Як пояснити дитині, що всі люди різні? Коли краще почати розмову про толерантність та якими словами про це говорити? Відповідаємо на прості запитання

Дата:

Кароліна Ускакович / Артем Марков / «Бабель»

З кожним роком Україна приймає все більше гостей і туристів з усього світу. У 2019-му їх було понад 13 мільйонів. Хтось залишається тут працювати, перевозить сімʼю. В українських університетах і школах зʼявляється більше представників інших культур і національностей. Зовні вони можуть бути не схожі на нас, але в них ті самі проблеми й захоплення, що й в українців. «Бабель» разом із психологом центру освіти «Оптима» Катериною Гольцберг та віцеголовою ради ГО «ЕдКемп Україна», співавторкою концепції «Нової української школи» Оленою Масалітіною відповідає на прості запитання про те, як поговорити з дитиною про культурне різномаїття і виховувати толерантність як нову поведінкову норму. А також радить, що можна подивитись і почитати на цю тему. Матеріал підготовлений в рамках кампанії «СВОЯ».

У якому віці найкраще почати говорити з дитиною про толерантність? Може варто почекати, поки вона сама про все дізнається?

Перший етап — це дошкільний вік.

«Навіть немовля може сприймати різницю в тому, як виглядає інша людина. Потім у три роки дитина потрапляє до соціуму — починає бачити інших дітей. До цього часу вона не дуже розуміє, що таке інша людина — просто якийсь предмет, який рухається. А з трьох років діти сприймають інших дітей, починають розпитувати про все: “А чому вона бігає? А чому він лисий?” тощо. Тобто в цьому віці діти ставлять перші запитання, на які ми можемо відповідати толерантно, пояснюючи інакшість», — каже Катерина.

На цьому ж етапі в дітей формується почуття справедливості, тому потрібно пояснювати, що є справедливим, а що — ні, краще на прикладах. Можна запитати: «А що, якби хтось установив правило для дітей з іншим кольором волосся їсти в садочку не таку їжу, як усі? Чи було б це справедливо?»

Другий етап — це молодший шкільний вік, 8—12 років. У цьому віці дитина вже тісно спілкується з однолітками та може бачити приклади дискримінації на власні очі, до того ж вона вже чітко розуміє, що люди зовні можуть відрізнятися. Тут важливо підкреслювати схожість. Наприклад, сказати: «У твоєї однокласниці руде волосся, але ви обоє однаково захоплюєтесь спортом».

А якщо моя дитина взагалі не ставить таких запитань, усе одно варто про це говорити?

Може бути й таке, що дитина не запитує про інші культури — це нормально. «Якщо ми зненацька візьмемо дитину, посадимо, скажемо: “Зараз ми з тобою говоритимемо про культурне розмаїття”, — це буде не дуже правильно. Якщо ми будемо просто намагатися поговорити серйозно в будь-який час, коли нам заманеться, дитина може злякатися й навіть стигматизуватися. Дитина буде думати, що якщо ми так серйозно з нею говоримо, то вона щось накоїла», — каже психолог.

До того ж, дитина може не усвідомлювати, що стикається з дискримінацією чи цькуванням інших дітей, тому що просто не знає, що це таке. Тож можна почати розмову самому, на простих прикладах. «Ми можемо розповісти якусь історію, де є дві героїні, а потім, наприклад, запропонувати уявити, що одна з них була темношкірою, і запитати, чи щось змінилося для дитини в цій історії. Нічого. Тобто дитина може і сама робити висновки», — вважає Катерина.

Що ще можна подивитися та почитати на тему різності?

Ну гаразд. Із чого мені почати розмову і як це зробити?

Можна допомогти своїй дитині осмислити думки і почуття на прикладі фільмів, запитавши, що вона думає про те, що побачила в кіно, або про що говорять її друзі. Це допоможе вам зʼясувати, що ваша дитина розуміє в питанні толерантності, щоб ви могли заповнити прогалини фактами або підкреслити цінності, яких ви дотримуєтеся у своїй родині.

Визнавайте та зазначайте відмінності — якщо дитина запитує про чийсь колір шкіри, ви маєте визнати, що люди справді виглядають інакше, але вказати на риси, які у нас є спільними.

Будьте відкритими — дитина має розуміти, що ви завжди відповісте на її запитання, заохочуйте дітей приходити до вас із ними. Якщо ваші діти вказують на людей, які виглядають по-іншому, не виказуйте невдоволення, інакше вони подумають, що ця тема — табу.

Говоріть про справедливість, адже діти повинні зрозуміти, що цькування є несправедливим і неприйнятним, і тому нам потрібно працювати разом, щоб усім було комфортніше жити в суспільстві.

