Конвенція про запобігання фінансуванню тероризму
Україна просила суд визнати, що росія через її державні органи, представників та інших осіб порушила свої зобовʼязання щодо боротьби з тероризмом. У позові мова йшла про пʼять порушень:
- Проросійські бойовики організували на Донбасі низку терористичних актів: у 2014 році збили малайзійський Boeing, у 2015 році обстріляли блокпост у Волновасі, за кілька днів — район у Маріуполі, також Краматорськ і Авдіївку, а потім влаштували теракт, зокрема в Харкові — далеко від фронту. Цих бойовиків підтримували як російські високопосадовці, так і приватні особи, бізнесмени. Росія не заблокувала рахунки цих людей.
Що вирішив суд? Суд не отримав достатніх доказів того, що російські донори знали, що дають кошти конкретній групі бойовиків саме для організації теракту. При цьому суд зазначив, що згідно з конвенцією держава має заморозити активи тих, хто фінансує тероризм, а росія отримала від України інформацію щодо ймовірного використання коштів та рахунків для тероризму. Але, на думку суду, ці запити не містять конкретних і детальних доказів, тому росія могла не підозрювати, що ці кошти можуть використати для терактів, і не була зобовʼязана їх заморозити. - Росія системно не розслідувала ймовірні злочини щодо фінансування тероризму людьми, які перебували на території росії, попри те що Україна не раз письмово про це просила. Росія мала одразу розпочати перевірку цих запитів, навіть попри те що конкретних людей там не вказували.
Що вирішив суд? Щонайменше у трьох нотах українського МЗС була інформація, якої було достатньо для того, щоб почати розслідування викладених фактів. Але росія цього не зробила і лише через рік надіслала формальну ноту, яку можна назвати відпискою. Це єдина українська вимога за цією конвенцією, яку задовольнив суд. - Росія ігнорувала запити на екстрадицію або щодо судового переслідування людей, які, ймовірно, фінансували терористів на території України.
Що вирішив суд? Україна не надала росії достатньо доказів, щоб можна було говорити про фінансування тероризму, тому росія не мала обовʼязку видавати своїх громадян. - Росія мала максимально сприяти розслідуванню справ, які стосувались фінансування тероризму людьми, які перебували на її території.
Що вирішив суд? У запитах України до росії не було достатньої інформації про те, що ці гроші свідомо давали на організацію терактів. Отже, росія не мала зобовʼязання допомагати Україні в розслідуванні. - Конвенція передбачає зміну законодавства, щоб запобігти фінансуванню тероризму. Тут Україна розвивала скаргу одразу в кількох напрямках: росія не надала інструкції своїм посадовцям, щоб ті не брали участі в фінансуванні тероризму, не заборонила приватним особам фінансувати тероризм і взагалі проводила політику фінансування озброєних груп на сході України.
Що вирішив суд? Цей запит виходить за рамки статей конвенції. Суд також вважає, що росія не мала доказів, що «ЛНР» і «ДНР» — це терористичні організації, тому не мусила припиняти збори коштів для них.
Чому суд ухвалив такі рішення? Ключове питання — трактування поняття funds (кошти). Україна вважає, що це широке поняття, яке включає не лише фінансові активи, а й постачання зброї, тренування бойовиків, вантажівки з готівкою, військову техніку. Наприклад, російський ЗРК «Бук», з якого збили літак Boeing 777 у 2014 році. Але суд звузив це поняття лише до фінансування через банківські рахунки. Тому зброя, техніка чи тренування бойовиків, на думку суду, виходять за рамки конвенції.
Ще одне важливе питання — що саме вважати фінансуванням тероризму. Згідно з рішенням суду, про це можна говорити, коли донор знав і усвідомлював, що надіслані ним кошти підуть на організацію теракту.
Компенсацій не буде? Україна в позові вимагала компенсацій та відшкодування моральної шкоди, але суд їх відхилив, бо з усіх вимог погодився лише з тим, що росія не розслідувала злочини тероризму. А ця стаття, на думку суду, не дає підстав для компенсацій.
Антон Кориневич каже, що в цьому немає проблеми: «Питання компенсації ми піднімаємо далі у нашому провадженні щодо Конвенції про запобігання злочину геноциду. Плюс щодо цього питання потужно працює наша команда Мінʼюсту в Європейському суді з прав людини. Ну, і третє — це створення міжнародного компенсаційного механізму. Тому сьогодні це не було наріжним каменем».
Агенти України в Міжнародному суді ООН Антон Кориневич і Оксана Золотарьова.
International Court of Justice / «Бабель»
Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації
На думку України, росія після окупації Криму у 2014 році відверто порушує конвенцію — дискримінує кримських татар і українців на території півострова, переслідує фізично, арештовує, вбиває, обмежує в правах на освіту, мову та мирні зібрання. Конкретні аргументи такі:
- Росія переслідує керівництво Меджлісу кримськотатарського народу та місцевих активістів, не розслідує випадків фізичного насильства проти кримських татар. Україна надала дані про 13 таких випадків, зокрема про вбивство Решата Аметова у 2014 році. Україна також навела доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини про те, що росія не розслідує зникнення людей.
