На початку 1917 року, у розпал Першої світової війни в Російській імперії відбулась Лютнева революція, яка повалила монархію. На цьому тлі активізувались національні рухи різних народів, що входили до складу імперії, зокрема й українського. Уже в березні 1917-го в Києві представники політичних, громадських і культурних організацій утворили український координаційний комітет — Центральну Раду. До літа вона перетворилась на справжній парламент, який взявся за державно-політичну організацію країни. У нової влади було два ключових завдання — здобути мир для стомленого війною суспільства і дати землю селянам.
Уже в І Універсалі від 23 червня 1917 року, крім проголошення автономії України, Центральна Рада пообіцяла перерозподілити поміщицькі землі. Це був вельми популярний крок, який також дозволив запустити українізацію війська. Багато українських вояків були селянами, яких відправили на фронти Першої світової. Вони не лише хотіли повернутися додому, але й прагнули встигнути на розподіл землі. За приблизними підрахунками, таких лояльних до Ради вояків було майже 300 тисяч.
Перші українізовані частини в Києві, 1917 рік.
Wikimedia / «Бабель»
Та Центральна Рада зробила крок назад і пішла на поступки Тимчасовому російському уряду. У ІІ Універсалі в липні 1917-го питання української автономії відклали, а контроль над українськими військовими частинами передали росіянам.
Водночас Рада намагалась налагодити й зовнішньополітичні відносини. Передусім з країнами Антанти — «для розбудови загального демократичного миру». Але впродовж весни та літа 1917-го Франції, Великій Британії та США було відверто байдуже на Україну. Для них головним було втримати німецькі та австрійські війська на Східному фронті, що простягався від Балтійського до Чорного моря. Упродовж 1917 року тільки Німеччина утримувала на цій ділянці понад 30% усіх своїх військ. Якби війна на Східному фронті закінчилася, то всі вони опинилися б на Західному.
Тимчасовий уряд обіцяв продовжувати війну «до переможного кінця», що цілком влаштовувало країни Антанти. Ще був важливий економічний чинник. На той час інвестиції Франції, Британії, США та Бельгії в російську економіку сягали майже півтора мільярда золотих рублів. Тож їм була вельми невигідна поява якихось нових держав на території колишньої Російської імперії.
Засідання Антанти в Парижі, на якому присутні представники Франції, Британії, росії, Італії, Японії, Бельгії, Португалії та Сербії, березень 1916 року.
Getty Images / «Бабель»
Усе змінилося в листопаді 1917 року, коли більшовики влаштували збройний переворот у Петрограді та повалили Тимчасовий уряд. За кілька тижнів у Києві Центральна Рада ІІІ Універсалом створила Українську Народну Республіку і відмовилась визнавати Леніна та його поплічників легітимним російським урядом. Невдовзі до Києва прибули представники військових місій Франції, Британії, Італії, Японії та інших країн Антанти. Центральна Рада сподівалась, що вони її визнають і встановлять дипломатичні відносини. На ділі ж інтерес Антанти до України пояснювався передусім страхом, що Східний фронт остаточно розвалиться. Адже більшовики за кілька днів після перевороту видали «Декрет про мир» і звернулися до Німеччини з пропозицією мирних переговорів. Тож Антанта розглядала можливість заткнути діру на фронті українцями.
«Україна — найбагатший в росії край. Вона може дати приблизно 500 тисяч солдатів, її симпатії до Франції відомі», — доповідав у Париж один з керівників французької місії генерал Анрі-Матіас Бертельо. А у відповідь отримував інструкції на кшталт підтримувати Україну на словах, але офіційно не визнавати її незалежною. Така позиція, звісно, не подобалася Центральній Раді.
«Ми хочемо визнання нашої Республіки. Ми не обговорюємо це питання з численними посланцями: сьогодні це може бути лейтенант, завтра — сержант, післязавтра — адʼютант. Ми хочемо кваліфіковану особу! Треба діяти!» — скаржився французьким журналістам генеральний секретар закордонних справ УНР Олександр Шульгин.
