Родина Тетяни Шапір з Миколаївської області втратила дім через підрив Каховської ГЕС. Завдяки вам у вересні Таня купила новий будинок — і вперше відчула себе щасливою
Тетяна Шапір з донькою стоїть біля зруйнованного дому в Афанасіївці. Тепер в родини нарешті почалося нове життя
Михайло Мельниченко / «Бабель»
Про долю родини Шапірів можна було б зняти кіно. Тетяні Шапір 40 років, її чоловіку Олександру — 50. До великого вторгнення вони жили в селі Афанасіївка Миколаївської області, виховували трьох дітей, працювали фермерами. Встигли відбудувати й відремонтувати будинок, який отримали у спадок від бабусі. Він стояв просто на березі річки Інгулець, з великої кімнати було видно лебедів.
«До нас хто в гості приїжджав, то казав: «У вас тут рай», — згадує Таня.
Росіяни окупували село вже на третій день — 26 лютого. В окупації Шапіри передавали ЗСУ дані про російську техніку, а згодом були змушені тікати в Первомайськ Миколаївської області — хтось із сусідів здав їх окупантам. Коли трохи налагодили життя на новому місці, ЗСУ звільнили їхнє рідне село. Тож свій врожай буряків Шапіри роздали людям і навесні 2023 року повернулися додому — в Афанасіївку. А вже у липні росіяни підірвали Каховську ГЕС. Будинок Шапірів на березі річки затопило.
Сімʼя переїхала до батьків Олександра — ділили маленький будинок на дві кімнати з його рідним братом і сином, дідусем і бабусею. Загалом девʼятеро людей. Дорослі спали на підлозі, діти — на ліжках.
«Лягаю і думаю: може, це все сон? Прокинуся у своєму ліжку? Кожен раз така мрія в мене», — говорила Тетяна в липні 2023-го.
Ви зібрали для Тані та її родини 550 тисяч гривень. Більшу частину задонатив бізнесмен Максим Шкіль. У вересні родина купила будинок у Снігурівці Миколаївської області, в рідній Афанасіївці вільних не знайшлося. Родина вже зробила ремонт. Тепер у кожної дитини є своя кімната. Таня щаслива і досі дякує нам, а ми — вам.
«Ви врятували нашу родину, — каже Таня. — Я знайшла таких друзів, з якими можна нічого не боятися».
Сапер Валера разом із побратимами розміновував поля в Запорізькій області .Ще до виходу тексту йому відірвало ступню — а ви зібрали 400 тисяч гривень на лікування та протез
Валєра — один з тих саперів, завдяки кому просувався український контрнаступ. Ми віримо (і чекаємо), що він знову стане на ноги
Олексій Ковальов / «Бабель»
Валері — 21 рік. Він сапер, воює на Запорізькому напрямку. Професію обрав не випадково: його двоюрідна сестра загинула, коли наступила на російську міну після великого вторгнення. Валера каже, сапер — це «сімейна історія», хоча вся сімʼя зараз в окупованому Скадовську Херсонської області.
У вересні журналістка «Бабеля» Ганна Мамонова поїхала в Запорізьку область, щоб зробити репортаж із Валерою і його побратимом Данилом. Хлопці розповіли, як воюють, як розміновують поля і розчищають шлях для техніки й піхоти.
За кілька днів до публікації тексту Валері відірвало ступню. На лікування і протез ви зібрали понад 400 тисяч гривень. Валера сподівався, що скоро вже буде з протезом, але знімки показали, що в рані залишилися уламки кістки, операція пройшла не дуже добре. Лікарі кажуть, що тепер треба стати на протез, подивитись, як усе пройде, і після цього, найімовірніше, буде ще одна операція. Протез готовий.
«Хочу подякувати всім за підтримку в цей нелегкий для мене час. Зараз у мене фізпідготовка, важко починати все спочатку, — говорить Валера. — Лікарі кажуть, що будуть знову ампутувати. Це дуже тяжко морально — знову болі, знову лікарні, але ми не здаємося».
«Ми» — це дівчина Валери і побратими, які його підтримують. Якщо хочете долучитись і ви — хлопця можна підтримати грошима. Ось картка: 5375 4112 1065 5267 та посилання на банку.
Дмитро Мрачник, боєць ЗСУ та колишній журналіст «Бабеля», воює з першого дня великої війни. У липні для його підрозділу ви зібрали 45 тисяч гривень на акумулятори для рацій
Дмитро Мрачнік, колишній редактор новин «Бабеля», а тепер — боєць Збройних сил України. Ми допомагаємо йому донатами, а він нам — добрим словом і надією
Юлія Вебер / «Бабель»
Кияни знають Діму Мрачника насамперед завдяки його тату-студії Black Swallow Tattoo, де він працював із Колею Кольщиком, який теж пішов на фронт. Якийсь час Діма працював журналістом новин у «Бабелі», був редактором сатиричного видання про політику і культуру «Нігіліст». Незадовго до вторгнення він почав робити взуття, а 24 лютого 2022 року — мобілізувався. Воював на Харківщині та в Донецькій області. Ми підтримуємо підрозділ Дмитра технікою, а ви зібрали гроші на акумулятори для рацій.
