розробки.
Індійськи солдати святкують перемогу над Пакистаном. Один з них тримає в руках фото політичного лідера і майбутнього президента Бангладеш шейха Муджибура Рахмана, 1971 рік. Полонені пакистанські солдати, 1971 рік. Вирва на місці тестового вибуху першої індійської ядерної бомби, 1974 рік.
Getty Images / «Бабель»
Хан діяв стрімко і вельми зухвало. Іноді, майже не ховаючись, брав додому секретні документи, щоб їх скопіювати. Спочатку колеги просто робили йому делікатні зауваження, але в 1975-му Ханом почали цікавитись нідерландські спецслужби. Тож, вирушаючи у відпустку в грудні того ж року, Хан вирішив більше не повертатись.
Творець ісламської ядерної зброї
Основу для ядерної зброї можна отримати двома шляхами. Використовувати плутоній, який утворюється під час роботи ядерного реактора, або збагачувати уран за допомогою високошвидкісних центрифуг. Перший — швидший, але потребує більш масивного обладнання. Другий — довший, але з використанням доволі компактних центрифуг, які банально легше сховати від сторонніх очей, ніж великий ядерний реактор.
Після поразки у війні 1971-го пакистанський премʼр Бхутто поставив задачу за всяку ціну створити власну ядерну зброю, аби не відстати від Індії. «Ми будемо їсти траву, навіть голодувати, але в нас буде власна ядерна бомба», — казав він. Місцеві вчені спочатку пішли плутонієвим шляхом. Та їм бракувало досвіду і технологій, тож відчутного прогресу вони не досягли.
Пакистанський прем’єр Зульфікар Алі Бхутто під час виступу на Генасамблеї ООН порівнює поразку своєї країни з принизливою для Німеччини Версальською угодою після Першої світової війни, грудень 1971 року.
Getty Images / «Бабель»
Після повернення до Пакистану Хан пішов другим шляхом — урановим. Спочатку йому виділили окрему лабораторію, де він проводив паралельні дослідження. Та невдовзі всі ядерні розробки обʼєднали під його керівництвом. Хан постійно вдосконалював конструкцію вкрадених у Нідерландах центрифуг і заразом працював над конструкцією самого ядерного пристрою. На початку 1980-х Хану вдалось отримати креслення китайської ядерної бомби, яку успішно випробували в 1966 році. Саме вони стануть основою для майбутнього пакистанського ядерного пристрою. Уже навесні 1983-го Пакистан провів своє перше холодне ядерне випробування. До середини 1990-х було ще понад 20 таких випробувань.
Абдул Кадир Хан (крайній ліворуч) на засіданні військового комітету Пакистану з питань ядерної програми, 1990-ті роки.
Getty Images / «Бабель»
Захід й особливо США менш за все хотіли чергового поповнення в лавах ядерного клубу. Тож всіляко намагались зупинити ядерний прогрес Пакистану. У квітні 1979 року Вашингтон запровадив проти Ісламабаду економічні санкції. Адміністрація Білого дому доклала зусиль, щоб заморозити позики Пакистану від Світового банку. І тиснула на різні країни, аби ті не продавали пакистанцям ядерні технології.
Та Хан приїхав на батьківщину не лише зі вкраденими кресленнями, але й зі списком постачальників, які продавали своє обладнання компанії Urenco. З деякими з них вдалось домовитися про поставки уже для Пакистану. Досить швидко Хан створив міжнародну мережу приватних постачальників і посередників, які могли добути для нього необхідні ядерні технології. У хід пішли традиційні шахрайські схеми — підставні компанії, підроблені документи, підкуп, відмивання грошей, приховані платежі, лазівки в законодавстві щодо контролю експорту в різних державах тощо.
Абдул Кадир Хан (ліворуч) розмовляє з високопосадовцем на закритті саміту Південноазіатської асоціації регіонального співробітництва в Ісламабаді, початок 2000-х.
Getty Images / «Бабель»
До того ж Хан навчився доволі легко обходити заборону на продаж технологій подвійного призначення, які можуть бути використані для створення ядерної зброї. Просто скупав усе необхідне по найдрібніших деталях, а потім збирав на місці. Наприклад, ні в кого не викликала підозр купівля компонентів для вакуумних клапанів, адже вони використовувались у багатьох технологіях. Хан за допомогою складних систем труб і насосів прилаштував їх до своїх центрифуг, аби збагачувати уран до вищого рівня, щоб його можна було використовувати для ядерної зброї.