Проголошення Третього універсалу на Софійській площі в Києві. У центрі (зліва направо): Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, 1917 рік.
Wikimedia / «Бабель»
Не отримавши чіткої позиції від країн Антанти, Центральна Рада вирішила 15 грудня 1917 року відправити делегацію до Брест-Литовська, де розпочались мирні переговори між більшовиками й німцями та їхніми союзниками. Спочатку українські дипломати були спостерігачами. І слідкували, щоб більшовики не проголосили себе єдиними представниками всіх народів колишньої Російської імперії.
Центральна Рада хвилювалась небезпідставно. Ще наприкінці листопада 1917-го більшовики намагались влаштувати збройний заколот і захопити владу в Києві, та їхні плани зірвали лояльні до Ради військові. А 20 грудня радянська росія розвʼязала повномасштабну війну проти України.
Кінохроніка подій в Петрограді та Москві після більшовицького перевороту і прибуття глави делегації більшовиків Льва Троцького на перемовини до Брест-Литовська, 1917—1918 роки.
Getty Images / «Бабель»
Ситуація для Центральної Ради стала геть кепською. Створити повноцінну армію, яка була б здатна відбити вторгнення, не встигли. До того ж втратили підтримку селян, проваливши обіцяну земельну реформу. Натомість більшовики здобули популярність серед солдатів своїм декретом про вихід з Першої світової, а селян залучали на свій бік ще простіше — пообіцяли, що вони вже точно дадуть їм землю.
Центральна Рада опинилася по суті в безвихідній ситуації. Власними силами відстояти державність України вона не могла. Підтримки від Антанти, яку розглядали як головного союзника, Рада не дочекалась. А в разі перемовин із Четверним союзом УНР ризикувала опинитись на боці переможених у Першій світовій, адже на той час справи у Німеччини та її союзників на фронтах були не дуже. Зрештою 24 грудня 1917-го український уряд відправив ноту країнам-учасницям Першої світової та нейтральним державам про те, що УНР бажає долучитися до мирних переговорів у Брест-Литовську як самостійна держава. Від Антанти відповіді не було. А от країни Четверного союзу за кілька днів повідомили, що готові вітати представників УНР у Бресті.
Перемовини розпочались 9 січня 1918 року з того, що всі учасники, зокрема й більшовики, визнали делегацію УНР окремою повноправною учасницею переговорів. На словах більшовики заявляли про право на самовизначення для всіх народів, які перебували у складі колишньої Російської імперії. На ділі ж затягували переговори в Бресті як могли, намагаючись силою встановити радянську владу в Україні, Білорусі та країнах Балтії. Так, глава більшовицької делегації Лев Троцький запросив паузу в переговорах з 18 січня до кінця місяця для «консультацій з урядом».
Переговори в Брест-Литовську, січень 1918 року. Зустріч більшовицької делегації у Брест-Литовську, 1918 рік. Зустріч делегації УНР у Брест-Литовську, 1918 рік.
Getty Images / «Бабель»; Wikipedia / «Бабель»
Насправді ця пауза пішла на користь Україні, яка за цей час встигла владнати один правовий нюанс. Річ у тім, що за ІІІ Універсалом УНР хоч і отримала широку автономію, але незалежною від росії не стала. Тож 22 січня 1918 року Центральна Рада видала свій останній IV Універсал, в якому УНР проголосили «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу». Також Рада спробувала востаннє порозумітися з Антантою і зустрілася з представниками Франції, Британії, США та Італії. Та переговори досить швидко зайшли у глухий кут — Антанта не хотіла визнавати незалежність України та бодай якось підтримувати її у боротьбі проти більшовиків. А УНР просто не могла утримувати ще й Східний фронт на вимогу Антанти.
На початку лютого 1918 року французький генерал Бертельо нарешті чесно визначив позицію Антанти: «Головна влада проголосила повну незалежність України... Ані Франція, ані, я думаю, всі інші союзні держави не можуть визнати таке рішення. Наш інтерес на сході Європи — це сильна і єдина держава, така, як колись росія. Проголошення незалежності зруйнувало б цю надію, а роздрібнена росія стала б німецькою здобиччю».
