Після провальної битви за Францію у травні — червні 1940 року новому прем’єру Великої Британії Вінстону Черчиллю було потрібно якось реабілітувати дії уряду. Наступного дня після евакуації військ із французького Дюнкерка, 4 червня, під час виступу у парламенті він заявив: «Попри невдачі та втрати, ми не повинні обмежуватися захистом лише Британських островів і пасивно чекати на німецьке вторгнення».
Перед британським Генштабом Черчилль поставив більш конкретне завдання: «Ви маєте підготувати спеціально навчені підрозділи, чиї рейди принесуть терор на території, зайняті ворогом. Я очікую… наступальних операцій вздовж усієї берегової лінії, після яких лишатиметься слід з німецьких трупів».
За справу взявся один із заступників начальника Генштабу підполковник Дадлі Кларк — піонер воєнних операцій з дезінформації та інших тактичних і стратегічних новацій під час Другої світової війни. За основу для майбутніх загонів він узяв тактику бурських командос — «бити різко і швидко, а наступного дня діяти так само вже в іншому місці». Так за новими підрозділами й закріпилась назва «командос».
Черчилль оглядає підрозділи командос на їхній тренувальній базі, 1940-ві роки. Британські командос тренуються долати річку підвісним мостом під артилерійським вогнем, 1940-ві роки.
Getty Images / «Бабель»
Незабаром перші добровольці пройшли інтенсивну підготовку. Їх навчали долати пересічену місцевість, стрибати з парашутом, висаджуватися з човнів у морі, прийомам рукопашної боротьби, поводженню з вибухівкою. Усе це супроводжувалось постійними фізичними навантаженнями вдень та вночі. Уже наприкінці червня перша група командос відправилась у рейд на окуповане французьке узбережжя.
Згодом почались висадки до Бельгії, Норвегії, рейди у Середземному морі. Зазвичай це були нічні морські десанти групами від ста і більше людей. Перші операції були не надто успішними, якщо не відверто провальними і з великими втратами. Та Черчилль не полишав ідеї щодо командос.
Британські командос евакуюються після рейду до Норвегії, 1941 рік.
Getty Images / «Бабель»
У червні 1940 року до одного з новостворених підрозділів командос приєднався молодий лейтенант Шотландської гвардії Девід Стірлінг. Атлетичний, майже двометровий Стірлінг був аристократом-авантюристом. Після року навчання в Кембриджі він утік до Парижу, щоб стати художником. Мистецької карʼєри в нього не вийшло, тож у 1937-му він вступив до війська. Але й там його авантюризм нікуди не зник — за кілька тижнів до початку Другої світової він відпросився, аби піднятись на Еверест. Звістка про війну заскочила його у тренувальному таборі біля підніжжя Евересту, тож довелось повертатися.
Почувши про формування нових підрозділів, які будуть виконувати божевільно небезпечні завдання, Стірлінг не вагаючись подав заявку. Він пройшов відбір, тренування і був зарахований до одного з загонів командос, який мав діяти в Африці, на Близькому Сході та у Південній Європі. На початку 1941-го після кількох, переважно невдалих, морських операцій у Лівії, Сирії та на Криті підрозділ зазнав значних втрат і його розформували. Сам Стірлінг у цей час потрапив до шпиталю після невдалого стрибка з парашутом.
Девід Стірлінг під час служби у Південній Африці, 1940-ві роки.
Getty Images / «Бабель»
Саме у шпиталі Стірлінг почав продумувати нову тактику дій командос. Та доповів він про неї командуванню у притаманній йому авантюрній манері. На початку липня 1941-го Стірлінга виписали зі шпиталю та відправили до Каїру в штаб британських військ на Близькому Сході. Але через бюрократичну необачність йому забули виписати перепустку, тож вартові на вході його не пропустили. Тоді Стірлінг, попри те що досі сильно накульгував і спирався на милицю, проліз під дротяною огорожею в непримітному місці та пробрався на територію бази. Непоміченим він зайшов до кабінету заступника начальника штабу та пояснив ошелешеному офіцеру, хто він і що тут робить. І попросив передати записку зі своїми ідеями головнокомандувачу Збройних сил на Близькому Сході генералу Клоду Окінлеку.
