«Охматдит» під ударом. Працівники і постраждалі розповідають про ракетну атаку на найбільшу дитячу лікарню України. Фоторепортаж

Великий стовп диму, що йде від нового відділення «Охматдиту», видно ще за кілька кілометрів. У повітрі біля самої лікарні стоїть сильний запах диму, чутно сирени одразу кількох машин швидкої допомоги. До відділення лікарні підʼїжджають дві швидкі, жовто-салатова і біла. Як тільки авто зупиняються, звідти вибігають двоє лікарів. Вони на ходу надягають рукавиці й біжать до місця удару. Під ногами — бите скло, документи, квитки на літак, всюди розкидані коробки з медикаментами.

Під стінами лікарні на лавках і ліжках сидять маленькі діти. Багато з них — на візочках чи підключені до спеціальних апаратів. Багатьох виділяють лисі голови. Поряд з ними стоїть лікар у червоному костюмі. Зі скроні в нього тече кров, волонтери дають йому воду.

Тут же медпрацівниці обговорюють наслідки удару. Вони кажуть: удар припав на відділення токсикології, де лікувались діти — зокрема важкохворі. Одна розповідає: коли почалася тривога, вона хотіла подзвонити своїм дітям і запитати, як вони. Втім, у лікарні був поганий звʼязок, тому вона вийшла з відділення. Це врятувало її від уламків. «Я на вулиці сховалася за куток, — розповідає вона. — Хвилею вибило двері, вікна, стелю. Крові на підлозі повно, дим, темрява. Батьки плакали, діти дуже кричали».

Біля самого місця удару — десятки, якщо не сотні військових, рятувальників, поліцейських, медиків і цивільних. Вони вишикувались у кілька ланцюгів, розбирають завали і передають биту цеглу по ланцюгу. З місця удару люди в медичних масках витягують частини будівлі, труби, арматуру. На другому поверсі один з чоловіків великим молотом розбиває завали.

Крізь натовп під лікарнею йде білява жінка в білому халаті. В руках вона несе велику коробку. «Візьміть, роздавайте маски!» — каже вона мені. Машинально підхоплюю її коробку і роздаю маски чоловікам. Дихати пилом важко. Від нього стало погано одному з чоловіків, який розбирав завали. Він відходить у бік і обливається водою, медики дають йому бинт, просякнутий нашатирем.

Поруч у натовпі стоїть голова Департаменту муніципальної безпеки КМДА Роман Ткачук. Він весь у телефоні. «Давай екскаватор сюди! Центральний вхід, заїжджайте, я жду вас, як манну небесну!» — голосно каже Ткачук по телефону. Вже за 10 хвилин до корпусу лікарні підʼїжджає перший екскаватор, за ним — ще один і вантажівка. Її навантажують будівельним сміттям.

О 12:58 біля лікарні знову лунає сирена. Втім, лише деякі люди йдуть в укриття в лікарні. «Будь ласка, спускаймось в укриття! Чи кожного за ручку відводити?!» — кричить один військовий. Лунає вибух. «Всім вдягнути броніки й каски!» — кричить один з рятувальників на вулиці. Вже за 15 хвилин тривога закінчується. За цей час від місця удару відвели всіх цивільних.

При вході у відділення радіології зустрічаю лікарку Надію. В момент удару вона сканувала на компʼютерному томографі маленьку дитину. Щойно почула вибух — дістала налякану дитину з апарату і сховала в коридорі. Вона проводить нас на цокольний поверх до завідувача відділення радіології Станіслава Рєбєнкова. В момент удару Станіслав був у своєму кабінеті. Від вибуху в кабінеті впала стеля і перекинулися меблі.

«Наше відділення всі вважають безпечним укриттям, — розповідає Рєбєнков. — Коли пролунав вибух, я був у кабінеті, а поруч на МРТ якраз була маленька дитина в наркозі, їй близько року. У працівників нашого відділення легкі поранення, переважно склом. Декого зашивали, але серйозних травм немає. Але в інших відділеннях є важкі, зокрема діти».

Перші півтори години після удару Рєбєнков бігав по своєму корпусу і перевіряв, чи всі його люди живі. Частина медиків тоді перейшла у відділення невідкладної допомоги і почала допомагати пораненим. Інша частина долучилась до розбору завалів. Також його лікарі робили рентген постраждалим — обладнання заживили від батарей. Багато компʼютерів та іншого обладнання лікарні постраждало через вибух. Кабінети почало затоплювати водою. Лікарі довгі години рятували дороге вціліле обладнання.

Поки ми розмовляємо, до Рєбєнкова в безпечне відділення спускають пацієнтів. Десятки батьків і дітей сиділи там і за чотири години після удару. Волонтери і медики приносили їм їжу, воду та солодощі. Під стіною помічаю подружжя, яке намагається заспокоїти немовля. Батько сідає біля доньки і показує їй мультики на телефоні, підсвічує ліхтариком, щоб довкола стало світліше. Мати — гладить і заспокоює доньку. Молоду маму звати Єлизавета. Її донька лікувалась в «Охматдиті» на сьомому поверсі. Нещодавно дитині видалили пухлину і вона відновлювалась після операції.

«Удар був дуже сильний, нас не зачепило, але скло і уламки були недалеко. Ми одразу відійшли від вікон, і медики нас повели вниз», — розповідає Єлизавета. Вона несла немовля на руках і намагалася тягнути важкий апарат, підʼєднаний до дитини. Спускатися не виходило. До лікарні швидко прийшов її чоловік — він і допоміг знести апарат вниз.

Підтримайте донатом відновлення лікарні «Охматдит» за посиланням.