33 роки тому в Україні вперше заборонили Компартію. Але комуністи швидко повернулись і майже не перевзулись. Ось як це було

Наприкінці 1980-х у Європі один за одним почали падати комуністичні режими. СРСР теж доживав останні роки — у радянських республіках почався «парад суверенітетів». У липні 1990-го Україна, друга за розмірами та значущістю республіка Союзу, зробила перший крок до незалежності — оголосила Декларацію про державний суверенітет. У жовтні 1990 року студенти розпочали в Києві Революцію на граніті. Серед іншого вони вимагали націоналізувати майно Компартії України.

Тодішній глава Радянського Союзу Михайло Горбачов крутився як міг. Аби хоч якось вберегти державу від повного розвалу, він протиснув дві революційні поправки до Конституції СРСР. Першою скасував статтю про керівну роль Компартії та створив нову найвищу посаду в державі — президента, якого мали обирати всенародним голосуванням. А також погодився переформатувати СРСР на конфедерацію суверенних держав. Відповідний «союзний договір» планували підписати 20 серпня 1991 року.

За день до підписання, 19 серпня 1991-го, керівники партії, армії та КДБ спробували захопити владу в Москві, аби завадити переформатуванню СРСР, а заразом зберегти свої посади, статус і вплив. Та за три дні заколотники зазнали поразки. В історію ці події увійшли як серпневий путч, або ГКЧП.

Невдалий держпереворот остаточно підірвав довіру до КПРС та її регіональних філіалів, зокрема й до Компартії України. Керівництво КПУ намагалось відмежуватись від путчистів і 22 серпня засудило «авантюрну спробу антидержавного перевороту, вчинену групою, яка стала на шлях грубого порушення Конституції СРСР, нехтування законами Радянської держави, створення антиконституційних органів влади». Та це не допомогло. Першим подав приклад лідер організації «Народний рух за перебудову» В’ячеслав Чорновіл. На той час він був очільником Львівської облради, тож 23 серпня 1991-го заборонив діяльність Компартії на території області та наказав опечатати її приміщення.

Наступного дня, 24 серпня 1991-го, на позачерговому засіданні Верховної Ради, окрім питання незалежності, обговорювали й причетність КПУ до путчу. Тодішній голова президії Верховної Ради України Леонід Кравчук підтримав ідею створити спеціальну комісію для розслідування. Комуністи ж усе заперечували, скаржились на «недемократичний» тиск і виправдовувались тим, що вже давно не мають звʼязків з Москвою. «Мені здається, що комусь хочеться сконцентрувати увагу на одному питанні: якщо не буде знищена на цій сесії Комуністична партія, то не може бути мови ані про незалежність, ані про демократію. Товариші! Постійно, через 30—40 хвилин, навʼязується питання про заборону діяльності партії на території України. …Сьогодні Комуністична партія України вже стоїть майже на порозі визначення як самостійної Комуністичної партії — це справа днів. І я закликаю всіх до поміркованості», — звертався до колег перший секретар ЦК КПУ Станіслав Гуренко на засіданні Ради 24 серпня. Зрештою того дня для створення комісії не вистачило голосів.

За два дні, 26 серпня, комісію все ж створили. Її очолив колишній прокурор з Харкова Юрій Гайсинський. Того ж дня президія Верховної Ради тимчасово припинила діяльність КПУ до зʼясування всіх обставин. Звіт комісії розглянули на вечірньому засіданні парламенту вже 30 серпня. Головним доказом проти КПУ стала шифрограма за підписом її голови Гуренка та його заступників, яку вони розіслали партійним обкомам по всій Україні. У ній йшлось про те, що путчистів ГКЧП потрібно підтримати як нове «керівництво країни», а всі їхні дії «відповідають настрою переважної більшості трудящих і співзвучні принциповій позиції Компартії України». У підсумку на тому ж засіданні президія ухвалила указ про заборону діяльності Компартії України. Її власність та майно передали на баланс Верховної та місцевих рад, а згодом націоналізували.

«Я дуже добре знав історію нашу і дуже не хотів, щоб у нас в країні та ще й з моєї подачі почалося б «полювання на відьом». …Я відчував антикомуністичні настрої. Але хотів, щоб на державному рівні цього не було допущено. …Праві не можуть донині вибачити мені, що я нікого до стіни не поставив, а ліві не можуть вибачити, тому що я був головним ініціатором заборони Компартії», — згадував у 1997-му голова комісії Гайсинський.

Утім, представники ще донедавна головної і єдиної партії у країні не збирались здаватись. У 1993-му після кількох зʼїздів у Макіївці та Донецьку вони оголосили про створення нової КПУ на чолі з донецьким партійцем Петром Симоненком. Перша спроба зареєструвати партію в Мінʼюсті провалилась, бо «нова» КПУ оголосила себе правонаступницею забороненої Компартії України, що входила до складу КПРС. Довелось змінювати статут і вказувати, що партія є не правонаступницею КПУ у складі КПРС, а «жодним чином з нею не повʼязаним обʼєднанням громадян з ідентичною назвою».

Уже на перших парламентських виборах незалежної України у 1994-му КПУ здобула найбільше місць у Раді серед усіх інших партій — 89. А в 2001-му домоглась, щоб Конституційний суд скасував указ 1991 року про заборону Компартії України. Лідер комуністів Симоненко кілька разів балотувався у президенти України, а депутатом Верховної Ради пробув аж до 2014 року. У 2006-му КПУ разом із Соцпартією та Партією регіонів утворили парламентську коаліцію, завдяки чому Віктор Янукович став премʼєром. А в січні 2014-го комуністи повним складом проголосували за «Диктаторські закони» проти учасників Революції гідності.

Нову стару КПУ заборонили у 2015 році на підставі законів про декомунізацію. Комуністи, ясна річ, намагались оскаржити заборону, засипаючи українські суди позовами. А їхній лідер Симоненко навіть намагався балотуватись на президентських виборах у 2019-му, Центрвиборчком його не зареєстрував. Тільки у 2022-му всі судові апеляції комуністів відхилили, КПУ остаточно заборонили, а їхні активи передали державі. На той час Симоненко вже втік до Росії.

Компартія — це наше минуле, а хороші медіа — сьогодення і майбутнє. Підтримайте «Бабель»: https://babel.ua/donate