Що вирішив суд? Попри те, що справді є сумніви щодо російських розслідувань, Україна не надала доказів, що всі ці злочини мали расове чи етнічне підґрунтя. Водночас суд визнав, що Україна й не могла надати додаткові докази, бо не має доступу до Криму, а тому посилається на звіти міжнародних організацій та статистичні дані. Але в усіх випадках суд бачить політичне переслідування, а не намір росіян дискримінувати етнічні групи.
Антон Кориневич каже, що до Криму не мають доступу і міжнародні моніторингові місії, місії міжнародних організацій, зокрема Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Тому ця справа важлива для суду в контексті того, яким чином працювати з фактами та даними в таких випадках. «Думаю, це сприятиме подальшій розробці правової практики суду. Хай там як, я вас запевняю, що українська юридична команда зробила все можливе для того, щоб надати всі можливі докази і свідчення», — каже Кориневич. - Росія заборонила Меджліс.
Що вирішив суд? Росія заборонила Меджліс не через етнічне походження, а через політичну діяльність. До того ж Меджліс не є основною інституцією, що представляє кримськотатарську спільноту. Він — виконавчий орган виборного Курултаю, а Курултай не забороняли. Водночас суд зазначив, що міжнародні організації та моніторингові органи закликали рф скасувати заборону Меджлісу через її негативний вплив на громадянські та політичні права. Але росія цього так і не зробила. Однак у цій справі суд не розглядає цю заборону в контексті прав людини в цілому, а лише в рамках Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації.
Є ще один нюанс. У 2017 році сам Міжнародний суд ООН видав наказ росії зняти заборону Меджлісу, поки триває розгляд справи. А потім ще один — заборонив росії робити будь-що, що може ускладнити розгляд. Тепер суд визнав, що росія порушила ці два приписи — не скасувала заборону Меджлісу та розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. А отже, це також порушення міжнародного права. - Росіяни примушують кримських татар і українців в Криму приймати російське громадянство. Україна стверджує, що росія погрожувала обмежити в правах усіх, хто захоче залишити український паспорт.
Що вирішив суд? Україна не надала доказів того, що режим громадянства, який росія ввела на окупованому півострові, дискримінує кримських татар і етнічних українців. - Росія обмежує право на мирні зібрання в Криму. Російські посадовці, на відміну від українських, мають право не дозволяти проведення мітингів і мирних зібрань. Україна послалася на два рішення ЄСПЛ, в яких цей суд постановив, що російські норми в цій сфері «часто застосовуються у свавільний та дискримінаційний спосіб».
Що вирішив суд? Суд звернув увагу на зауваження Управління Верховного комісара ООН з прав людини про те, що через заборону на мітинги «особливо постраждали кримські татари, які отримали такі попередження напередодні памʼятних дат». Але при цьому суд не знайшов тут етнічного підґрунтя, бо не лише українців і кримських татар обмежують у цих правах, а деяким українським та кримськотатарським організаціям дозволяли проводити акції. - Росія закрила українські та кримськотатарські медіа в Криму.
Що вирішив суд? Російська влада закриває різні ЗМІ не лише в окупованому Криму, але й на території рф, тому тут немає саме етнічної дискримінації. - Росіяни в Криму знищують культурну спадщину українців і кримських татар. Наприклад, Ханський палац у Бахчисараї, в якому окупаційна влада затіяла ремонт і частково знищила стародавні матеріали та технології. Або палац калги-султана, розкопки якого планували забудувати.
Що вирішив суд? Україна не обґрунтувала, яким чином ситуація з окремими будівлями дорівнює дискримінації за етнічною ознакою. Росія надала докази того, що намагається зберегти культурну спадщину. - Росіяни закривають школи з українською мовою навчання.
Що вирішив суд? Порушення конвенції є. Росіяни наполягали, що кількість шкіл з викладанням українською мовою в Криму зменшилась, тому що не було попиту. Але суд зазначив, що «мова часто забезпечує істотний соціальний звʼязок між членами етнічної групи», і визнав це дискримінацією.
Чому суд ухвалив такі рішення? Щоб говорити про дискримінацію в рамках Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, потрібно довести, що українців і кримських татар утискають саме через їхню національність або етнічне походження.
І росія, і Україна погоджуються, що кримські татари та українці в Криму є групами, яких захищає ця конвенція. Але росія вважає, що заборона Меджлісу, кримінальні справи проти кримських татар та інші випадки — це суто політичні справи, які ця конвенція не регулює. Україна ж стверджує, що стосовно кримських татар та українців в Криму ці питання повʼязані — їх дискримінують і за політичними мотивами, і за походженням. Суд став на бік росії та виходив з того, що політична ідентичність і позиція людини чи групи не є релевантними для визначення етнічного походження.
Суд окремо зазначив, що деякі порушення росії, про які йшлося в позові, виходять за рамки суті справи. Але це не означає, що цих порушень не існує.
