Хто такий Євген Бражников
Євген Бражников народився у 1979 році в Комсомольському, що за 60 кілометрів від Донецька. У травні 2002 року він почав працювати в органах внутрішніх справ. За пʼять років його призначили оперуповноваженим відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку ГУ МВСУ в Донецькій області.
Наприкінці 2009 року тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко вирішив реструктурувати підрозділи карного розшуку в Донецькій області та скоротити штат. Але головне — всі співробітники мали пройти атестацію, за результатами якої їх могли перепризначити або ні.
Виявилося, що Бражников, який тоді вже був капітаном міліції, не відповідав займаній посаді. У результаті його понизили й призначили оперуповноваженим у Ясинуватій — передмісті Донецька. Бражников оскаржив це рішення в суді й виграв — наказ про призначення скасували. Але у свій старий відділ він так і не потрапив і зрештою звільнився з правоохоронних органів.
Революцію гідності Бражников не підтримав. І у 2014 році долучився до «русскої весни», допомагав проросійським силам, брав участь у мітингах, нападав на учасників проукраїнських акцій.
Розгін проукраїнської акції в Донецьку 13 березня 2014 року. На ній вбили проукраїнського активіста Дмитра Чернявського.
А 26 травня 2014 року, коли був перший бій за Донецький аеропорт, він узяв гвинтівку й «облаштував собі вогневу позицію» навпроти ЗСУ, розповідав проросійський бойовик Євген Тінянський, слова якого у своєму відео наводив Денис Казанський. А трохи згодом, під час боїв за Словʼянськ Бражников діставав бойовикам снайперські та коліматорні приціли, тепловізори. «Це зіграло позитивну роль у зміцненні боєздатності Словʼянського гарнізону», — казав Тінянський.
У 2015 році Бражников очолив службу безпеки одного з донецьких заводів. Але вже за рік його затримали співробітники так званого «МДБ ДНР», нібито за те, що він диверсант і хотів за завданням українських спецслужб влаштувати переворот проти проросійських керманичів Донецька. За два роки справа звелася до звичайного криміналу: у 2018 році Бражникова визнали винним у незаконному зберіганні зброї та посадили на 8 років. Ще до вироку його помістили в «Ізоляцію» — колишній культурний простір, а з 2014 року сумнозвісну вʼязницю й катівню.
Затримання Бражникова в Донецьку в 2016 році співробітниками так званого «МДБ ДНР».
vk.com
У 2017 році рідні подали Бражникова у списки українських правоохоронних органів на обмін. І його обміняли у 2019 році разом зі Станіславом Асєєвим, Станіславом Печонкіним та іншими українськими вʼязнями. Коли його побачили бранці, то почали бити й сказали, що він, хоча й був там лише вʼязнем, але бив і катував інших. Тому Бражникова від інших полонених захищали українські військові. Після обміну він працював таксистом у Києві.
У чому його звинувачують
«Коли я особисто побачив Бражникова на «Ізоляції», вже знав, що він — сепаратист. Але спочатку мені навіть шкода було його, мовляв, повірив у «республіку», а його обдурили. Але пізніше побачив, як він бʼє не за наказом, а з власної волі», — розповідає Печонкін.
Станіслав Асєєв після обміну подав заяву про злочин щодо Бражникова. Двадцять першого лютого 2020 року відомості внесли до ЄРДР. Вже 4 березня Бражникову повідомили про підозру у причетності до терористичної організації, а також у воєнному злочині у формі жорстокого поводження з цивільними. Шістнадцятого квітня 2021 року слідчі закінчили розслідування й підготували обвинувальний акт.
Обмін полонених. На передньому плані Станіслав Асєєв.
Пресслужба Офісу президента України
Слідство звинувачує Бражникова у тому, що той навесні 2017 року погодився виконувати розпорядження керівництва в’язниці й вибивати зізнання з увʼязнених про те, що вони нібито скоїли злочини. За це, на думку слідства, Бражников отримав певні привілеї — вільно пересувався вʼязницею, мав мобільний телефон, отримував продукти від родичів. Його не залучали до примусових робіт і обіцяли включити до списку на обмін.
Слідство встановило, що Бражников за наказом адміністрації бив щонайменше девʼятьох полонених. Серед них є Станіслав Асєєв і Станіслав Печонкін — вони проходять у справі як потерпілі.
Бражников неодноразово бив полонених руками або пластиковою трубою, погрожував, тримав у стресі, обливав холодною водою. Були випадки, коли він примушував потерпілого кілька діб стояти біля стіни в самій білизні з піднятими догори руками, забороняв пити й їсти, а на додачу бив його трубою по руках, голові, нирках, статевих органах.
Бражников усе заперечує. У січні 2021 року він дав інтервʼю, в якому переконував, що він був жертвою в «Ізоляції», а потім йому погрожували в Україні. Він також казав, що звинувачення проти нього — це вигадки, а насправді в «Ізоляції» були хороші умови, там роздавали червону ікру, пригощали шампанським і щодня давали мінеральну воду.
А до чого тут Франція?
У березні 2020 року суд посадив Бражникова під цілодобовий домашній арешт на пів року. Наприкінці серпня прокурор попросив суд призначити інший запобіжний захід, бо за законом його не можна продовжувати довше за 6 місяців. Тож прокурор просив про особисте зобовʼязання — наймʼякший запобіжний захід. Але суд відмовив, таким чином Бражников зміг вільно пересуватися.
Бражников на одному з засідань суду.
Ґрунт / «Бабель»
Спочатку розглядати справу мав Красноармійський суд у рідній для Бражникова Донецькій області. Але обвинувачення, а потім і потерпілі просили перенести розгляд у майже будь-який суд у Києві, бо і більшість потерпілих, і сам Бражников фізично перебували саме там. Бражников проти цього заперечував.
Девʼятого вересня 2021 року Верховний суд передав справу до Оболонського суду. А вже 20 вересня Бражников утік у Францію — полетів лоукостом SkyUp у Бове, місто за 100 км від Парижу. У Франції він попросив про притулок, його запит досі розглядають.
Бражников заявив, що повертатися в Україну не збирається, тож навряд чи можна сподіватися, що українське правосуддя зможе його дістати. А Інтерпол не оголошує в міжнародний розшук тих, хто повʼязаний з воєнними конфліктами.
Посадковий талон Бражникова на літак до Франції. У соцмережах Бражников постійно погрожує потерпілим у своїй справі, в тому числі Асєєву. Одразу після ухвали суду 1 серпня Бражников заблокував свою сторінку. Фото з його сторінки у фейсбуку.
У березні 2024 року до Офісу генпрокурора звернулась Національна прокуратура зі справ боротьби з тероризмом Франції з проханням про взаємну допомогу. Виявилося, що їхній відділ злочинів проти людяності та воєнних злочинів розслідує справу, повʼязану з подіями у вʼязниці «Ізоляція». І оскільки Євген Бражников живе у Франції, прокуратура цієї країни може забрати розслідування і проводити його там.
Сьогодні суд, попри заперечення Бражникова, задовольнив клопотання прокурорів і погодився звернутися до Міністерства юстиції з проханням передати справу Франції. Одразу після цього, якщо Мінʼюст не матиме зауважень до матеріалів, він протягом 20 днів має передати матеріали французькій прокуратурі.