Іван Гаврилюк
Рустем Умєров призначив Івана Гаврилюка своїм заступником у вересні 2023 року, щойно очолив міністерство. За девʼять місяців той став першим заступником. Це призначення було логічним — Гаврилюк має великий військовий і профільний цивільний досвід, зокрема у сфері логістики. Він приходив на військову службу двічі. Уперше — в серпні 1988 року. Тоді Гаврилюк пройшов всі щаблі — від тактичного до оперативно-стратегічного, від командира взводу батальйону охорони й обслуговування до заступника начальника штабу відділу ракетних військ і артилерії управління армійського корпусу. З 2013 року працював начальником тилу управління армійського корпусу, за два роки став начальником тилу всіх Збройних сил, у 2018-му — заступником начальника Генерального штабу ЗСУ. У 2020 році Гаврилюка звільнили з військової служби за вислугою років, він почав працювати радником командувача сил логістики.
З початком повномасштабного вторгнення Гаврилюк повернувся у військо — його призначили начальником управління звʼязку та інформаційних систем штабу Командування Сил логістики. З вересня 2022-го по жовтень 2023 року він працював заступником головного інспектора Міноборони.
У міністерстві перший заступник Гаврилюк керував усією операційною діяльністю — «єдиний, хто лишався на господарстві», на умовах анонімності каже співрозмовник «Бабеля» в міністерстві. Так сталось, бо Умєров сконцентрувався на дипломатичній роботі, мирних переговорах і майже постійно у відрядженнях за кордоном.
«Гаврилюк брав на себе величезну кількість управлінських рішень. Я не знаю жодної людини, хто б ставив під питання рівень його компетентності. Він чудово розуміється і на військовій справі, і на постачанні», ― говорить член оборонного комітету Сергій Рахманін. Також Гаврилюк займався тим, що знаходив компроміси у трикутнику міністерство — головком — Генштаб. Допомагав його військовий досвід і авторитет у ЗСУ.
Андрій Єрмак, Рустем Умєров та Іван Гаврилюк на зустрічі з міністром оборони США Ллойдом Остіном у Пентагоні, грудень 2023 року.
Проблеми почались, коли Гаврилюк почав займатись закупівлями зброї. Спочатку просто як виконавець рішень міністра. За інформацією «Бабеля», у лютому 2024 року, коли Марина Безрукова тільки очолила Агенцію оборонних закупівель і налагоджувала процеси, саме Гаврилюк готував постанову Кабміна, яка дозволила Державній прикордонній службі закуповувати боєприпаси для Сил оборони — фактично виконувати функції АОЗ. А вже восени 2024 року Гаривлюку, за його словами, довелося витрачати на питання закупівель третину свого робочого часу, бо агенція працювала неефективно. «У кінці 2024 року проблема переросла взагалі в якусь медійну, а згодом і в наступну площину. Не стосовно структури як агенції, як державного підприємства, а стосовно особи керівника цієї агенції», — говорив Гаврилюк у січні 2025 року, коли Безрукову звільняли. За словами співрозмовника «Бабеля» в міністерстві, восени 2024 року через навантаження, повʼязані з вирішенням проблем АОЗ, Гаврилюк потрапив до лікарні.
У кінці січня 2025 року Умєров звільнив Безрукову, а разом з нею свого профільного заступника із закупівель Дмитра Кліменкова. Уся відповідальність за цей напрям лягла на Гаврилюка: він затверджував договори АОЗ, він же за посадою скликав бюджетні комісії, які вирішували, чи перераховувати кошти агенції для виконання контрактів.
Відносини Умєрова з першим заступником були непростими. Два незалежні одне від одного джерела «Бабеля» розповідають, що міністр хотів звільнити Гаврилюка ще в другій половині 2024 року. Тоді його вдалося відстояти — допомогли лобісти, які пішли в Офіс президента через голову Умєрова. Міністру це не сподобалось. Водночас співрозмовник «Бабеля» в міністерстві каже, що проблеми у відносинах, які у них були, обидва не афішували. А 7 березня 2025 року Умєров призначив Гаврилюка членом Наглядової ради АОЗ від міністерства — це місце було для «своєї людини».
