Чому провалився контрнаступ? Відповідають експерти RUSI: нестача техніки й людей, надмірний оптимізм і погане планування — переказуємо головне з великого звіту

Вибачте — почнемо здалеку. Влітку 2022 року Україна зупинила російський наступ, але й вичерпала свої запаси боєприпасів. Також ЗСУ зазнали серйозних втрат і не мали достатньо резервів для наступу. Так Україна стала залежною від міжнародної допомоги. Київ вважав, що Україна не отримає багато допомоги, якщо не покаже партнерам шлях до завершення війни. Тому ЗСУ мали розробити такий план наступу, який можна було б «продати» міжнародним партнерам України, щоб отримати ресурси.

Влітку 2022 року Генштаб обирав напрямок для удару. Найбільш ефективним здавався наступ від Запоріжжя на Мелітополь, щоб розірвати російський сухопутний коридор з Кримом, а також відрізати росіян на правому березі Херсонщини. Цей план був ризикованим — ЗСУ опинилися б затисненими росіянами з обох боків.

Тому спочатку Україна мала звільнити Херсон, щоб зняти ризик контратаки. Наступ на Херсон почався 29 серпня і завершився 11 листопада 2022 року. Ця битва була складною. Україна мала анонсувати і показати західним партнерам «перемогу» — це означало, що про мету операції росіянам було відомо.

Для оборони Херсону Росія перекинула резерви. Це дало Україні можливість тиснути в іншій точці фронту. Наступати вирішили на Харківщині, а ключовою точкою наступу був Ізюм. На цій ділянці російських військ було замало для оборони. Саме тому російська оборона швидко розвалилась.

Утім, після двох успішних наступів ЗСУ зіткнулися з кількома проблемами. Головна — великі втрати. За 2022 рік ЗСУ мали 30 тисяч вбитих і зниклих безвісти, а ще — багато поранених. Також втратили багато техніки. І хоча людей можна було мобілізувати, вони не могли б наступати без танків і БТР.

До того ж на початку 2023 року частина військ продовжувала обороняти Бахмут. Тоді йшли дискусії, чи має це сенс. У Генштабі вважали, що якщо відступити з міста, то Росія піде на Часів Яр і буде загрожувати Краматорську. За час оборони міста ЗСУ втратили 10 тисяч убитими й пораненими. Втрати росіян були в чотири рази більші. Втім, Україна втрачала досвідчених бійців, а Росія — переважно погано підготовлених і колишніх увʼязнених із групи «Вагнер».

Нарис нового контрнаступу був готовий до вересня 2022 року, його масштаби визначили до лютого 2023 року. Несподіваний успіх на Харківщині переконав партнерів: якщо давати ресурси на наступ, можна буде досягти і його політичних цілей.

Україна планувала прорвати російську оборону на ділянці в 30 кілометрів, за тиждень оточити Токмак, рушити на Мелітополь і розірвати сухопутний коридор між Росією і Кримом. Передбачалось, що високий темп наступу не дасть Росії швидко перекинути війська для оборони, тому протистояти ЗСУ будуть лише шість російських полків.

План виявився занадто оптимістичним. Командування сподівалось «убити» моральний дух росіян, спричинити «локальний колапс» оборони і прорватися вглиб, як це було з Харківським наступом. Натомість Україна погано спланувала, як саме це зробити.

Загалом у контрнаступі Україна припустилася тієї ж помилки, що й росіяни на початку повномасштабного вторгнення: командування сподівалося, що заскочений зненацька деморалізований ворог стане легкою здобиччю.

Узгодження того, яку техніку Україна отримає, тривало надто довго — майже три місяці. Це дорого коштувало Україні. Перші обіцянки Україна почула у січні 2023 року. Натомість отримувати зброю для наступу почала лише в березні 2023 року. На початок контрнаступу Україна мала лише частину обіцяної допомоги.

Як порівняти з Росією, Україна отримала небагато техніки, хоча це й була суттєва частина запасів Заходу. Цього було недостатньо для такого амбіційного наступу, який задумали Україна і партнери. Захід не усвідомлював реального масштабу бойових дій. Україна ж не скорегувала плани відповідно до наявності техніки. Разом це породило великий розрив між очікуваннями і результатом операції.

Наступ на Оріхівсько-Токмацькій дузі почався 3 червня. Росіяни точно знали, де і коли він почнеться. На це вплинули і «анонси» наступу від України, і перехоплення, і витоки секретної інформації в США. Тому росіяни зосередили свою оборону саме на ділянці Оріхів — Токмак. Вони звели там три лінії оборони глибиною в 30 кілометрів.

Сам факт того, що Україна мала «продати» Заходу план контрнаступу, вже суперечив вимогам оперативної безпеки. Частково безпека провалилась і тому, що в організації наступу брало участь багато країн. До того ж Україна мала лише кілька бригад, які були добре оснащені для наступу. Росіяни стежили за ними, щоб виявити намір України. Тому тільки-но війська почали рух, росіяни їх виявляли і били далекобійною зброєю — це збивало темпи наступу.