Стірлінгу пощастило, що генерал Окінлек був не надто консервативним командувачем і підтримував ініціативу Черчилля щодо створення командос. Тож замість віддати Стірлінга під трибунал за незаконне проникнення на базу, генерал вже за кілька днів запросив його до себе на зустріч.
Генерал Клод Окінлек у своєму штабі в Африці, 1942 рік.
Getty Images / «Бабель»
«Я розповідав про переваги підрозділу, заснованого на принципі максимального використання ефекту раптовості та мінімальних вимог до кількості особового складу і техніки. Я хотів довести, що якщо метою операції є аеродром або парк техніки, то 50 літаків або транспорт буде легше знищити підрозділу з п’яти людей, ніж з 200», — згадував Стірлінг.
Чимало людей у вищому військовому керівництві були не в захваті від таких методів і вважали їх варварськими. Та Окінлеку ідея сподобалась. Він підвищив Стірлінга до капітана і дозволив набрати чотирьох офіцерів та 60 солдатів до свого загону. Дадлі Кларк з Генштабу теж підтримав ідею і заразом долучив новий підрозділ до масштабної кампанії з дезінформації. Так Стірлінг та його 64 підлеглі отримали назву — "L" Detachment, Special Air Service Brigade, скорочено SAS. А зусиллями Кларка Каїром почали ширитись чутки, що в цьому районі діє новий британський десантний полк. Хоча насправді було лише декілька десятків командос.
Усі добровольці, яких набрав Стірлінг, були британцями, але з різними долями. Одні й до війни були кадровими військовими, інші працювали готельними менеджерами, будівельниками, адвокатами. Були й такі, хто в цивільному житті мав проблеми з законом. Першим заступником Стірлінга у новому підрозділі став колишній ірландський регбіст і боксер Педді Мейн, другим — колишній президент човнового клубу Оксфордського університету Джок Льюїс.
Педді Мейн у 1945 році. Він став одним із небагатьох британських солдатів, які отримали найбільшу кількість нагород під час Другої світової.
Getty Images / «Бабель»
Та головним критерієм відбору для Стірлінга були авантюризм та жага до пригод. «Ми просто тинялися пустелею, і нам це остогидло до біса. Потім прийшов Стірлінг набирати добровольців і одразу пообіцяв екшн. Я погодився майже без вагань», — згадував один із новобранців Джефф Вів’є, який до війни працював у лондонському готелі.
Набравши добровольців, Стірлінг облаштував табір у пустелі неподалік авіабази за понад 100 км від Каїру. Там новобранці SAS розпочали тренування за жорсткою методикою. За кілька місяців вони вже були експертами з різноманітної зброї, вибухівки, рукопашного бою, навігації та що найголовніше — мали навички виживання в пустелі. Оскільки підрозділ спочатку був фейковим, то їм не видали майже ніякого спорядження та обладнання. Тоді SAS здійснили свою першу «операцію» — пробрались до розташування сусіднього добре оснащеного новозеландського полку і вкрали купу припасів — намети, похідні постелі, столи, стільці та навіть піаніно. Так у SAS з’явився власний добре укомплектований табір.
А от перша реальна операція SAS обернулась повним провалом. У рамках британської наступальної операції «Хрестоносець» у Лівії в листопаді 1941-го вони мали десантуватися в тил противника та атакувати кілька аеродромів. Та SAS не пощастило з погодою, невдовзі після вильоту вони потрапили в один з найсильніших штормів у регіоні за останні роки. Сильний вітер розкидав парашутистів у різні боки.
Німецький аеродром у Лівії, 1941 рік.
Getty Images / «Бабель»
Зрештою не вдалося знищити жодного літака. З 55 учасників першої операції SAS повернувся лише 21, решта загинули або потрапили в полон. «Після приземлення я впав, і сильний вітер тягнув мене по кам’янистій землі понад сто метрів, поки парашут не зачепився за терновий кущ. Я був весь у синцях та крові, права нога ледь рухалась, мене несамовито трусило від холоду. Але я подякував моїм щасливим зіркам за те, що таки вижив», — так згадував цей рейд Джефф Вів’є.
