Після японської атаки на американську базу Перл Гарбор у грудні 1941 року Сполучені Штати офіційно вступили у Другу світову й оголосили війну Німеччині та її союзникам. А вже на початку 1942-го Гітлер поставив завдання влаштувати диверсії на промислових і військових обʼєктах США та теракти, щоб залякати цивільних американців. Відповідальним за операцію став Вільгельм Канаріс, керівник Абверу — німецької військової розвідки та контррозвідки.
Канаріс прославився диверсійними операціями ще під час Першої світової, зокрема й на території США. У липні 1916-го німецькі шпигуни влаштували вибух на складі боєприпасів у гавані Нью-Йорка, який був настільки потужним, що пошкодив навіть статую Свободи.
Гасіння пожежі після вибуху на складі боєприпасів у гавані Нью-Йорка, 30 липня 1916 року.
Getty Images / «Бабель»
Канаріс таємно постачав зброю режиму Франко під час громадянської війни в Іспанії і організовував кампанію з дезінформації під час німецької окупації Австрії у 1938-му. Із початком Другої світової про могутність Абверу вже ходили легенди. Американська преса з острахом називала німецьку розвідку найсильнішою та найефективнішою спецслужбою в світі. Страхи тільки посилились, коли влітку 1941-го ФБР викрило групу з понад 30 нацистських шпигунів.
Нову диверсійну операцію керівництво Абверу назвало «Пасторіус» — на честь засновника першого німецького поселення в Америці у XVII столітті Франца Пасторіуса. Агентів обирали серед німців, які довгий час жили в Сполучених Штатах, а на батьківщину повернулись за програмою репатріації наприкінці 1930-х — на початку 1940-х. Зрештою відібрали вісім кандидатів, яких розбили на дві групи по чотири агенти.
Керівник першої групи і найстарший у команді, 39-річний Джордж Джон Деш, був типовим авантюристом. Після Першої світової він нелегально перебрався до США. Спочатку працював офіціантом, потім вступив до армії за підробленими документами. А згодом став двоєженцем — спочатку одружився з однією американкою, а потім, під псевдонімом, з іншою. У 1938-му він несподівано покинув другу дружину і їхнього сина та повернувся до Німеччини.
Наймолодшим з вісімки був 22-річний Герберт Гаупт — один із двох диверсантів, які мали американське громадянство. На початку 1920-х його батьки поїхали до США у пошуках роботи і забрали з собою пʼятирічного Герберта. Він виріс у Чикаго, закінчив місцеву школу, потім вчився на оптика. Наприкінці 1930-х Гаупт вступив до молодіжного крила американського осередку нацистської партії, а в 1941-му втік до Німеччини.
Німецькі диверсанти, учасники операції «Пасторіус». На фото зліва направо: Джордж Деш, Генріх Гайнк, Річард Квірін, Герберт Гаупт (вгорі); Вернер Тіль, Ернест Бургер, Герман Нойбауер, Едвард Керлінг (внизу).
Getty Images / «Бабель»
На початку квітня 1942-го майбутніх диверсантів відправили на тритижневу підготовку до школи Абверу неподалік Берліну. Щонайперше їх вчили збирати й застосовувати вибухівку різних типів, а також псувати різноманітне промислове обладнання. Для кожного розробили детальну «легенду» з цілою купою підроблених документів — від свідоцтва про народження до картки соціального страхування і водійських прав.
Упродовж двох років вони мали влаштовувати диверсії, саботаж і теракти на території США та розбудовувати нову розгалужену шпигунську мережу. Серед цілей були гідроелектростанція на Ніагарському водоспаді, металургійні та хімічні заводи в кількох штатах, важливі залізничні мости, зокрема Хелл-Гейт у Нью-Йорку, системи водопостачання тощо. Окрім цього, диверсанти мали закладати вибухівку на найбільших залізничних вокзалах та в інших громадських місцях, аби спровокувати паніку серед цивільних. На витрати агентам виділили чималу на той час суму — близько $175 тисяч дрібними купюрами.
Міст Хелл-Гейт у Нью-Йорку, 1920-ті роки.
Wikimedia / «Бабель»
Наприкінці травня 1942-го диверсанти прибули до Франції, звідки мали вирушити двома підводними човнами до узбережжя США. Тут далася взнаки відсутність шпигунського досвіду, через що операція ледь не зірвалась іще до початку. Дорогою Деш загубив у потязі папку з секретними документами. А під час «прощальної вечірки» в одному з паризьких ресторанів молодий Гаупт напився як чіп і почав розповідати відвідувачам, що він шпигун, який відправляється з секретною місією до Сполучених Штатів. І це був лише початок.