Чи варто говорити з дитиною про расові стереотипи? Як це зробити?

Так, дитина може часто стикатися з такими стереотипами. У розмовах з іншими дітьми, в мультфільмах або дитячих шоу. Наприклад, якщо баскетболістка, то обовʼязково темношкіра, а якщо майстер кунг-фу — то азіат. Дітям часто буває важко розпізнати ці стереотипи — для них ці образи зрозумілі. Як же тоді пояснити дитині, що образи занадто спрощені?

Придивіться до персонажів, яких бачать діти. Попросіть порівняти їх з людьми, яких вони знають у реальному житті. Наскільки персонажі відрізняються від людей?

Поясніть дитині, що якщо один член групи показаний певним чином, це не проблема, але коли більшість або всі члени цієї групи показані таким чином, то це вже узагальнення.

Знайдіть декілька прикладів стереотипів зі старих мультфільмів або книг. Поясніть, що змінилося за останні 20 років і розкажіть дитині, як було раніше.

Також памʼятайте, що дитина переймає установки від батьків. «Сприйняття починається з наших батьківських установок, які нам, дорослим людям, ще наші батьки давали: “Не ходи туди, там цигани живуть, вони можуть вкрасти в тебе щось” або: “Не товаришуй з людьми з цієї родини, бо вони погані, тому що в них немає грошей”. Тому, звичайно, треба починати із себе. Треба мати певні внутрішні установки, щоб пояснити дитині, що люди всі різні, що ми маємо бути різними. Але ця інакшість — у кольорі шкіри, розрізі очей чи етнічному походженні — не робить з людини крадія чи бідняка. На це впливають інші фактори — культурні, соціальні, економічні. Будь-хто може опинитися в будь-якій скрутній ситуації, і вона не обов’язково безпосередньо залежить від національності або країни народження чи походження», — каже Катерина Гольцберг

А в шкільних програмах на тему толерантності та різності щось є?

Програми та підручники, які використовують у початковій, середній та старшій школі, уже дають можливість говорити про різноманіття. Але тут багато залежить від особистої позиції та рівня кваліфікації вчителів. Вони можуть і проігнорувати цю тему.

«Важлива й антидискримінаційна експертиза проєктів шкільних підручників. Цей процес координується Інститутом модернізації змісту освіти. Питання толерантності та прийняття різноманіття враховується при створенні освітнього контенту — через вилучення дискримінаційних текстів та ілюстрацій і через включення контенту, який зображує людей і суспільство в усьому його різноманітті», — говорить Олена Масалітіна.

Дитина побачила, як у школі знущаються з дитини, яка відрізняється зовні. Розповіла про це вчителю або батькам. Чи є якась «інструкція»? Що в таких випадках має зробити педагог, а що — батьки?

Кваліфіковані педагоги та шкільні психологи знають, як реагувати на випадки цькування. Якщо дитина розповіла про такий випадок батькам, було б добре, аби батьки одразу проговорили з дитиною, що знущатися з будь-кого в принципі — не гідно, так само не можна байдуже замовчувати такі випадки», — каже Олена.

Залежно від віку дитини можна спробувати знайти спільні й відмінні риси між етнічно різними людьми, починаючи з родини і найближчих друзів та завершуючи однокласниками й знайомими, поговорити про те, що будь-яка зовнішня відмінність людини — її особливість, індивідуальність, а не вада.

«Також варто поговорити про те, що людина протягом життя може в собі розвивати якісь позитивні риси чи, навпаки, позбуватися шкідливих звичок — і тут може ще бути якесь поле для дискусій, різне ставлення до цього. Але є певні ознаки, які людина має від народження і не може їх ані обирати, ані змінити — як-от зріст, колір шкіри, певні риси зовнішності тощо. І спроби оцінювати це або навіть цькувати за них є виявом негідної поведінки людини», — говорить фахівець.

«СВОЯ»

Соціальна кампанія, що стартувала у січні 2021 року із настінним календарем, ілюстраціями до якого стали портрети неетнічних українок, які розповідають про ставлення українського суспільства до міжетнічних родин та, зокрема, жінок. У рамках кампанії буде знято документальний телефільм про переваги та труднощі життя і реалізації жінок різного етнічного походження в Україні, публікації їхніх історій у мережі та українських медіа. Історії героїнь кампанії «СВОЯ» будуть публікуватись на Instagram-сторінці кампанії. Окрім того, героїні кампанії закликають жінок неукраїнського етнічного походження ділитися у соціальних мережах своїми власними історіями під хештегом #SVOYA. Кампанія СВОЯ реалізується за підтримки Швеції, Національного Демократичного Інституту (НДІ) та Міжнародного фонду «Відродження».

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо