Як сталося, що ви у 2023 році прийшли в Громадську антикорупційну раду, а вже у січні 2024 року заступник міністра оборони Дмитро Кліменков узяв вас до себе радником — єдину з Громради?
Ще в травні 2023 року [Олексій] Резніков призначив мене членом колегіального органу за напрямком тилового забезпечення. Тоді нам вдалося вперше після повномасштабного вторгнення вийти на ProZorro і відмовитись від прямих договорів з постачальниками.
А чому саме вас запросили в цей орган? Це була ваша ініціатива?
Міністерство оборони прислало Громадській антикорупційній раді лист із проханням делегувати когось у колегіальний орган з питань закупівель. Що це за орган, ніхто не розумів. Мене відправили, тому що я розуміюся на закупівлях — я почала працювати. Насправді великої конкуренції за це місце не було — це щоденна рутинна робота. Поки ДОТ не запрацював, до кінця 2023 року я була в цьому колегіальному органі. А на початку січня 2024-го Кліменков запропонував посаду радника.
На громадських засадах…
Так. Зарплату мені платив уряд Британії, який підтримує реформи в Україні.
А з Кліменковим ви були до цього знайомі?
До цього ми просто іноді перетиналися, я бачила його разів пʼять чи шість до того, як він запропонував мені посаду. Але я знаю, що він слідкував за соціальними мережами і за тим, що я роблю. Насправді на самому початку нова команда Умєрова була мені абсолютно незрозуміла.
Які у вас були повноваження, що ви мали робити?
Особливих повноважень ніхто мені не давав. Коли я бачила, що треба змінити чи вдосконалити якийсь процес, я приходила до Кліменкова і озвучувала своє бачення. Наприклад, як було із 232-м наказом, яким вдалося інвентарне майно зробити неінвентарним. Про що мова? Наприклад, коли військовий переходив з підрозділу в підрозділ, він мав залишати свій спальний мішок у старому підрозділі, а в новому йому видавали інший — в якому до нього спала інша людина. Тобто люди мали звітувати буквально за все, бо все майно було на обліку. Наказ це змінив. Тепер військовий звітує лише за броню і каску, все інше, що йому видає держава, — це його речі. Коли я почала лобіювати ці зміни, мені в міністерстві казали, що нічого не вийде. Але влітку 2024 року цей наказ пройшов. Тобто, якщо коротко: я сама бачила, чим займатися, приходила до Кліменкова — і він казав «роби».
Дмитро Кліменков коментував призначення Дани Ярової своєю радницею так: «Її досвід та рішучість не залишать жодного шансу для корупції в закупівлях».
Міністерство оборони України
Але як? Вам треба було йти далі по кабінетах і якось обґрунтовувати, чому вас, позаштатну радницю, мають слухати?
Прописаних повноважень справді не було, бо у радника немає посадової інструкції. Але я була в комунікації з усіма підрозділами Міністерства оборони, знала, як запустити процес. Колеги не так звертали увагу на повноваження, як на авторитет і наші попередні відносини. Це ж був не перший мій захід у Міноборони. Багатьох я знала ще з 2015 року, наприклад Івана Юрійовича Гаврилюка — тоді він був головою тилового забезпечення. В МО все дуже хаотично — і особисті звʼязки важливі.
Хаотично, тобто ви згодні з твердженням, що Міністерство оборони — це міністерство хаосу?
На сьогоднішній день? Звісно, згодна. Чому я не казала про це раніше? Не можна бути людиною, яка зайшла працювати в команду і одночасно працювати проти неї. Коли я туди зайшла, то добре розуміла, що це репутаційні ризики: Міністерство оборони — це абсолютно токсичне середовище. Але я ставила для себе дуже конкретні цілі, як і в 2015 році.
Ми правильно розуміємо, що відносини з деякими членами ГАР МО у вас зіпсувалися саме в той момент, коли ви пішли до Кліменкова?
З моменту, коли мені почали закидати, що я мало відвідувала засідань ГАР МО. А я справді стала менше ходити, бо крім, вибачте, срачів по три години... Конструктиву не було жодного. Я не бачила сенсу туди ходити і псувати нервову систему.
Чому ви тоді вирішили обиратися у другий склад ГАР МО, якщо вважали, що орган неефективний?
У ГАР МО після переобрання мали змінитись люди. Сам інструмент контролю достатньо непоганий, але без чіткого функціоналу, тому дуже багато залежить від персоналій. Хоча, звісно, важливо будувати такі інструменти контролю, які працюватимуть без привʼязки до персоналій. Я не берусь зараз оцінювати новий склад ГАР МО. Але скоро буде пів року після голосування, і якийсь результат своєї діяльності вони мають показати.