Стірлінг зібрав усіх, хто вижив, та заявив, що це ще не кінець і наступного разу все буде геть інакше. Та наступного разу могло і не бути, якби він не пустив у хід свої зв’язки. Ще в юнацькі роки Стірлінг познайомився з сином Черчилля Рендольфом. Згодом запросив його до себе в SAS і навіть брав у кілька рейдів до пустелі. Гарного бійця з Рендольфа не вийшло, передусім через те, що він багато пив. Але син прем’єра був просто в захваті від пустельної романтики й постійно розповідав батькові про новий підрозділ командос. Черчилль узяв SAS під власну опіку і згодом навіть приїжджав до Каїру, аби повечеряти зі Стірлінгом.
Для наступної операції Стірлінг вирішив відмовитись від парашутного десанту. Натомість повернувся до свого початкового плану — тактики малих диверсійних груп. Він домовився з розвідниками з LRDG, аби ті підвезли бійців SAS на своїх вантажівках через пустелю ближче до німецьких та італійських аеродромів. Далі диверсанти йшли пішки, кілька днів стежили за ціллю, вишукуючи слабкі місця, і потім планували атаку.
Вантажівка патруля LRDG під час рейду в африканській пустелі, 1941 рік.
Getty Images / «Бабель»
Наступна операція стала успішною — 12 грудня 1941-го п’ятеро диверсантів під керівництвом Педді Мейна пробрались на німецький аеродром у Єгипті. Вони встановили вибухівку з таймером і так само непомітно зникли. У результаті німці втратили 24 літаки. За подібною схемою до кінця місяця провели ще дві операції й загалом підірвали 98 літаків противника — набагато більше, ніж знищила британська авіація за цей період.
Німці та італійці посилили охорону аеродромів. А Стірлінг у відповідь придумав нову тактику — зненацька атакувати летовища на джипах, озброєних важкими кулеметами, розстрілювати літаки та персонал і зникати в пустелі, перш ніж противник встигне підтягнути основні сили. Найуспішнішим був рейд у ніч на 26 липня 1942 року. Тоді 18 джипів з бійцями SAS несподівано увірвались на німецький аеродром «Сіді-Ханейш» у Єгипті. Вони знищили або сильно пошкодили понад 40 літаків і втекли до пустелі. Під час атаки загинув лише один кулеметник SAS. До кінця 1942-го на рахунку бійців Стірлінга було вже понад 400 знищених літаків.
Серед німців та італійців ходили легенди про підрозділ SAS — зухвалих бороданів у дивній уніформі під командуванням «Примарного майора» Стірлінга. Їх боялись, бо ніхто не знав, коли й де вони завдадуть наступного удару. Доходило до того, що солдати відмовлялись охороняти аеродроми. Восени 1942-го звістки про успіхи SAS дійшли до самого Гітлера. Той настільки розлютився, що віддав спеціальний наказ, за яким полонених командос мали розстрілювати без суду і слідства.
Патруль SAS у Північній Африці, січень 1943 року.
Getty Images / «Бабель»
У вересні 1942 року підрозділ SAS нарешті став повноцінним полком. До його складу увійшли чотири британські підрозділи, один французький, один грецький і відділення човнової служби, яке спеціалізувалось на морських диверсіях. А Стірлінг отримав звання підполковника.
Однак у січні 1943-го патруль SAS на чолі зі Стірлінгом потрапив у засідку в Тунісі. Командир зумів вирватись з оточення і півтори доби переховувався у пустелі, доки його не спіймали місцеві бедуїни та не видали німцям. Стірлінгу пощастило, що командувач німецьких військ у Африці Ервін Роммель з повагою ставився до полонених офіцерів противника. Він проігнорував наказ Гітлера і не став розстрілювати легендарного «Примарного майора», а просто відправив його під варту. Стірлінг намагався втекти з полону чотири рази, але його щоразу ловили. Зрештою його відправили до Німеччини, де увʼязнили в замку Кольдіц неподалік Лейпцига. Там він пробув до квітня 1945-го, поки замок не звільнили американці.
