221 рік тому Сполучені Штати несподівано для себе збільшилися в кілька разів — купили в Наполеона Луїзіану майже за безцінь. Розповідаємо про найвдалішу угоду в історії

Луїзіана кілька разів переходила з рук у руки

Територія в центральній частині сучасних США зʼявилась на іспанських картах у XVI столітті. Та освоювати її почали французи. У XVII столітті французькі переселенці почали просуватись на південь від своїх колоній в Канаді — річкою Міссісіпі аж до узбережжя Мексиканської затоки. У 1682 році колоністи оголосили нові землі французькими володіннями й назвали їх Луїзіаною на честь короля Франції Людовика XIV, тобто Луї.

Тодішня Луїзіана була величезною територією — від земель по обидва береги Міссісіпі на сході до Скелястих гір на заході, від Мексиканської затоки на півдні до кордонів сучасної Канади на півночі. На початку XVIII століття французи заснували поселення Нувель-Орлеан на місці, де Міссісіпі впадає у Мексиканську затоку. Згодом воно перетворилось на велике портове місто, що стало головним торговим центром в регіоні.

Після поразки в Семирічній війні у 1763 році Франція втратила свої північноамериканські колонії. Території Канади та землі на схід від Міссісіпі забрали британці, решта територій Луїзіани включно з Новим Орлеаном відійшла Іспанії. У 1799 році Наполеон Бонапарт захопив владу у Франції та заходився відновлювати французьку колоніальну імперію. Упродовж 1800—1801 років він домовився з Іспанією, ослабленою колоніальним протистоянням з Британією, про повернення Луїзіани в обмін на бойові кораблі та італійське герцогство Тоскана.

Сполучені Штати були не в захваті від повернення Франції

Від заснування США Вашингтон та Париж підтримували тісні звʼязки. Саме військова допомога Франції стала вирішальною у війні Сполучених Штатів за незалежність 1775—1783 років. Згодом США привітали Французьку революцію 1789 року, яка перетворила країну з монархії на республіку. Однак оголосили про нейтралітет у війнах революційної Франції проти сусідніх європейських монархій. Відтоді відносини між державами стали погіршуватись. До приходу до влади Наполеона в американському уряді поставились насторожено. А після його планів щодо повернення Луїзіани взагалі забили на сполох.

За угодою з іспанцями США мали право на вільне судноплавство по Міссісіпі та могли користуватись портом Нового Орлеану як транспортним хабом. Крім цього, американські поселенці потроху захоплювали землі в дельті Міссісіпі, користуючись слабкістю Іспанії. З поверненням Франції Сполучені Штати могли втратити важливий торговий шлях через Мексиканську затоку. Та й Наполеон навряд чи став би терпіти повзучу американську колонізацію на землях Луїзіани. У грудні 1801-го він відправив 30-тисячну армію до заатлантичних колоній. У 1802-му король Іспанії Карл IV схвалив угоду про передачу Луїзіани, наступного року іспанську адміністрацію мала замінити французька.

У цей час опозиціонери-федералісти почали тиснути на тодішнього президента США від демократичних республіканців Томаса Джефферсона — вимагали відправити війська і захопити Новий Орлеан силою. Президент не хотів воювати з Францією, але й поступатись національними інтересами теж не збирався. У крайньому разі Джефферсон був готовий піти на союз з недружньою Британією. Але допоки попросив американського посла у Франції Роберта Лівінгстона прозондувати ґрунт і спробувати знайти якесь мирне рішення, наприклад запропонувати французам продати Новий Орлеан.

Для французів важливішою колонією була Гаїті

За підсумками Семирічної війни французи втратили не всі свої колонії в Америці. Найціннішою з тих, що лишились, була Сан-Домінго — сучасна Республіка Гаїті в західній частині однойменного острова в Карибському морі. За кілька десятиліть вона стала найприбутковішою французькою колонією. До 1780-х років на Сан-Домінго вироблялось близько 40% всього цукру і 60% всієї кави, що постачались до Європи. Усе це, ясна річ, користуючись з рабської праці. У 1791 році раби Сан-Домінго, натхненні французькою революцією, підняли повстання й утворили на острові по суті незалежну державу. На той час революційному Парижу було не до них.

Усе змінилося з приходом до влади Наполеона. Він почав готуватися до нової війни з Британією та навіть планував вторгнення на Британські острови. Для цього були потрібні гроші, тож Наполеон розраховував швидко поповнити казну з колоній. В Америці він робив головну ставку на Гаїті. А Луїзіана мала постачати зерно та інші продукти для робочої сили на гаїтянських плантаціях.

Тож французька військова експедиція, що відпливла з Європи у 1801-му, щонайперше мала відновити контроль над Сан-Домінго. До квітня 1802-го французи майже розбили повстанців, відновили рабство і запустили роботу плантацій. Але у травні на острові спалахнула епідемія жовтої лихоманки, від якої тільки впродовж двох місяців загинуло близько 15 000 французьких солдатів разом із командувачем експедиції генералом Шарлем Леклерком. Повстання спалахнуло з новою силою, і на те, щоб його придушити, у французів уже не вистачало сил. А про те, щоб утримати тепер вже не надто потрібну Луїзіану, годі було й казати.