Генерал Бертельо (у центрі праворуч) в ставці на Східному фронті, 1916 рік.
Getty Images / «Бабель»
Після поновлення переговорів у Бресті 1 лютого Троцький знову почав тяганину. Він привіз із собою представників маріонеткового уряду Української Народної Республіки Рад, яку більшовики похапцем створили в окупованому Харкові, і вимагав, щоб вони представляли Україну на перемовинах. А делегатам УНР Троцький заявив, що «влада Центральної Ради скінчилася, і єдине місце, де ще можуть розпоряджатися її представники, це їхні кімнати в Брест-Литовську». Насправді ця заява була недалека від правди — на той час більшовики вже окупували Харківщину, Луганщину, Донеччину, Полтавщину, Чернігівщину, Катеринославщину і підступали до Києва.
Німці та австрійці прагнули якнайшвидше укласти мирний договір не менше за українців. Обидві держави були виснажені війною і потерпали від продовольчої кризи, а Австро-Угорщина взагалі опинилась на межі голоду. Тож українці розпочали окремі переговори з німцями й австрійцями та вибили для УНР доволі непогані умови: сторони відмовлялися від взаємних претензій та обмінювались військовополоненими, УНР визнавали незалежною державою і навіть віддавали землі Холмщини та частину Підляшшя. Натомість Україна мала постачати німцям і австрійцям різні товари, насамперед їжу — хліб, мʼясо, цукор та інші продукти. Це був перший мирний договір Першої світової війни. Його підготували й підписали в ніч на 9 лютого 1918 року. А в цей час більшовицькі війська таки увірвались до Києва і влаштували в місті терор.
Обговорення умов договору між делегаціями УНР і Четверного союзу в ніч на 9 лютого 1918 року. Член делегації УНР Микола Левитський (ліворуч) підписує Брест-Литовський мирний договір, 9 лютого 1918 року.
Getty Images / «Бабель»
Троцький знову спробував затягнути переговори в Бресті. Та німцям і австрійцям це набридло, і 18 лютого 1918 року їхня 450-тисячна армія перейшла в наступ по всьому Східному фронту — від Балтійського моря до Карпат. Більшовицькі загони майже без боїв тікали на схід. Уже на початку березня німецькі й українські частини вступили до Києва. Третього березня 1918 року радянській уряд підписав свій Брест-Литовський договір з Німеччиною, за яким оформив поразку росії в Першій світовій війні, визнав незалежність Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії та України, а також погодився виплатити мільярдні репарації.
Мапа за підсумками Брест-Литовського миру. Червоним позначено лінію, на якій зупинилися німецькі війська 4 березня 1918 року. Синім позначено країни, які здобули незалежність від росії.
Getty Images / «Бабель»
Брест-Литовський договір хоч і врятував Україну від більшовиків, та відносини з новими союзниками лишились рівноправними тільки на папері. Німці самовільно відбирали продукти в українських селян, роззброювали військові частини УНР, втручалися в роботу Центральної Ради та навіть заарештували двох міністрів, які все це критикували. Зрештою дійшло до того, що 29 квітня 1918 року генерал Павло Скоропадський за потурання німецького командування влаштував у Києві переворот, захопив владу та розпустив Центральну Раду.
Німецькі вйська в Києві, 1918 рік. Гетьман Павло Скоропадський з німецькими генералами, 9 вересня 1918 року.
Getty Images / «Бабель»
Одинадцятого листопада 1918 року Німеччина останньої з держав Четверного союзу капітулювала в Першій світовій війні. Німецькі війська пішли з України. Без їхньої підтримки гетьманат Скоропадського швидко впав, повернулася УНР. Та на Паризьку мирну конференцію за підсумками Першої світової в 1919 році українська делегація прибула вже з тавром колишніх союзників німців і заручитися підтримкою переможців не змогла.
Підтримати незалежність «Бабеля» допоможе ваш донат: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].