Втрата командира Стірлінга стала важким ударом для SAS. Попри те що це був уже не примарний, а повноцінний полк з історією бойових успіхів, багато хто в британському військовому керівництві досі вважав його партизанським загоном. Одні говорили про сумнівну репутацію SAS, мовляв, вони нехтують військовою дисципліною, а ще не дотримуються конвенцій — катують та вбивають полонених. Інші вважали, що SAS можуть воювати лише в пустелі, тож у Європі від них не буде жодної користі. Тож питання про долю полку звучало вельми серйозно.
І знову втрутився Черчилль. Під час виступу у британському парламенті один з депутатів почав критикувати діяльність SAS, називаючи їх «бандою головорізів, убивць та відступників». На що прем’єр відповів: «Якщо ви не сядете на місце і не замовкнете, я просто зараз відправлю вас до них».
За клопотанням Черчилля полк SAS не розформували, а відправили до Європи з новим командувачем — одним з найближчих соратників Стірлінга Педді Мейном. І вони себе проявили не гірше, ніж в Африці. Під час операції на Сицилії в липні 1943-го бійці SAS висадились на узбережжя у повній темряві та знищили берегові гармати, відкривши шлях для основного флоту союзників. У січні 1944-го SAS висадились на східному узбережжі Італії та підірвали кілька залізничних мостів, паралізувавши шляхи постачання противника.
Патруль SAS під час рейду в Європі, 1944 рік.
Getty Images / «Бабель»
Бійці SAS брали участь у висадці в Нормандії в червні 1944-го. Потім влаштовували диверсії в тилу німців та заразом тренували бійців французького Руху опору. Під час операцій тільки у Франції SAS знищили 7 733 німецьких солдати та офіцери, понад 740 одиниць техніки, 89 вагонів і 29 локомотивів. Вони підривали залізничні колії 164 рази, завдяки їхнім зусиллям 33 потяги зійшли з рейок. «Я дякую усім бійцям SAS за їхній неймовірний внесок в успіх сил союзників», — казав американський головнокомандувач Двайт Ейзенхауер.
Уже з середини 1943-го решту спеціальних британських підрозділів переформатували за прикладом SAS. Головне нововведення — створення бойових груп із 65 солдатів, які, своєю чергою, ділились на дрібніші групи до 5 людей залежно від специфіки завдання. Для операцій у тилу противника вони отримали вантажівки, джипи та навіть мотоцикли, озброєні кулеметами.
Ще з кінця 1942 року загони командос почали зʼявлятися і в інших арміях — насамперед американській. Перші бійці новостворених загонів проходили вишкіл саме у британських інструкторів.
Генерал Шарль де Голль проходить перед строєм французьких командос у Лондоні, 1942 рік. Тренувальний табір американських командос, 1943 рік.
Getty Images / «Бабель»
У жовтні 1945 року полк SAS розформували, але у 1947-му відновили, причому третину оновленого складу становили ветерани Другої світової. У 1950-му SAS перетворили на корпус. Того ж року вони отримали перші з часів Другої світової бойові завдання — спочатку відправились з експедиційними силами ООН на Корейську війну. Потім вирушили до Малайзії воювати в джунглях проти комуністичних партизанів.
Упродовж наступних десятиліть вони брали участь в операціях на Близькому Сході, в Африці, долучились до аргентинсько-британського конфлікту за Фолклендські острови. Проявили себе під час звільнення заручників у посольстві Ірану в Лондоні у 1980-му. Сучасний SAS є головним підрозділом Сил спеціальних операцій Британії, а більша частина інформації про підрозділ та його операції засекречена.
Британські командос мінують рейки під час Корейської війни, 1950 рік. Контртерористичний підрозділ SAS штурмує будівлю іранського посольства у Лондоні, 1980 рік.
Getty Images / «Бабель»
«Бабель» від вас нічого не приховує, тож ми розраховуємо на вашу чесну підтримку: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].