Американці отримали від французів несподівану пропозицію щодо Луїзіани

У січні 1802 року Джефферсон відправив до Парижу на допомогу послу Лівінгстону свого найближчого соратника — конгресмена і майбутнього пʼятого президента Сполучених Штатів Джеймса Монро. Він мав повноваження витратити на Новий Орлеан не більше як $10 мільйонів. А в разі провалу переговорів у Парижі він мав вирушити до Лондону домовлятись про союз проти Франції.

Поки Монро плив до Європи, ситуація докорінно змінилась. За день до його прибуття, 11 квітня 1803 року, Лівінгстон у приватній розмові з французьким міністром закордонних справ Шарлем Морісом де Талейраном вкотре заговорив про можливість придбати Новий Орлеан. Цю тему Лівінгстон порушував не вперше, але Талейран постійно ухилявся від конкретики. Однак цього разу француз несподівано перепитав, а чи не хочуть США купити всю Луїзіану.

Наступного дня Монро просто з корабля долучився до непростих переговорів. Торгувались до кінця місяця — французи запросили $22,5 мільйона, але американці спочатку пропонували $8 мільйонів, потім $12. Зрештою сторони зійшлись на $15 мільйонах.

Монро та Лівінгстон діяли на свій страх і ризик, адже не мали повноважень на купівлю всієї Луїзіани та ще й за суму, що перевищувала їхній бюджет. Але часу і можливості все оперативно узгоджувати з Вашингтоном у них не було. На те щоб доставити послання за океан та отримати відповідь, пішло б кілька місяців. А в цей час британці підкуповували людей з найближчого оточення Наполеона, аби ті вмовили його не продавати Луїзіану. Та він не передумав. Текст угоди про купівлю уклали 30 квітня просто в одному з паризьких готелів, а 2 травня 1803-го її офіційно підписали від імені США та Франції. Нові землі площею понад два мільйони квадратних кілометрів майже вдвічі перевищували територію тодішніх США.

«Це найблагородніша робота за все наше життя. Від цього дня Сполучені Штати займають своє місце серед держав першого рангу», — заявив захоплений Лівінгстон після підписання.

Купівлі Луїзіани в Штатах спочатку раділи не всі

До США Монро та Лівінгстон прибули зі звісткою про купівлю нових величезних територій тільки 3 липня 1803-го. Оголосити про неї публічно вирішили вже наступного дня, 4 липня — до Дня Незалежності Сполучених Штатів. Але думки в пресі розділились. Якщо одні газети писали про «повсюдну радість мільйонів громадян», то інші зауважували, що тепер «ми маємо віддати гроші, яких у нас надто мало, за землю, якої у нас уже забагато». Грошей у тодішній скарбниці США і справді не вистачало. Довелось брати позику в європейських банків, а потім ще 15 років повертати її з відсотками.

Найдужче лютували федералісти. Один з конгресменів договорився до того, що запропонував північно-східним штатам вийти зі складу США. Та незабаром вони знайшли інший аргумент. Джефферсону закинули, що президент не має конституційних повноважень ухвалювати подібні угоди. Це збентежило голову Білого дому. Адже він сам постійно наполягав на суворому дотриманні Конституції. Та соратники заспокоїли Джефферсона і послались на другу статтю другого розділу Конституції, за якою президент мав право укладати міждержавні угоди за згоди Сенату.

Сенат ратифікував угоду більшістю голосів 20 жовтня 1803 року. А далі Луїзіана востаннє ще кілька разів перейшла з рук у руки. Іспанці передали Новий Орлеан французам наприкінці листопада 1803-го, а ті — американцям уже наприкінці грудня. Схожа церемонія відбулася в Сент-Луїсі — іншому великому місті Луїзіани на річці Міссісіпі. Упродовж 9—10 березня 1804-го на головній площі чергувалися три прапори — іспанський, французький та американський.

На ділі Луїзіана обійшлася значно дорожче, але воно було того варте

Велика територія Луїзіани не має вводити в оману — ані французи, ані іспанці не переймались колонізацією цієї території й утримували лише кілька поселень, здебільшого портів на Міссісіпі. На більшій частині земель жили індіанські племена, які нічого не знали про угоди між колоніальними державами й не вважали себе їхніми громадянами. З ними Сполученим Штатам довелось домовлятись окремо, і ці угоди, мʼяко кажучи, не завжди були чесними.

У ХХ столітті це обернулось численними позовами проти американського уряду про утиски прав корінного населення. Тож з урахуванням усіх додаткових витрат станом на сьогодні Луїзіана обійшлася США приблизно в $11 мільярдів. Не так і багато. Для порівняння — тільки на оборону США планують витратити понад $800 мільярдів у 2024 році.

Окрім цього, довелось врегульовувати суперечки з іспанцями та британцями щодо кордонів Луїзіани. Адже в жодному з попередніх договорів не прописали її чіткі межі. Джефферсон упродовж 1804—1806 років організував кілька дослідницьких експедицій на новопридбані території. Карти дослідників стали вагомим аргументом на користь США у подальших переговорах щодо меж Луїзіани.

Та що найголовніше, купівля Луїзіани остаточно сформувала тодішню головну американську національну ідею — поступове розширення на захід аж до Тихого океану. Уже до середини ХІХ століття Сполучені Штати викупили чи завоювали майже всі свої сучасні території та фактично витіснили з континенту європейські колоніальні імперії. Через це історики ставлять купівлю Луїзіани в один ряд з Декларацією незалежності, Конституцією та іншими історичними подіями, що сформували сучасні США.

«Бабель» не продається. Але, сподіваємось, ви оціните нашу роботу вашими добровільними донатами: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].