Скандали з «яйцями по 17» і нібито літніми куртками стались, коли ви були в Громраді чи раніше?
Ні, це було трохи раніше. Скандал із яйцями став однією з причин, чому Резніков погодився створити раду. Десь за тиждень після того, як розгорівся скандал з яйцями, він збирав громадськість — це була відкрита зустріч в Будинку офіцерів. І оскільки я волонтерила, буцалась із Міністерством оборони, попереджала, що у них будуть зірвані поставки зимової форми, я пішла на ту зустріч — це було 5 лютого 2023 року. Там було близько 30 людей. Ми домовились створити дієвий механізм, щоб громадськість могла впливати на міністерство. Резніков залишив папірець на столі й запропонував записатися тим, хто хоче взяти участь. Нас було шість людей, які записалися в робочу групу, ми розробляли положення про ГАР МО. Потім його затверджували, рубалися з Резніковим через це.
Ну а яйця по 17 були? Бо заяви були різні, і вони повністю суперечили одна одній.
Сам договір, у якому був каталог з яйцями по 17, звісно, був. Але видаткових накладних, які б мали підтвердити поставку, я не бачила. Тобто їх точно хотіли купити за таку ціну, але одразу після скандалу Державний департамент закупівель зробив додаткові угоди з постачальником і знизив ціни.
А щодо курток?
Я взагалі не зрозуміла претензій до курток. Одразу після повномасштабного вторгнення Кабмін ухвалив постанову № 169, яка скасовувала 375-й наказ про норми прийомки і дозволяла прямі договори. По суті це означало, везіть хоч щось звідки можете. У нас армія росла в геометричній прогресії, і складських запасів не вистачало. Був шалений дефіцит.
Тож на засіданні Комітету з нацбезпеки та оборони, яке відбулося ввечері після Антикорупційного комітету [Анастасії] Радіної, коли ми розбирали питання курток, я нагадала про цю постанову уряду. Бо згідно з нею, до якості курток по суті не було жодних вимог. Відповідно де-юре купівля цих курток була в рамках закону, де-факто — вони були неякісні. Чи була там корупційна складова — я не знаю. Зараз усе закуповують у українських виробників значно дешевше і з контролем якості.
Зустріч Громадської антикорупційної ради з директором НАБУ Семеном Кривоносом (у центрі в синьому костюмі й окулярах), травень 2023 року.
Коли Кліменкова звільнили, ви стали радницею Гаврилюка. Як стався цей перехід і які у вас були завдання?
Коли Кліменков пішов, я теж була готова йти. Мене зупинили, сказали: «Ви команда міністра, а не команда Дмитра» — і запропонували піти до Івана Юрійовича. До цього ми були знайомі 15 років. Він мене покликав, ми сіли поговорили. Він спитав, що б я хотіла робити. Я відповіла: як завжди — тилове забезпечення, і це не лише закупівлі, це від розробки технічних вимог аж до того, як це отримати в полях. Принципово попросила не залучати мене до закупівлі зброї.
Взагалі Міністерство оборони багато втратило, коли він пішов. Він справді, як хтось казав, був останнім дорослим у міністерстві. Йому не треба було нічого пояснювати. Я заходила, і за 30 секунд розмови він усе розумів.
У інтервʼю з Бориславом Березою ви говорили про одного українського виробника мін, який поставив браковані снаряди. Голова Громради Юрій Гудименко каже, що йдеться про Павлоградський хімзавод. Ви сказали, що рішення укласти контракти з ним ухвалювали під тиском. Хто на кого тиснув?
Давайте почнемо з того, кого краще контрактувати — внутрішнього виробника чи зовнішнього. Я скажу — внутрішнього, у нас немає іншого виходу. Постріли і міни — це розхідний матеріал. Контрактувати імпорт у таких обʼємах ми не можемо.
У 2023 році з бюджету виділили кошти на розвиток внутрішнього виробника — державного, не приватного. Одного виробника законтрактували під виробництво пострілів, іншого — під виробництво мін. Рішення ухвалили на найвищому рівні, хоча висновок військпредів був негативний: вони писали, що обидва виробники не впораються з кількістю... Але той виробник, який робив постріли, більш-менш впорався. Виробник мін отримав аванс у січні 2024 року, а в травні 2024 вони повернули 9 мільярдів на казначейські рахунки, бо зрозуміли, що не виконають зобовʼязання.
І тут у мене питання до Марини [Безрукової], яка упустила ці кошти і вони повернулися в бюджет, а не в АОЗ. При постійному дефіциті коштів на озброєння так профукати 9 мільярдів...