У наступі Україні критично бракувало обладнання для розмінування — як спеціальної техніки, так і мінних плугів. Шляхи, які розмінували, були недостатньо широкими для прориву. Коли росіяни виводили з ладу машини, що їхали першими, — це зупиняло всю колону. Так багато бронетехніки стало легкою мішенню для російської артилерії. Крім цього, недосвідчені українські екіпажі нерідко відхилялись від розчищених шляхів і підривалися на мінах.

Удари України далекобійною зброєю не були достатньо ефективні в наступі. ЗСУ знищили кілька штабів і точно били по мостах на Кримському півострові. Проте ці удари не завдали критичної шкоди логістиці. До того ж вони не були синхронізовані з наземними операціями і мало вплинули на наступ.

Також на ефективність західної зброї впливали російські РЕБ і ППО, які навчилися їй протидіяти. Якщо на початку війни високоточні снаряди Excalibur влучали у 70% випадків, то до серпня 2023 року вони влучали лише в 6%. Апгрейднута РЕБ діяла й на ракети GMLRS систем Himars та M270.

Спочатку росіяни діяли неорганізовано і втрачали людей та техніку від вогню артилерії. Втім, наприкінці червня вони почали контратакувати. У перші два тижні контрнаступу російські війська відходили з передових позицій, але потім одразу атакували. Їхня далекобійна артилерія била по позиціях, які щойно захопили ЗСУ. Уночі ці позиції атакувала мотопіхота.

На початку наступу моральний дух деяких підрозділів росіян був низьким — вони боялись, що зіткнуться з важкою технікою НАТО. Але коли механізовані українські підрозділи почали втрачати техніку, їхня впевненість почала відновлюватись. Натомість втрати під час перших штурмів у людях і техніці негативно вплинули на бойовий дух новосформованих українських підрозділів.

Українським підрозділам бракувало техніки та людей — кожен батальйон міг сформувати щонайбільше два повноцінних штурмових взводи. Тому війська не витримали темпу. Виявилось, що без штурмовиків уся бригада нездатна діяти повноцінно. Командири змушені були берегти штурмові підрозділи і діяти обережно. Як наслідок, вони діяли повільно.

Це дало росіянам час, щоб отямитись. Окупанти перетягнули багато сил до смуги наступу і зробили їхнє співвідношення несприятливим для України. Чому Україна не використала більше військ у наступі? Для них не було оснащення або вони не були підготовлені для наступу. У ЗСУ було замало часу, щоб натренуватися і освоїти західну техніку.

На спроможності України вплинуло й те, що вона довго відкладала посилення мобілізації. До того ж частина військ мала захищати кордон та відбивати ракетно-дронові атаки. Наприклад, на мобільні вогневі групи, які знищують дрони, довелось виділити близько 50 тисяч бійців.

У першій хвилі контрнаступу йшли, головним чином, новостворені підрозділи й новобранці. Усе тому, що взимку й навесні Росія почала новий великий наступ на схід, і досвідчені підрозділи мали його стримувати. Хоча досвідчені бійці й не були рушійною силою наступу, вони також брали у ньому участь. А саме — робили відволікальні маневри, закріплювали успіхи, а коли наступ забуксував — долучились до штурмів.

У липні українські підрозділи досягли невеликих тактичних результатів. Цьому сприяло те, що ЗСУ звузили зону наступу: з 30-кілометрового фронту до 10-кілометрового. Втім, темпи просування й надалі залишалися дуже повільними. Росіяни мали час, щоб відновити оборону, проводити ротації й поновлювати втрати.

Коли стало зрозуміло, що наступ у кращому разі досягне Токмака, керівництво вирішило перекинути війська під Бахмут. Це зробили, щоб наступ таки «продемонстрував прогрес». Проте через брак техніки ці атаки також не мали достатнього темпу. Це лише посилило нестачу військ, залучених до наступу на півдні.

В середині вересня командування визнало, що прориву навіть до Токмака не буде. Тоді ЗСУ спробували форсувати Дніпро в районі Кринок на лівобережжі Херсонщини і вдарити росіянам у фланг. Коли морська піхота висадилась у Кринках, вона мала три дні, щоб перекинути туди значні сили. Але цього не сталося, тому що Україна не змогла б їх забезпечувати. І чим більше військ було б на лівобережжі Дніпра, тим складнішою була б логістика.

В результаті початковий задум України й Заходу провалився. Операція не досягла жодної з цілей. Причина — як помилки України, так і прорахунки Заходу. Ще у травні 2022 року Росія почала перехід до воєнної економіки, а восени — почала мобілізацію. Завдяки цьому вона наростила контингент в Україні до 420 тисяч. Відповідно, український контрнаступ почався вже в інших умовах, ніж коли військові розробляли його план.

Навряд чи Україна зможе провести новий наступ в «осяжному майбутньому». Багато в чому вона залежить від військової промисловості Європи, яка масштабує виробництво занадто повільно. Новий наступ не можна привʼязувати до політично встановлених термінів. Наразі ж оптимальна стратегія України — завдавати максимальної шкоди Росії, будувати фортифікації й оборонятись, а не звільняти території.

Щоб Україна змогла звільнити свої міста, підтримуйте Збройні сили. Щоб Україна зберегла свободу слова й аналізувала помилки — підтримуйте незалежну журналістику: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]