Щодо американських санкцій, то тут несподівано допоміг СРСР, який у грудні 1979-го вторгся до Афганістану. Географічне розташування Пакистану робило його вигідним хабом для постачання американської зброї афганським моджахедам, які воювали проти радянських військ. Тож, щоб отримати згоду Пакистану, Білий дім скасував санкції та надав $400 мільйонів економічної та військової допомоги.
Моджахеди в одному з тренувальних таборів в Пакистані неподалік кордону з Афганістаном, 1980 рік. Моджахед з американським переносним зенітно-ракетним комплексом Stinger, 1988 рік.
Getty Images / «Бабель»
Та що найголовніше — США закрили очі на пакистанську ядерну програму, яка увінчалась успішним випробуванням зброї у травні 1998 року. А Хан став національним героєм Пакистану й отримав прізвисько «батька ісламської ядерної бомби».
Як з’явився чорний ринок ядерних технологій
Підпільна мережа Хана починалась з кількох компаній у Швейцарії та Німеччині. Згодом розширилась до Нідерландів, Великої Британії та інших європейських країн. А невдовзі взагалі стала глобальною. Із заводами з виробництва різних компонентів у Малайзії, Японії та Південній Африці, постачальниками у Сполучених Штатах і Канаді, а також із судноплавним хабом у Дубаї. І це лише незначна частина його мережі, яку вдалось викрити.
Усе йшло настільки добре, що у 1980-х у Хана зʼявився надлишок матеріалів. Тоді він вирішив переорієнтувати свою мережу з імпорту на експорт, запропонувавши потенційним покупцям ядерні технології під ключ, причому з доставкою. І вони не забарилися.
Першим з відомих клієнтів став Іран, який на тлі війни з Іраком саме заходився відроджувати свою ядерну програму та переорієнтовувати її на створення ядерної зброї. До середини 1990-х іранці отримали десятки тисяч компонентів до центрифуг для збагачення урану й обладнання для будівництва секретного заводу. Окрім цього, Хан організував для іранських ядерників своєрідні курси підвищення кваліфікації.
Президент Ірану Махмуд Ахмадінежад серед центрифуг зі збагачення урану на заводі в Натанзі, який свого часу збудували за допомогою поставок з чорного ринку Хана, 2008 рік.
Getty Images / «Бабель»
Справжнім рятівником Хан став і для ядерної програми Північної Кореї. Спочатку КНДР, як і свого часу Пакистан, пішла плутонієвим шляхом. Однак у 1994-му їй довелось погодитись заморозити свою ядерну програму в обмін на нафту і продовольство від США. Та центрифуги Хана забезпечили Північній Кореї альтернативний шлях до ядерної зброї. На відміну від масивного ядерного реактора, який перебував під наглядом міжнародних інспекторів, центрифуги можна було легко сховати під землею або в горах. До початку 2000-х Пхеньян регулярно отримував поставки з ядерного чорного ринку. Сам Хан понад десяток разів літав до Північної Кореї разом із вантажем. У 2010-му стало відомо про північнокорейський комплекс із 2 000 центрифуг. На папері вони призначені для низькорівневого збагачення урану для потреб енергетики. Та за твердженням експертів, їх легко можна переобладнати під військові потреби.
Лівійський диктатор Муаммар Каддафі вже був готовий запускати повний цикл ядерного виробництва, який для нього зібрав під ключ Хан. Зупинився він останньої миті — під тиском Європи та США. На початку 1990-х Хан пропонував свої послуги іракському диктаторові Саддаму Хусейну, але той відмовився. Подейкували, що підозрілий Саддам сприйняв пропозицію як спробу підстави з боку ЦРУ. Підозрювали, що серед клієнтів Хана було ще кілька країн, зокрема Саудівська Аравія і Сирія.
Після викриття і зізнання на початку 2000-х Хан розповідав, що запустив свій чорний ринок, аби підірвати ядерну монополію Заходу. Мовляв, чому вони мають право володіти ядерною зброєю, а інші — ні. «Я хочу поставити під сумнів кляте лицемірне святенництво американців і британців. Невже Бог призначив цих виродків охоронцями світу, і тому вони мають право зберігати сотні тисяч ядерних боєголовок?» — казав він в одному з інтерв’ю.
Абдул Кадир Хан спілкується з пресою біля своєї резиденції в Ісламабаді, 2009 рік.
Getty Images / «Бабель»
На думку дослідників, головним мотивом для Хана все ж були гроші. Вигідні угоди принесли йому десятки мільйонів доларів. Хан володів готелями та іншою нерухомістю в різних країнах. І міг собі дозволити військовим транспортним літаком доставляти до свого готелю в Малі Hendrina Khan, названого на честь дружини, зроблені на замовлення різьблені меблі. А після публікації «Панамських документів» у 2016-му з’ясувалось, що родичі Хана володіють офшорною компанією на Багамах.