Компенсації будуть? Не буде, суд не призначив жодних.
Російська делегація.
International Court of Justice / «Бабель»
Судді та їхні окремі думки
Голова суду Джоан Донохʼю (США). Не погодилася з висновком суду, що заборона Меджлісу не є етнічною дискримінацією. Вважає, що політичні мотиви росії не виключають, що ця заборона також мала на меті порушити права кримських татар.
Петер Томка (Словаччина). Не погодився, що росія порушила наказ суду, коли не зняла заборону з Меджлісу.
Юдзі Івасава (Японія). Голосував, як більшість.
Роні Абрахам (Франція). Не погодився з тим, що росія порушила наказ суду, коли визнала незалежність «ЛНР» і «ДНР» і почала повномасштабне вторгнення, бо це не має стосунку до жодної з двох конвенцій.
Гіларі Чарльзворт (Австралія). Не погодилася з тим, що трактування фінансування тероризму варто обмежувати лише коштами на рахунках.
Мохамед Беннуна (Марокко). Не погодився з тим, що росія порушила наказ суду, коли визнала незалежність «ЛНР» і «ДНР» і почала повномасштабне вторгнення.
Леонардо Немер Калдейра Брант (Бразилія). Не погодився, що росія порушила наказ суду, коли не зняла заборону з Меджлісу.
Абдулкаві Юсуф (Сомалі). Не погодився з тим, що росія порушила наказ суду, коли визнала незалежність «ЛНР» і «ДНР» і почала повномасштабне вторгнення, бо це не має стосунку до жодної з двох конвенцій.
Наваф Салам (Ліван). Голосував, як більшість.
Сюе Ханьцінь (Китай). Голосувала проти України в усіх випадках.
Далвір Бхандарі (Індія). Не погодився з тим, що трактування фінансування тероризму варто обмежувати лише коштами на рахунках.
Георг Нольте (Німеччина). Голосував здебільшого на користь України.
Юлія Себутінде (Уганда). Не погодилась із висновком суду, що заборона Меджлісу не є етнічною дискримінацією.
Фаусто Покар, суддя ad hoc від України, сам з Італії. Висловив окрему думку, в якій не погодився із тлумаченням слова «фонди», яке застосував суд, а також не погодився з висновком суду, що заборона Меджлісу не є формою расової дискримінації.
Бахтіяр Тузмухамедов, суддя ad hoc від росії. Висловив окрему думку, в якій не погоджувався з усіма позиціями, в яких суд став на бік України.
* Що таке суддя ad hoc. Будь-яка сторона у спорі, яка не має у складі суду свого громадянина, має право обрати людину, яка буде суддею лише у цій справі.
Ми виграли чи програли?
Агент України в Міжнародному суді ООН Антон Кориневич вважає це перемогою.
«Це був історичний день. Уперше в історії Міжнародного суду ООН російська федерація визнана винною у порушеннях норм міжнародного права у відносинах з Україною», — каже він.
Він додає, що окрім двох порушень за двома конвенціями, суд також визнав, що росія порушила тимчасові заходи 2017 року щодо заборони Меджлісу.
«Оця формула 1+1+2, тобто по одному порушенню кожної конвенції та два за наказом про тимчасові заходи — це дуже важливий фундамент, щоб рухатися далі. І визнання цих порушень піде в усі інші рішення міжнародних судових органів, зокрема в рішення Міжнародного суду у нашій другій справі, яка стосується в тому числі питання повномасштабного вторгнення», — вважає Кориневич.
Колишня агентка України в Міжнародному суді ООН Лана Зеркаль, навпаки, сприйняла рішення суду критично. Вона написала в Facebook, що такий підхід суду «ставить серйозні питання щодо подальшого застосування міжнародного права у сучасних умовах». Причому стосовно обох конвенцій.
«Будь-яка країна може відправити «Бук» та вантажівку з кешем, і юридично це не можна кваліфікувати як фінансування тероризму? Бо немає квитанції та банківського рахунка?» — пише Зеркаль. І додає, що після того як суд відхилив українську претензію про заборону Меджлісу, «етнічні меншини найбільш жорстко відчули, що в сучасному світі справедливості не існує».
Також обговорюють саму стратегію українських юристів у Міжнародному суді ООН. Антон Кориневич написав колонку, в якій зазначив, що вони використали «метод кухонної мийки» — викладати якомога більше різних аргументів, щоб хоч один з них спрацював. По суті, так і вийшло — суд визнав по одному аргументу з кожної конвенції.
Юрист Андрій Гук з юридичної фірми «Анте» написав, що така стратегія може бути небезпечною.
«Якщо заявляються якісь вимоги, за якими може бути не просто відмова, а по суті легалізація певної поведінки відповідача, — краще зважити дуже сильно і не заявляти таку аргументацію. На майбутнє треба врахувати наслідки такого підходу до Міжнародного суду ООН і змінити його», — вважає він.
International Court of Justice / «Бабель»