Інститут Квінсі заснували у 2019 році. Офіційна мета — «просувати ідеї, які роблять зовнішню політику США менш мілітаристською». Інститут виступає за військову стриманість і мир. Символічно, що назвали Інститут на честь президента США Джона Квінсі Адамса, який був проти активної участі США в європейській політиці та участі у війнах на інших континентах.
«Ми будуємо світ, де мир є нормою, а війна — винятком», — пишуть дослідники.
Гроші на роботу Інститут отримує від донорів і філантропів, переважно це благодійні фонди. Перший мільйон Інститут отримав від фонду Джорджа Сороса і Фонду мільярдера Чарльза Коха. Із Кохом, за даними видання «Тексти», повʼязані щонайменше ще три аналітичні центри, які мають ізоляціоністську позицію щодо війни.
«Кохи були традиційними донорами республіканців, переважно тієї частини партії, яка підтримує традиційний капіталізм і обережну, не мілітарну зовнішнью політику. А Сороси були донорами демократів. Але Сороса і Коха обʼєднувало спільне прагнення обмежити участь США в «нескінченних війнах» і зробити ставку «на енергійну дипломатію», — пояснює «Бабелю» Наталія Кононенко, кандидатка політичних наук і провідна наукова співробітниця відділу політичних інститутів і процесів НАН.
За останні пів року Інститут отримав по щонайменше $500 тисяч від венчурного інвестора Майкла Зака, організації Peaceshares Fund, лібертаріанської Stand Together Trust Чарльза Коха і від найбільшого грантодавця США Fidelity Charitable. Інститут також отримував кошти від Фонду Форда та Корпорації Карнегі.
Головний аналітик інституту з питань України — британець і професор Королівського коледжу в Лондоні Анатоль Лівен. Лівен багато років пише про Росію та її міжнародні відносини. Як журналіст він висвітлював війни в Афганістані та Чечні. Згодом написав книжки про чеченські війни, незалежність країн Балтії, а у 1999 році — книжку «Україна та Росія: Братерське суперництво». До 2022 року він регулярно писав для російського «Валдайського клубу», де регулярно виступає Путін, і був експертом цього клубу. Також він регулярно дописує для проєкту Russia Matters і читав лекції в російських університетах.
Анатоль Лівен.
Flickr
Засновник Інституту — історик і полковник армії США Ендрю Бацевіч, який очолював його до березня 2024 року. Бацевіч — ветеран Вʼєтнамської війни, а його син загинув під час вторгнення в Ірак. Ендрю Бацевіч — палкий противник американського мілітаризму.
З березня 2024 року Інститут очолює Стівен Хайнц. До цього він понад 20 років керував Фондом братів Рокфеллерів, який тримає активи компаній Рокфеллерів і займається благодійністю. Фонд з 2002 року працював над зближенням і переговорами між США та Іраном, а також відстоював ідею незалежності Косова. Велику роль у цьому відіграв особисто Хайнц.
«Хайнц орієнтований на співпрацю з центристами обох партій. Він — прибічник realpolitik у зовнішній політиці», — пояснює Наталія Кононенко з НАН. Саме після приходу Хайнца Інститут Квінсі став більш впливовим і почав працювати з демократами.
Співзасновник і колишній очільник Інституту Квінсі Ендрю Бацевіч. Очільник Інституту Стівен Хайнц.
Flickr
Інститут має власне видання Responsible Statecraft, де публікує свої дослідження. Його нерідко цитують відомі західні медіа. Наприклад, листи з підписами працівників Інституту публікували The Hill, FT, Politico і The Nation.
Представники Інституту регулярно поширюють типові штампи російської пропаганди. Джерелами конфлікту на Донбасі аналітик Лівен називає не російське вторгнення, а «націоналістичну революцію» і «насильницьке повалення президента Януковича». Він також називав війну на Донбасі «громадянською» і казав, що люди на Донбасі десятки років прагнули автономії. При цьому Левін визнавав, що з 2014 року на Донбасі воювали російські військові, а сепаратисти повністю залежать від Росії.
Також в Інституті повторювали російську тезу про те, що Україна мала б стати федерацією. Мовляв, усе тому, що в різних частинах України є надто сильні відмінності в мові та культурі.
Перше дослідження щодо України Інститут опублікував у червні 2021 року, на тлі новин про підготовку Росії до нового вторгнення. Тоді Інститут закликав США і партнерів тиснути на Україну і Росію, щоб вони уклали перемирʼя на основі Мінських домовленостей. Інститут пропонував повернути під контроль України окуповані частини Донецької та Луганської областей, але на умовах автономії. Питання Криму там пропонували відкласти «майбутнім поколінням».
В Інституті закликали не розширювати НАТО, зокрема в жодному разі не брати туди Україну. Мовляв, у Європі майже не лишилось важливих країн поза межами Альянсу, а розширення мало що дасть НАТО. До того ж вступ України до НАТО зашкодив би нацбезпеці США і створив для Штатів ризик війни з Росією. Усе через «законні занепокоєння Путіна», що зброя НАТО буде біля кордону Росії.
Натомість США мали б добиватися повного нейтралітету України. Іншого варіанту в Інституті не бачили — мовляв, «нова війна між Україною та Росією може закінчитися лише військовою поразкою українців». Тому перед вторгненням в Інституті виступали й проти поставок зброї Україні.
«Це надзвичайно погана ідея. Допомога партизанам калічити та вбивати російських солдатів цілком може спричинити непоправний розрив між Росією і Заходом», — пояснювали там.
24 лютого 2022 року Інститут засудив російське вторгнення і підтримав право України на захист. Тоді ж там закликали накласти найсуворіші санкції на Росію, покарати її та ізолювати.
«Якою б не була легітимність принаймні деяких образ Росії щодо політики Заходу й України, ніщо не може виправдати це кричуще порушення міжнародного права. Хоча Росія мала законні підстави протестувати проти дискримінації українцями мовних і культурних прав російськомовних в Україні, ніщо не виправдовує брехню президента Путіна про український геноцид і нацизм», — писав Анатоль Лівен.
Тоді Лівен прогнозував партизанську війну і лише два варіанти розвитку подій: або Росія окупує Київ і створить маріонетковий уряд, або ж країни домовляться про розширені Мінські угоди.
Коли наприкінці березня 2022-го Україна вистояла і звільнила північ, Лівен визнав, що Україна здатна захищатись. Утім, сумнівався, що країна здатна на великий успішний контрнаступ. Тому, аби завадити затяжній програшній війні, Україна мала б іти на «болісні компроміси».
При цьому Росія не може зазнати великої поразки у війні, писав інший аналітик Інституту Вільям Гартунг. Мовляв, це підірвало б російський режим і дало б світу ядерну failed state, тому треба повернутися до дипломатії, «як би складно це не було».
Коли у вересні 2022 року Україна провела Харківський контрнаступ, в Інституті оцінили це скептично. Наступ там називали «звільненням сільської місцевості», а успіхи — перебільшеними. Там також вважали, що надалі Україні важко буде звільняти міста, зокрема Херсон. Одна з причин — люди там нібито культурно та етнічно ближчі до Росії. За два місяці після цієї заяви ЗСУ звільнили Херсон — військових там вітали з квітами і прапорами.
«Подальші успіхи України загрожуватимуть російському контролю над Кримом і створять ризик ядерної війни. В Україну повернули території, населення яких фактично є лояльним до Росії», — пояснювали аналітики.
Від початку війни Інститут критикував активне озброєння України. Там це вважали ескалацією. Мовляв, зброя підвищує ризик ядерної війни та зіткнення між США і Росією. До того ж зброя лише продовжить війну, зробить її більш руйнівною, а з часом потрапить на чорний ринок. В Інституті також вважають, що від війни зискують лише американські виробники зброї.
«Якби Україна була штатом США, вона була б на 11-му місці за обсягом федерального фінансування, яке отримує. Питання не в тому, чи мають США підтримувати Україну, а в тому, наскільки Вашингтон повинен її підтримувати», — писав Гартунг.
Приклади текстів про Україну з журналу Інституту Квінсі.
Саме переговори та мир — головна тема для Інституту щодо України. Аналітики постійно говорять, що час починати переговори, незалежно від того, наскільки успішно воюють ЗСУ.
Уперше Анатоль Лівен написав про це ще 3 березня 2022 року, коли в Білорусі почались перемовини між Україною і Росією. Тоді він пропонував росіянам відійти на позиції до 24 лютого, а Україні — офіційно закріпити свій нейтралітет. Щойно Росія відвела б війська, з неї варто було б зняти усі санкції. Натомість Україна, на думку Лівена, заради миру мала відмовитися від Криму і, можливо, Донбасу.