А що вона мала зробити?
Вона мала організувати підписання договору між цим виробником, АОЗ і казначейством, щоб ці кошти повернулися на рахунки АОЗ.
Ці 9 мільярдів були першим дзвінком по цьому заводу. Але з іншого боку, як тільки вони отримали аванс, вони запустили виробництво і почали відвантажувати. А вже під кінець року вилізли оці браковані міни. Ще до постів у соцмережах ми знали про брак, їздили в поля і готувалися забрати їх на склади назад.
І тут я скажу про другу претензію до роботи АОЗ: коли ми поїхали в поля і почали виловлювати ці партії браку, АОЗ дуже довго не починала роботу з рекламаціями. І, до речі, Гаврилюк на них за це дуже сварився, бо це елементарно. І третє питання до АОЗ — на момент грудня 2024 року не було освоєно третину всього бюджету на зброю.
Колишній перший заступник міністра оборони Іван Гаврилюк. Ярова каже, всі питання з ним можна було вирішити за лічені хвилини — він завжди був у темі.
Але ж вони підписували договори, платили аванси і в грудні, я знаю, що один з договорів підписали 31 грудня того року.
Так, вони виганяли кошти. Ми ще почуємо цікаві історії по простроченій дебіторці і по тому, що буде з цими контрактами.
Але якщо повернутися до цього заводу і початку історії. Безрукова не хотіла укладати цей договір якраз через негативні оцінки і ризики. Вона уклала його саме під тиском Кліменкова.
Справа в тому, що рішення про два контракти з двома нашими виробниками боєприпасів прийняли не в стінах Міністерства оборони — воно його просто виконувало.
Це було рішення Ставки?
Так, і його прийняли під час воєнного стану. Не виконати його — це стаття [кримінальна] — перешкоджання законній діяльності Збройних сил України. Безрукова не могла його не виконати. Так само його не міг не виконати Кліменков. А от що саме несли на Ставку з точки зору спроможностей виробника — це інше питання. Чи ухвалювали там рішення, маючи всю інформацію? Чи там мали викривлену інформацію? Це питання.
Хто носив цю інформацію на Ставку?
На ставку їздив Дмитро [Кліменков].
Тобто це він говорив на Ставці про потужності?
Оцього я не знаю — мене там не було.
Але мене недавно хтось питав, чому [очільник АОЗ Арсен] Жумаділов знову законтрактував цей завод. А як ви собі уявляєте продовження війни? Або ми безкінечно віддаємо гроші, наприклад, болгарським заводам, або починаємо розвивати свої. Ми маємо виробляти і міни, і постріли, і ракети — усе.
У своєму інтервʼю з Березою ви багато критикуєте ситуацію з куртками, з сухпайками, з їжею. Тобто це все те, за що відповідав ДОТ, який на той час очолював Жумаділов. І попри все це саме він очолив АОЗ і його ставлять у приклад тій...
Трішки не так. Процес закупівлі починається не з моменту виділення бюджетних коштів. Він починається з розробки заявки тилу про те, що потрібно військовим. У Міністерстві оборони є Центральне управління розвитку матеріального забезпечення. Воно має написати якісь умови до цього «щось». Їх має затвердити тил. Далі тил формує потребу і під це виділяють бюджетні кошти. Отримувач бюджетних коштів — це Департамент політики закупівель Міністерства оборони. ДОТ отримує від тилу потребу, а від департаменту — гроші. І тоді вже виконує замовлення тилу на кошти, які отримав від департаменту.
Так, але в тому числі ми говоримо про постачальників, яких визначає саме ДОТ. Тому питання, чому Жумаділов кращий за Безрукову?
Арсен більш системний, хоча він теж припускався помилок. Проблеми є і зараз. Наприклад із сухпаями, і мені позиція ДОТ з цього питання не зрозуміла. Два тижні тому була нарада в міністерстві, прийшов тил і каже, що сухпаї вже прострочені, складських запасів немає — і тил бʼє в набат. І ДОТ у міністерства питає, розривати з постачальниками договір чи ні. Серйозно? Це вони мають приймати це рішення. Але у ДОТ цікава позиція: коли їм вигідно, вони говорять: «Ми незалежне державне підприємство, не тисніть на нас», а коли їм невигідно, вони приходять і кажуть: «Давайте разом приймемо рішення».
Наскільки критична ситуація з сухпаями?
Критична, тому що 10 норму ми купували у 2022 році. Строк користування сухпаєм 36 місяців, тож десь у березні-квітні 2025 ці 36 місяців спливли. І навіть у залишків на складах закінчився термін придатності. І зараз це перша закупівля з тих пір, і вона зірвана.