У ніч з 12 на 13 червня 1942-го підводний човен з першою четвіркою диверсантів на чолі з Дешем підійшов до острова Лонг Айленд, що неподалік Нью-Йорка. Та через туман і темряву субмарина сіла на мілину. Команду Деша, водонепроникні ящики з вибухівкою, грошима, документами і цивільним одягом матроси доставили на берег на надувних плотах. Диверсанти були у військовій формі. Це була підстраховка на випадок, якщо їх схоплять одразу на березі. Тоді вони могли розраховувати, що з ними поводитимуться як з військовополоненими. Поки група пливла, Деш упав з плоту і ледь не втопився. Але й на цьому їхні пригоди не закінчились.
На березі диверсанти перевдяглися в цивільне й почали закопувати ящики з вибухівкою, щоб потім по них повернутися. Деш трохи відійшов від берега на розвідку, аж раптом помітив людину з ліхтариком. Це був 21-річний матрос американської берегової охорони Джон Каллен. Деш пішов йому назустріч, аби той не побачив, що відбувається на узбережжі. Він почав розповідати Каллену, що вони з друзями рибалили, щоправда без ліцензії, і заблукали в тумані. Деш запропонував охоронцеві 300 доларів. І тут несподівано з туману вийшов один з диверсантів, Ернест Бургер, і не розібравшись, що відбувається, звернувся до Деша німецькою. Той гиркнув, аби Бургер замовкнув та забирався геть.
Каллен, ясна річ, запідозрив, що це не прості рибалки-браконьєри. Однак, оскільки на патрулювання він вийшов без зброї, то просто завмер, перелякавшись на смерть. Тоді Деш зробив дещо несподіване. Він узяв у Каллена ліхтарик, посвітив собі в обличчя і сказав: «Мене звати Джордж Джон Девіс і я б не хотів тебе вбивати. Забудь про те, що ти бачив, візьми гроші та добре на них повеселись». Переляканий матрос схопив з рук Деша купюри та ліхтарик і помчав назад до станції берегової охорони. Згодом зʼясувалось, що Деш його надурив — дав 260 доларів замість обіцяних 300.
Агент ФБР оглядає німецьку уніформу та інші речі, знайдені у схованці диверсантів групи Деша, червень 1942 року. Деталі вибухівки зі схованки нацистських диверсантів, червень 1942 року.
FBI
Деш повернувся до решти диверсантів і сказав, що вбив берегового охоронця. Тож потрібно якнайшвидше закопати ящики та тікати. Тим часом Каллен добіг до станції берегової охорони і доповів про підозрілих чоловіків на березі. Спершу чергові подумали, що молодий матрос просто злякався звичайних браконьєрів. І тільки близько девʼятої ранку на місце висадки вирушив озброєний патруль.
До цього часу настав приплив, тож німецький підводний човен устиг знятися з мілини й відійти. На шляху до Європи він потопив аргентинське торгове судно та американський пасажирський лайнер. А диверсанти тим часом вже їхали потягом до Нью-Йорка. Після ретельного огляду патруль знайшов схованку з вибухівкою та німецькою формою. Пообіді про знахідку доповіли у ФБР. Його очільник Джон Едгар Гувер розпорядився приховати інформацію від преси і наказав своїм агентам якнайшвидше спіймати диверсантів. Та на той час у них не було жодних зачіпок.
Інша четвірка диверсантів прибула до узбережжя Флориди вночі 16 червня. Їхня висадка минулась без пригод. Хіба що з усієї військової форми вони обрали надягнути тільки пілотки. Тож на берег диверсанти вийшли лише в плавках та пілотках. Там вони спокійно перевдяглися в цивільне та закопали ящики з вибухівкою. Потім двоє з них вирушили до Цинциннаті, а решта до Чикаго.
Схованки диверсантів та мапа з місцями висадки двох груп німецьких шпигунів на американському узбережжі у червні 1942 року.
Getty Images / «Бабель»
Тим часом група Деша прибула до Нью-Йорка і теж розділилась. Деш разом із Бургером заселились в один готель, решта — в інший. Увечері 13 червня Деш покликав Бургера до свого номера на верхньому поверсі готелю «Губернатор Клінтон» на Мангеттені. Він зачинив двері, відчинив вікно і сказав, що має до нього серйозну розмову. І якщо вони не порозуміються, то «лише один з нас вийде у двері, інший же — у вікно». Деш почав розповідати, що хоче про все розповісти ФБР та залишитись у Сполучених Штатах. Бургер погодився без вагань. Далі вони стали думати, як звʼязатись з американським агентством. Адже памʼятали, як під час диверсійної підготовки в Німеччині їм розповідали, що Абвер має своїх шпигунів усюди, навіть у ФБР.
Наступного дня Деш набрався сміливості, зателефонував до офісу ФБР у Нью-Йорку, представився Францом Пасторіусом, сказав, що прибув до США на нацистському підводному човні і має поговорити з директором агентства Гувером. Агент, що відповів на дзвінок, ще не знав про висадку на Лонг-Айленді. Тож сприйняв усе за божевільний розіграш. Тоді Деш вирішив поїхати до штаб-квартири ФБР у Вашингтоні, а Бургер мав лишитись у Нью-Йорку і наглядати за двома іншими диверсантами.
