Сучасна мобілізація і жінки-добровольці
Уперше сучасне уявлення про мобілізацію населення на війну зʼявилося в Прусії в середині XVIII століття. Пруський король Фрідріх II одним з перших подивився на армію як на великий злагоджений механізм. Якщо на початку XVIII століття армія європейської країни могла налічувати 20 тисяч людей, то вже в часи Наполеонівських війн вони стали значно більшими — від 100 тисяч, а інколи й понад пів мільйона. Таке військо потребувало складної логістики та багатьох небойових посад. Вирішити ці задачі могла мобілізація. Жінок у XIX і XX століттях в Європі не призивали. Загалом вони могли взяти участь у бойових діях у трьох випадках:
- Деякі жінки видавали себе за чоловіків, щоб завербуватися у військо. Є сотні таких документованих випадків по всьому світу. Наприклад, відома історія Йоанни Жубр, яка народилася в Бердичеві. У 1808 році вона видала себе за чоловіка і записалася до війська Варшавського герцогства. І вже у 1809 році взяла участь у війні проти Австрії, де за хоробрість на полі бою мала отримати хрест Virtuti militari. Коли про її справжню стать дізналося командування, то в нагороді Йоанні відмовили, але вона продовжила службу. І зрештою отримала Virtuti Militari, беручи участь в поході Наполеона в росію.
- Багато жінок-добровольців було в різних партизанських рухах і нерегулярних арміях. Наприклад, бойова група «Червоні ліхтарі» під час Боксерського повстання в Китаї у 1900 році. Чи Жіночий легіон у складі військ Паризької комуни. Хоча навіть у цих випадках жінок через упередження намагалися не допускати до бойових дій. Основною задачею Жіночого легіону було ловити дезертирів, йти в бій їм офіційно забороняли. Однак у травні 1871 року, коли в Парижі почалися бої між республіканською армією і комунарами, Жіночий легіон все ж взяв участь у вуличних боях.
«Червоні ліхтарі» — бойова група часів Боксерського повстання в Китаї, приблизно 1900 рік. Барикади в Парижі, 18 березня 1871 року.
Getty Images / «Бабель»
- Жінки служили медичними сестрами. Уперше брати жінок саме на службу почали в армії Наполеона, коли формували амбуланси — мобільні медичні групи з трьох хірургів і медсестри, які швидко надавали пораненим першу допомогу в польових умовах. Під час Кримської війни британська медсестра і громадська діячка Флоренс Найтінгейл організувала загін сестер милосердя, які працювали в польових шпиталях. І розробила стандарти санітарії, за якими вони мали працювати. Після появи Найтінгейл на фронті смертність у британських шпиталях знизилася з 40—42% до 2—3%. Повернувшись у Британію, Найтінгейл, уже в статусі національної героїні, лобіювала військову медичну реформу, яка дозволила створити сучасну систему шпиталів. Сестри милосердя часто працювали в бойових умовах і гинули, але формально не були військовими та не отримували нагород.
Флоренс Найтінгейл у військовому шпиталі в Скутарі в Румунії. Гравюра 1880 року.
Getty Images / «Бабель»
Жінки в Першій світовій
До початку Першої світової війни більшість країн вже мали власні організовані корпуси медичних сестер, чия служба прирівнювалася до військової. Наприклад, у Збройних силах Канади служили понад 3 тисячі медсестер, 328 з них з 1914 до 1918 року отримали нагороди, а 46 загинули на полі бою.
Безпрецедентні масштаби Першої світової змусили різні країни переглянути політику мобілізації загалом і жінок в армії зокрема. Уже в перші роки війни зʼясувалося, що в тилу не вистачає робочих рук навіть на військових стратегічних підприємствах. Однак мобілізовувати жінок примусово все одно не стали. Наприклад, у Британії жінки йшли працювати на оборонні підприємства добровільно — там жінкам платили щонайменше вдвічі більше, ніж на будь-якому цивільному заводі. Працювали вони переважно на виробництві снарядів. Британці назвали цих жінок «канарками», бо від токсичних хімікатів їхня шкіра жовтіла, багато хто помирав.
Ближче до кінця війни, коли чоловіків залишалося все менше, у Британії жінок вперше почали офіційно брати на військову службу — у Жіночий армійський допоміжний корпус. З січня 1917 року до листопада 1918 року в корпус завербувалися майже 57 тисяч жінок. Вони обирали один з чотирьох напрямів — канцелярський, медичний, механічний чи кулінарний. Жінки мали замінити чоловіків на адміністративних посадах в армії, але на бойові їх не брали.
Королева Марія в Олдершоті інспектує Жіночий допоміжний корпус. За нею іде король Георг V.
Getty Images / «Бабель»
Деякі жінки продовжували пробиватися на поле бою класичним методом — видавали себе за чоловіків. Наприклад, у 1912 році сербка Мілунка Савіч прийшла на мобілізаційний пункт замість свого брата. Воювала в Балканській війні, де лише після поранення у 1913 році командування дізналося про її стать і дозволило продовжити службу. Савіч пройшла через Першу світову, отримала багато сербських військових нагород і навіть французький Орден Почесного легіону.
У Франції тим часом зʼявилася перша жінка у військовій авіації — Марі Марвінґт. Вона ще до Першої світової цікавилася авіацією, отримала ліцензію пілота в 1910 році. У 1915-му завербувалася в армію. Командування відразу знало про її стать, але з огляду на те, що людей, які могли підняти в небо літак, було в принципі дуже мало, закрило на це очі. Марі отримала Військовий хрест за успішне бомбардування німецької військової бази.
Французька листівка із зображенням піонера французької авіації Марі Марвінґт, першої жінки — бойового пілота Першої світової війни, за кермом її моноплана «Антуанетта», приблизно 1910 рік.