Так виглядають сухпайки українських військових, так звана 10 норма.
А як виходити з цієї ситуації? Вони ж необхідні просто зараз.
Є можливість їх отримувати за рахунок матеріально-технічної допомоги (МТД). Але МТД — це така непрогнозована штука, заявка ж висить в одній базі, і будь-яка країна заходить і бачить, що нам можна постачити. І це непрогнозовано, немає графіка поставки, немає розуміння, скільки нам дадуть. Кожен вирішує на свій розсуд.
Давайте про один з останніх скандалів — куртки. Українська компанія «Фармінко НОРД», яка не мала швейних потужностей, але запропонувала ДОТ найнижчу ціну, виграла тендер на пошив 75 тисяч курток. А потім відшила їх у Вʼєтнамі, а Міноборони відмовилось їх прийняти. Що сталося?
Якщо попередня історія про куртки була про те, що технічних вимог не було, то цього разу вже був наказ з технічними умовами, і «прийомка» цього разу ці вʼєтнамські куртки не прийняла.
Це 70 тисяч курток, український піксель. Якщо Міноборони від них відмовилось, вони нікому не потрібні, компанія нікому їх продати не зможе. Тому я боюся, що ці куртки спробують ще раз всучити Міноборони на наступних торгах, наприклад з ними вийде якась інша фірма. Головне, щоб під тиском центр прийомки їх не взяв.
А у вас є розуміння, чи стоїть хтось за цією компанією? Бо публічно деякі телеграм-канали їх захищали.
Я точно не знаю, знаю лише чутки, які не хочу поширювати.
Ще кілька скандалів стосувалися рішень Міноборони передати гроші на закупівлю зброї Державній прикордонній службі. Головна претензія була в тому, що для закупівель спеціально створили АОЗ, але чомусь в обхід агенції гроші віддають прикордонникам. І коли Міноборони мало претензії до АОЗ Безрукової, у цьому була якась формальна логіка. Але коли на початку цього року в агенцію фактично зайшов Жумаділов, гроші знову перекинули ДПС. Чому Гаврилюк це погодив?
Я не знаю, бо не займалася зброєю. Можу лише припустити, що через чехарду з реєстрами, коли там постійно міняли імʼя очільника АОЗ. Були цілком логічні побоювання, що в такій ситуації будуть проблеми з договорами — хто підписуватиме контракти, коли невідомо, хто реально очолює агенцію? Ну і в січні АОЗ Безрукової теж нічого не контрактувала.
А прикордонники показали себе добре. Вони вже постачають снаряди з отих 23 мільярдів гривень, які передали восени. Є розуміння, що за польською фірмою, яка постачає ці снаряди, стоїть достатньо відомий виробник, але він не може показувати ендюзером Україну. Це проблематика багатьох країн, які поза конфліктом.
Коли стало відомо, що Гаврилюк написав заяву, ми говорили з багатьма людьми і хотіли зʼясувати причину. В чому всі сходились: він точно не просто стомився і пішов. Тобто стався якийсь конфлікт. Вам щось про це відомо?
Кажуть, що вони в якихось питаннях не зійшлися з міністром. Я чула, що це стосувалося кадрових рішень. Але це більше чутки. Треба віддати належне Івану Юрійовичу, він нікому нічого не казав. Він взагалі достойна людина і достойно пішов. Він до останнього дня працював, проводив наради, підписував документи, поки не призначили [Сергія] Боєва.
А Боєв і [заступник міністра Микола] Шевцов після призначення з вами говорили? Як вас звільнили?
Ні, не говорили. З Шевцовим я працювала, коли він був у Генеральному штабі, і ми пересікалися з багатьох питань. Але після його призначення ми не говорили.
Після того як пішов Гаврилюк, було відчуття, що все сиплеться, була нездорова атмосфера. Я почала виходити на керівництво міністерства, щоб зрозуміти свій статус. Мені ніхто нічого не казав, не пояснював, я не розуміла, які в мене повноваження. І в четвер, 8 травня я не витримала і сказала: давайте так, до кінця дня ви мені говорите, я залишаюсь чи ні.
І в четвер вам заблокували карту?
Я не знаю, коли її заблокували. Про це мені сказали рядові співробітники міністерства. Я з понеділка туди не приїжджала.
Але от днями мені написав держсекретар, запросив прийти й поговорити. Я відмовилась і сказала, що приїду в міністерство, лише коли буде наказ. А 14 травня він мені написав, що наказ готовий. Приїду, ознайомлюсь і піду. Повертатись наміру не маю.