Західні спецслужби та уряди постійно недооцінювали Хана
Для Хана все могло закінчитись ще восени 1975 року. Тоді за нього взялась служба безпеки Нідерландів і вже розробила детальний план арешту. Але їх зупинили нідерландські високопосадовці. Вони хвилювались, що викриття шпигуна в місцевому підрозділі урядової компанії Urenco стривожить закордонних партнерів і це зашкодить розвитку бізнесу.
Тоді нідерландські спецслужби передали інформацію про Хана своїм колегам з ЦРУ. А ті вирішили почекати й поспостерігати, як саме Хан видобуватиме технології для розвитку ядерної програми Пакистану. У відомстві були впевнені, що Пакистан занадто відсталий у технологічному плані, а Хан не має жодних шансів щось змінити. Такої ж думки дотримувались й американські урядовці, коли скасовували санкції та закривали очі на пакистанську ядерну програму.
Абдул Кадир Хан виступає з промовою після урочистого відкриття моделі пакистанської ракети Ghauri-II, яка здатна нести ядерну боєголовку, 1999 рік.
Getty Images / «Бабель»
Дослідники припускають, що в ЦРУ взагалі проґавили момент, коли Хан переорієнтував свою мережу на експорт ядерних технології. І схаменулись, коли він уже на повну торгував ядерними секретами з Іраном. Але й тоді в ЦРУ вирішили почекати, щоб зібрати більше доказів, відслідкувати всі ланцюжки, аби разом накрити весь чорний ринок. Вони перевербовували людей з мережі, щоб дізнатись її масштаби. Наприкінці 1990-х тільки на підкуп швейцарського підприємця Фрідріха Тіннера і двох його синів, які співпрацювали з Ханом, витратили майже $10 мільйонів. Але так і не змогли дізнатись ані реального охоплення підпільного ядерного ринку Хана, ані повного списку його клієнтів.
Після викриття діяльності Хана у 2000-х Тіннер разом із синами постав перед швейцарським судом. Тоді Білий дім натиснув на швейцарців, щоб ті знищили цілу купу документів і цифрових даних у справі, аби приховати причетність ЦРУ.
Викриття, зізнання і вельми формальне засудження Хана
Після терактів 11 вересня 2001 року західні спецслужби нарешті забили на сполох. Адже ядерні технології з чорного ринку Хана могли потрапити до рук будь-яких терористів. Та Пакистан відхиляв всі запити щодо Хана, вимагаючи доказів. Нарешті в жовтні 2003 року ЦРУ разом з британськими колегами з МІ6 перехопили судно, яке везло центрифуги та інше ядерне обладнання з одного із заводів Хана до Лівії. Це надало Білому дому вирішальний важіль впливу, щоб змусити Пакистан вжити заходів проти Хана.
Вантаж з урановими центрифугами для Лівії, який перехопили західні спецслужби, 2003 рік.
Wikimedia / «Бабель»
На початку 2004 року тодішній президент Пакистану Первез Мушарраф звільнив Хана з посади свого радника з питань науки і технологій. А 4 лютого Хан публічно виступив на телебаченні та зізнався, що керував мережею торгівлі ядерними технологіями, і назвав трьох своїх клієнтів: Іран, Північну Корею та Лівію. Однак вже наступного дня президент його помилував і відправив під домашній арешт, який за пʼять років скасували.
Ісламабад відхиляв усі запити допитати Хана від іноземних спецслужб і міжнародних організацій, а йому заборонив покидати країну. Насамперед — побоюючись викриття колишніх і нинішніх пакистанських високопосадовців у причетності до мережі Хана. Адже, на думку дослідників, він навряд зміг би діяти самотужки, без відома уряду. Тодішня адміністрація Білого дому не надто тисла в цьому плані на Ісламабад — там розраховували на Пакистан як на потенційного союзника на тлі вторгнення в Ірак у 2003-му.
Решту свого віку Хан дожив у повазі, шані та статусі національного героя. Його імʼям називали інститути, вручали йому безліч найвищих державних нагород. У 2012-му Хан навіть створив власну політичну партію, та вже за рік її розпустив. У 2021 році Хан помер від ускладнень після ковіду, остаточно поховавши надії бодай колись розкрити всі таємниці його глобальної підпільної ядерної мережі.
Абдул Кадир Хан у 1999 році отримує перший з двох «Орденів досконалості» — найвищу державну нагороду Пакистану для цивільних. Він досі є єдиним двічі кавалером цього ордену. Пакистанські лідери вшановують пам’ять Абдула Кадира Хана біля його могили, травень 2025 року.
Getty Images / «Бабель»