Одинадцятого квітня стало відомо, що Гаврилюк написав заяву про відставку з посади першого заступника — причини він не коментував. «Його видавлювали, і врешті він здався і написав рапорт», ― каже співрозмовник «Бабеля», добре знайомий із ситуацією. За його словами, зійшлися одразу кілька причин. Одна з них ― «занадто велика включеність» Гаврилюка в усі процеси в міністерстві. Саме він взимку 2025 року ухвалив рішення передати 78 мільярдів гривень Державній прикордонній службі, щоб вона закупила боєприпаси для Сил оборони. Це сталося, коли в АОЗ міняли керівника і були ризики, що закупівлі зброї на час передачі справ стануть на паузу. За ці 78 мільярдів міністерство активно критикував Центр протидії корупції. Скандал був ще одним аргументом на користь того, щоб Гаврилюк залишив міністерство.
Кілька співрозмовників на умовах анонімності стверджують, що Гаврилюк дуже прискіпливо ставився до договорів, які йому приносили з АОЗ, і якщо вважав якийсь ризикованим — відмовлявся візувати. «Гаврилюк дуже правильний, надто правильний, візувати абищо він не буде», ― каже співрозмовник «Бабеля» у структурах нацбезпеки. У пресслужбі АОЗ на питання про відносини з Гаврилюком коротко відповіли, що вони були конструктивними.
У пʼятницю, 18 квітня, Кабінет міністрів звільнив Гаврилюка. За даними джерел «Бабеля», він займатиметься питаннями виробництва зброї у структурі, яка підпорядковується Кабміну. Поки наказу міністра про звільнення Гаврилюка немає, він продовжує виконувати обовʼязки першого заступника і за відсутності Умєрова підписує документи.
Сергій Боєв
Головним претендентом на посаду першого заступника, за словами кількох джерел, є Сергій Боєв. Йому 42 роки, народився в Алчевську Луганської області. Батьки були державними службовцями, мама працювала в Пенсійному фонді. У 2000 році Боєв вступив на факультет міжнародної економіки та менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. У 2004-му здобув ступінь бакалавра за спеціальністю «міжнародна економіка».
Після навчання Боєв потрапив у міжнародну програму, яка відбирала талановитих випускників східної Європи на роботу в Лондоні. Так він прийшов у команду інвестиційного банку JP Morgan Chase, де працював аналітиком. У 2006-му перейшов працювати в лондонський офіс Credit Suisse, а у 2007-му на два роки поїхав у московський офіс банку, де працював спеціалістом з інвестиційних банківських послуг. У 2010—2014 роках Боєв був консультантом і керівником проєктів в українському офісі консалтингової компанії The Boston Consulting Group.
У 2014-му Боєв вступив на магістерську програму бізнес-адміністрування до Вортонської бізнес-школи Університету Пенсильванії. Це престижний заклад, де серед інших навчався і Дональд Трамп. У 2016 році, після закінчення навчання, Боєву пропонували роботу за кордоном, наприклад, в Казахстані із зарплатою майже пів мільйона гривень, на той час це приблизно $20 тисяч. Він обрав Україну.
Сергія Боєва (ліворуч) називають ідеальним менеджером для складних проєктів з міжнародними партнерами. На фото — зустріч з представниками Лейбористської партії Великої Британії, березень 2025 року.
З 2016 до 2018 року Боєв був директором з розвитку бізнесу в «Укргазвидобуванні», а з 2018 до 2022-го очолював напрями бізнес-аналітики, управління інвестиціями та розвитку бізнесу в «Нафтогазі». Коли у 2022 році головою правління «Нафтогазу» став Олексій Чернишов, він привів свою команду. Боєв не був її частиною — йому довелось піти.
У «Нафтогазі» Боєв мав гарну зарплату — 19 мільйонів лише у 2022 році, і великий бонус при звільненні. Фінансова подушка дозволила йому не думати про гроші й після початку повномасштабного вторгнення піти працювати на державу на зарплату у $2 тисячі — заступником міністра з питань стратегічних галузей промисловості Олександра Камишіна. Боєв займався питаннями європейської інтеграції. Одинадцятого жовтня 2024 року він перейшов до Міноборони і став заступником міністра з тих самих питань.
«Боєв — спеціаліст світового рівня, за якого Україна не могла б конкурувати, якби не війна і не його бажання бути тут», — говорить співрозмовник «Бабеля», який працював із Боєвим. За його словами, той ідеальний «міжнародник», який знає, як реалізувати складні міжнародні проєкти. Він без проблем може підхопити роботу, яку Умєров веде на дипломатичному рівні, і реалізувати все руками. Мінус Боєва — він не вміє і не хоче працювати з неідеальними системами, бюрократією і бажанням чиновників на різних рівнях щось «намутити».
Боєва вже двічі називали претендентом на високі посади — очільника «Укроборонпрому» і Мінстратегпрому, та двічі крісла діставались іншому. Обидва рази — Герману Сметаніну.