«Коли мене весною відправили на навчання [на захід України], я переживав, що пропущу контрнаступ. Ну, знаєте, як це було на Слобожанщині: пара днів — і готово, — згадує минулий рік Мрачник. — Особисто я марив, що 2—3 місяці — і матимемо наступну перемогу. Зате, принаймні, нічого не пропустив і багато чому навчився. А ще багато дізнався про Донбас — наприклад, яким він буває влітку й восени, наскільки багато в його полях токсичної амброзії, як чарують його пагорби й небосхил. За пів року можна звикнути й полюбити».
Діма рідко каже, що «все пропало» (за це ми його любимо ще більше), але просить цивільних нарешті зрозуміти, що швидких перемог більше, напевно, не буде. Головне — допомагати одне одному так, як було до цього.
«Переможе той, у кого є більш вагомі аргументи, — каже він. — Один з наших — всенародна підтримка, надійний тил, який не залишить солдатів з дірками на штанях, без коліс, батарейок чи дронів. Завдяки допомозі «Бабеля» ми маємо покращений звʼязок, енергетичну автономність і мобільність. Це надихає. Ми живі, відносно здорові і воюємо не просто за прапор і абстрактну батьківщину, а за свободу і справедливість, за нашу річ посполиту, любов і пристрасть».
Миколаївський зоопарк став одним із символів незламності на початку великої війни. Ви допомогли йому, придбавши онлайн-квитки — допоможіть і зараз
Директор Миколаєвського зоопарку Володимир Топчий в своєму кабінеті. Він часто живе в зоопарку — щоб наглядати за тваринами
Михайло Мельниченко / «Бабель»
Директор Миколаївського зоопарку Володимир Топчий працює там 45 років, з них двадцять — директором. Він жартує, що в перший місяць великої війни «наплакав собі допомогу» — розридався під час одного з відеоінтервʼю. Це відео спонукало людей з усього світу купувати квитки в зоопарк, в який вони не могли потрапити. Європейські зоопарки теж допомогли — разом вдалося зібрати близько $2,5 мільйона. Пів року у 2022-му співробітники жили у звіринці. Під час блекаутів в акваріуми з рибами кисень подавали завдяки генератору, який запустили від трактора. На вольєри сипались уламки ракет, не вистачало сухих кормів, мʼяса й овочів, але за час великої війни від голоду й холоду жодна тварина не загинула.
Зараз зоопарк у зимовій сплячці — деякі тварини справді сплять, а відвідувачів мало через погоду.
«Слава богу, зима тепла. Ми підготувалися, в нас є запас кормів», — каже директор.
Він тримається, каже, все добре, але в зоопарку досі багато проблем. Допомога від європейських колег скінчилась, онлайн-квитки вже давно не купують, а бюджет на зоопарк на наступний рік місто скоротило вдвічі. Тож звірі знову потребують вашої допомоги. Алгоритм старий — купіть квиток на сайті, це лише сто гривень і надія, що все точно буде добре.
Команда Романа Холодова вдень і вночі евакуює бійців з фронту. Це завдяки і вашій підтримці. Головне — не збавляти темпу
Роман Холодов рятує дітей та військових. Його команда працює день і ніч — і їй дуже потрібна ваша підтримка
Роман Холодов — керівник відділу соціального служіння Київської митрополії ПЦУ. До повномасштабного вторгнення він перевозив на лікування по Україні і за кордон важкохворих дітей та дорослих. Двадцять третього лютого 2022 року Холодов із командою був у Білорусі — евакуйовував додому в Україну жінку після пересадки печінки. Наступного дня, коли росія вже вторглася в Україну, команда Романа почала евакуйовувати паліативних дітей з лікарень Києва. Другого березня хлопці вивезли Київський дитбудинок і посадили дітей на потяг до Польщі.
За час великої війни Роман із командою евакуювали із зони бойових дій тисячі поранених військових, 700 цивільних і 268 важкохворих дітей. Він бачив картини, які вже ніколи не забуде. Кілька місяців Роман збирав гроші на сучасні евакуаційні автобуси, щоб рятувати українських бійців з фронту. У серпні завдяки донатам і «Волинському Братству Святого Володимира» він отримав два «ковчеги» на 24 лежачі і 50 сидячих місць. Допомога потрібна і зараз.
«Команда працює на виснаження, техніка також, — пояснює Роман. — Враховуючи кількість виїздів, ви розумієте, як багато ми евакуювали поранених воїнів. Ідуть виснажливі бої, і потреба в роботі нашої місії, на жаль, зростає».
Задонатити команді Романа Холодова і долучитися до порятунку життів можна на банку за посиланням або на картку: 5375 4114 0615 0644. Також місії дуже потрібно паливо. Тих, хто може допомогти, ми сконтактуємо з Романом напряму. Пишіть нам у Telegram.
Саме на цьому місці ми завжди просимо вас підтримати «Бабель», а зараз хочемо подякувати, що підтримували інших. ДЯКУЄМО (і ми ненавидимо Caps Lock).