«Тут повага до міжнародного права має бути помʼякшена міркуваннями реальності, запобіганням майбутнім конфліктам та інтересами звичайних людей у регіоні. Україна вже втратила Крим і не може його повернути внаслідок нескінченної війни, яку вона майже напевно програє. Доля територій має вирішуватися на демократичних референдумах під міжнародним наглядом. Це має стосуватися і сепаратистських республік Донбасу», — казав Лівен.
Для України Інститут просуває модель Фінляндії середини ХХ століття. Тоді країна програла війну з СРСР, поступилася територіями, а в 1948 році підписала угоду про дружбу з СРСР і нейтралітет. У цьому варіанті майбутнього, на думку аналітиків, Україні варто було б стати країною-мостом між Росією і Заходом та мати добрі відносини з обома сторонами.
Риторика Інституту стала жорсткішою після контрнаступу 2023 року. На думку аналітиків Інституту, Україна просто не здатна перемогти. Вони пояснюють: Росія стала краще воювати, Україна втратила «сотні тисяч військових», Захід виснажується, а санкції не зупинили Росію. Відтоді Лівен вже не пропонує відходити на кордони 24 лютого, а радить зупинитися на самій лінії фронту. Долю окупованих територій він пропонує вирішити «в майбутньому» на переговорах під егідою ООН.
«Україна вже виграла у ключових аспектах. У Путіна немає надії підпорядкувати собі всю Україну як васальну державу в осяжному майбутньому», — каже Лівен.
В Інституті заперечують, що поступки спровокують Росію на ще більшу агресію. Лівен каже, що так вважають лише ті, хто не розбирається в історії та міжнародній політиці.
«За цією логікою претензії Пакистану на Кашмір є прелюдією до пакистанського вторгнення в Мʼянму, а аргентинське вторгнення на Фолклендські острови було частиною плану зі вторгнення в Бразилію. З етнічних, історичних, стратегічних і політичних причин Донбас, Крим і географічне розташування України є життєво важливими питаннями для Росії», — вважає він.
Через таку позицію Інституту ще в червні 2022 року з нього пішли два ключові аналітики. А саме — спеціаліст з питань ядерної зброї Джо Сірінчоне і відставний генерал Пол Ітон. Останній займався підготовкою військ Іраку у 2003 році, коли країну контролювала коаліція на чолі зі США.
Сірінчоне каже, що працював у Квінсі, адже вірив у більш стриману зовнішню політику США, в якій головною буде дипломатія, а не військове втручання.
«Однак я був шокований, коли керівники Інституту застосували ці принципи до російського вторгнення», — пояснює Сірінчоне в коментарі «Бабелю».
Сірінчоне казав, що багато місяців намагався змінити позицію колег щодо України. Йому не вдалося, а Інститут продовжив виправдовувати Росію. «Дипломатичне рішення», яке просуває Інститут, означає передачу Росії окупованих територій та людей. Проте насправді таке рішення підірвало б обороноздатність України і дуже послабило б її незалежність, пояснює Сірінчоне «Бабелю».
«Інститут ігнорує небезпеки та жахи російського вторгнення, зосереджується майже виключно на критиці США, НАТО й України. Вони виправдовують дії Росії, оскільки вважають, що їх спровокувала політика США», — казав Сірінчоне. За його словами, зараз Інститут мало впливає на рішення Білого Дому. Втім його стратегія — заслужити прихильність ультраправого руху MAGA та його ізоляціоністів.
Коли в середині 2022 року на Інститут посипалися звинувачення в ізоляціонізмі та проросійській позиції, там вирішили пояснити своє ставлення до війни. Тоді в Інституті знову засудили Росію за злочини, але повторили, що переговори та мирна угода — єдиний варіант.
Попри ці заяви, багато публікацій Інституту цитують російські пропагандисти. Зокрема , «ТАСС», «Вєсті» та «Російська газета». Дослідження Інституту там наводять як доказ того, що американці втомилися від війни, а Україна — не здатна перемогти й мусить погодитись на вимоги Росії.
«Усе, що я бачу від них, — дуже дружнє до Кремля. Вони або заперечують імперські амбіції Росії, що призвели до вторгнення, або активно намагаються сприяти умиротворенню Путіна», — розповідає «Бабелю» Пітер Дікінсон, науковий співробітник аналітичного центру Atlantic Council.
Єдина угода, яку просуваємо ми, — робити якісні й важливі тексти в обмін на ваші донати. Підтримайте «Бабель»: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]