Getty Images / «Бабель»
Друга світова і перша масова мобілізація жінок
Друга світова війна перевершила першу за масштабами, тому країнам довелося стикнутися з нестачею чоловіків спочатку в тилу на виробництві, а потім і на військовій службі. Розвʼязували цю проблему по-різному.
США
Сполучені Штати за всі роки Другої світової так і не почали брати жінок на повноцінну службу в армію. Натомість згадали британський досвід Першої світової та в 1942 році створили окремий Жіночий армійський корпус. На службу брали добровільно, за всю війну в корпус вступили понад 150 тисяч жінок. Після навчання рекрутки отримували різні спеціальності — оператори комутаторів, водії, механіки, стенографістки, курʼєри військової пошти. Але в бій їх не брали. Навіть жінки, які ремонтували й обслуговували зброю і техніку, не могли перевестися на бойову посаду, щоб цю ж зброю використовувати.
Таку політику повʼязують із тим, що в американському суспільстві протягом усієї війни були сильні антивоєнні настрої. Абсолютна більшість жінок, які йшли служити в WAC або працювати на оборонних підприємствах, були незаміжні. Дитячі садки у США не були розповсюджені, американці ставилися до самої ідеї не домашнього виховання вороже. На той час лише 15% заміжніх жінок у США взагалі десь працювали, американці в цьому питанні були здебільшого консервативні. Тому влада, побоюючись протестів і суспільного осуду, прийняла принципове рішення побудувати таку систему, в якій більшість американських жінок залишалися б вдома.
Жінки 149-ї роти поштового штабу Жіночого допоміжного корпусу на завданні в Північній Африці, 1943 рік.
Getty Images / «Бабель»
Хоча, якби війна затягнулась, можливо, командуванню б довелося переглянути цей підхід. У 1943 році військове міністерство випустило посібник «Ви маєте бути у формі», у якому закликало жінок із WAC займатися фізичною підготовкою, щоб в разі чого стати до зброї. Окрім фізичних вправ, у посібнику були поради з гігієни, догляду за шкірою та макіяжу в польових умовах.
СРСР
Зовсім іншу політику щодо жінок в армії проводив Радянський Союз. Тільки в 1941 році радянські збройні сили втратили понад 3 мільйони людей. Тому вже в 1942 році почалася мобілізація жінок. Призивали незаміжніх, до 25 років з освітою не менше семи класів школи. Вони здебільшого заміняли чоловіків на посадах радистів, телефоністів, водіїв, кухарів, діловодів, експедиторів і працівників військової пошти.
Було одне виключення, коли жінок мобілізували саме на бойові посади — Протиповітряна оборона. Загалом за роки Другої світової в СРСР мобілізували 490 тисяч жінок, з них 177 тисяч служили в ППО.
Окремо набирали жінок-добровольців на бойові посади — загалом таких було трохи понад 220 тисяч, вони служили переважно стрільцями та мінометниками. А найчастіше снайперами — 102 тисячі жінок. Також радянські жінки служили у ВПС, було три окремі жіночі авіаційні полки. На кінець війни понад 70 тисяч жінок в СРСР мали офіцерські звання.
Радянська снайперка Любов Макарова на Калінінському фронті, 1943 рік.
Getty Images / «Бабель»
Британія
Схожа політика, хоча й не така радикальна, була у Британії. Через постійні бомбардування й атаки німецької авіації в частинах ППО був кадровий голод. Тому жінкам дозволили за бажанням служити в Протиповітряній обороні. Спочатку їх брали переважно операторами прожекторів, але стрільці-чоловіки часто гинули, тому жінкам доводилося перенавчатися і самостійно вести вогонь із зеніток. Загалом через армію в роки війни пройшли 640 тисяч британських жінок. Лише три чверті з них були добровольцями, бо інколи жінок все ж мобілізовували, наприклад, деяких медиків.
Управління спеціальних операцій збройних сил Британії залучало жінок-добровольців до секретних операцій, найчастіше як підпільних радистів на окупованих німцями територіях. Також жінки працювали в розвідці — аналізували фотознімки аеророзвідки та брали участь у плануванні операцій.
Медсестри WAAF із загону санітарної авіації у Франції, 1944 рік Постер, який закликає вступати до лав Жіночого допоміжного військово-повітряного корпусу (WAAF), 1940-ві роки.
Getty Images / «Бабель»
Кінець війни та демобілізація стали для британських жінок водночас і радістю, і сумом. Суспільство чекало, що вони повернуться до звичних соціальних ролей дружин і домогосподарок, однак більшість ветеранок були готові служили в армії й далі. Проте командування вирішило, що це погана ідея.
«[Демобілізація] була великим розчаруванням для багатьох із нас. Це була жахлива і чудова війна. Я б ні за що не пропустила її, там я зустріла друзів на все життя», — розповідала одна з британських ветеранок Другої світової історику Джерарду Де Груту.
Значна роль жінок у Другій світовій війні, як мобілізованих, так й доброволиць, дозволила багатьом країнами повернутися до питання їхньої служби трохи пізніше. У 1978 році у США розформували WAC, інтегрувавши його у звичайні збройні сили. У Британії у 2018 році скасували останні обмеження для жінок на певні військові посади.
Але в цих випадках ідеться про добровільну і контрактну військову службу. Прикладів масової мобілізації жінок з часів Другої світової війни ще не було.
Жінка-командир танка Challenger 2 під час навчань на полігоні Salisbury Plain Training Area, 3 липня 2020 року, Солсбері, Англія.
Getty Images / «Бабель»
Жити в підручнику з історії трохи легше, коли відчуваєш підтримку читачів: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]