До американської столиці Деш прибув 19 червня. Він зателефонував до ФБР, повторив свою історію, сказав, до якого готелю заселився, і став чекати. Цього разу до нього поставились більш серйозно. До готелю приїхала група агентів на чолі з помічником директора Деніелом Леддом, який, власне, й відповідав за полювання на шпигунів з Лонг-Айленду. Та Лед все ж сумнівався, він думав, що Деш якось дізнався про висадку і хотів на цьому прославитись і заробити. Однак той поклав перед агентами понад $80 тисяч готівкою, підроблені документи зі своєї «легенди» і на додаток хустину, на якій невидимими чорнилами були написані контакти німецької резидентури в США. Тільки тоді Дешу повірили й повезли на допит до штаб-квартири ФБР, де він розповів про підготовку в Німеччині, про цілі та видав імена всіх вісьмох диверсантів. До 27 червня їх усіх заарештували. Наступного дня історія про затримання нацистських шпигунів, які висадились на підводних човнах, була на перших шпальтах усіх газет.
Перша шпальта газети The New York Times за 28 червня 1942 року.
The New York Times / «Бабель»
На щастя, до арешту інші учасники операції «Пасторіус» не влаштували жодної диверсії. Натомість просто витрачали гроші. Наприклад, молодий Гаупт повернувся до батьків у Чикаго, купив авто, освідчився знайомій дівчині та готувався до весілля. Згодом усі затримані розповідали, що лише скористались нагодою, аби втекти з нацистської Німеччини до Сполучених Штатів.
Деш сподівався, що його відзначать як героя, який викрив нацистську змову. Однак Гувер у доповіді президенту Франкліну Рузвельту все обставив як успішну спецоперацію ФБР. Відзначили навіть матроса берегової охорони Джона Каллена, за те що той «беззбройний і безпорадний перед грізною загрозою диверсантів спритно відвернув їхні підозри й зірвав їхні підривні наміри, швидко прийнявши запропонований хабар і піднявши тривогу, що призвело до їхнього остаточного захоплення». Про Деша та Бургера згадали лише побіжно, як про двох затриманих, які погодились співпрацювати зі слідством.
Міністр ВМС Френк Нокс (праворуч) передає главі ФБР Джону Едгару Гуверу подяку від президента Рузвельта «за прекрасну роботу і чудове керівництво у воєнний час», липень 1942 року. Матрос Джон Каллен (ліворуч) отримує орден Легіону Заслуг за допомогу у викритті нацистських диверсантів, 1943 рік.
Getty Images / «Бабель»
Далі американські урядовці почали розмірковувати, як бути зі спійманими шпигунами. Оскільки вони не встигли влаштувати жодної диверсії, їм загрожувало хіба що три роки. Тільки двох з них, що мали американське громадянство, могли засудити за державну зраду. Була й альтернативна пропозиція — оголосити усіх військовополоненими і увʼязнити до кінця війни. Та президент Рузвельт був більш категоричний. За його розпорядженням для суду над диверсантами створили спеціальний військовий трибунал — вперше з часів Громадянської війни в США.
Кінохроніка військового трибуналу над нацистськими диверсантами, 1942 рік.
Getty Images / «Бабель»
Перше засідання військового трибуналу почалось у Вашингтоні 8 липня 1942 року. А вже 3 серпня усі восьмеро шпигунів отримали вирок — смертна кара. Тоді Гувер усе ж попросив у президента поблажки для двох диверсантів, завдяки яким насправді відбулась «блискавична спецоперація ФБР». Зрештою Деш отримав 30 років, а Бургер — довічне. Інших шістьох стратили на електричному стільці у вʼязниці Вашингтону 8 серпня 1942 року. У 1948-му Деша та Бургера помилували, але депортували до Західної Німеччини. Решту життя на батьківщині вони провели з тавром зрадників.
Машини швидкої вивозять з в’язниці тіла страчених німецьких диверсантів, 8 серпня 1942 року.
Getty Images / «Бабель»
Після такого ганебного провалу операції «Пасторіус» Гітлер влаштував добрячу прочуханку керівництву розвідки та особисто Канарісу. На початку 1944-го Абвер взагалі розформували, а самого Канаріса згодом заарештували, звинуватили в змові проти фюрера та в квітні 1945-го повісили.
У листопаді 1944 року німці ще раз спробували заслати до Сполучених Штатів шпигунів на підводному човні. Але результат був такий самий. Один з агентів здався ФБР і здав решту. Шпигунів засудили до страти, а згодом вирок замінили на довічне увʼязнення.
Щоб ми могли й надалі розповідати про інші, не менш неймовірні історії, підтримайте «Бабель»: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]