Близька людина повернулася з війни та змінилась. Як із нею поводитись?
Ветеранів не потрібно обманювати, бо вони гостро відчувають фальш. Наталія Улько підкреслює, що фрази «ти хворий», «ти здурів» , «у тебе проблеми з головою», «отямся», «візьми себе в руки» використовувати не можна. Краще формулювати так: «Ти нормальний, це ситуація, яку ти пережив, ненормальна. Саме ця ситуація змінила твоє сприйняття світу, і з цим треба навчитись жити».
Ні в якому разі не варто запитувати: «Чому ти так віддалився», «Через скільки часу ти знову зможеш стати собою?» — додає Френк Пʼюселік. Він радить членам сімʼї намагатися зберегти життя максимально схожим на те, яким воно було раніше. Найбільший ресурс, який сім’я дає солдату, — це спокій, стабільність, відчуття ненав’язливого піклування. Не треба нікого лікувати й у чомусь переконувати, ви не фахівець, і краще від цього нікому не буде.
Можливо у неї ПТСР?
Далеко не всі після травматичних подій будуть страждати на посттравматичний стресовий розлад. Френк Пʼюселік наполягає, що на 200—300 ветеранів буде лише одна людина з ПТСР.
Коли людина переживає травматичну подію, яка загрожує її життю (стихійні лиха, воєнні конфлікти, насильство, зокрема сексуальне), у неї виникає травматичний стрес. Через два дні можлива гостра стресова реакція. Цей стан може тривати до одного місяця. І тільки після цього, якщо людині не вдалося впоратися з переживаннями, доцільно говорити про розвиток посттравматичного стресового розладу.
Тобто симптоми посттравматичного стресового розладу проявляються не раніше ніж через місяць, а буває і через півроку або навіть кілька років після травми. Діагноз має право встановлювати лише лікар-психіатр. Якщо не звертатися за допомогою, то це може призвести до посттравматичного розладу особистості (симптоми хвороби ймовірно залишаться на все життя).
Які симптоми ПТСР і гострої стресової реакції? Чим вони відрізняються?
Симптоми ПТСР можна розділити на три групи:
- Повторне переживання. Це спогади про пережиту травматичну подію, які постійно повторюються і супроводжуються сильною тривожністю та надмірною емоційністю. Виникають флешбеки про травматичну подію. Стирається межа між уявним і реальністю. Людині сняться погані сни. Виникає раптова сильна тривога у відповідь на різкий звук або деякі запахи. Може бути посилене серцебиття, підвищена пітливість, тремтіння.
- Уникання та заціпеніння. Людина уникає розмов про травму та контактів з людьми, з якими пережила травматичний досвід.
- Нездатність розслабитися. Гнів на себе та інших, погане самопочуття. Почуття провини за те, що вижив. Почуття сорому, пов’язане з неможливістю нічого змінити. Людина відгороджується від соціуму. Порушується здатність керувати своїми емоціями. Людина поводиться деструктивно та імпульсивно. Скаржиться на біль у тілі. Можуть проявлятися симптоми депресії, наприклад думки про самогубство. Починаються зловживання алкоголем чи наркотиками.
Симптоми гострої стресової реакції схожі. Людина раз за разом згадує та переживає травматичну подію або ж, навпаки, уникає будь-яких нагадувань про неї. Наявна підвищена психологічна збудженість.
Гостру стресову реакцію від ПТСР, окрім тривалості симптомів, відрізняє наявність яскравих дисоціативних симптомів: при гострій стресовій реакції людина сприймає те, що відбувається з нею, так, ніби це з кимось іншим. Людина відчужується від зовнішнього світу, може початись амнезія. При ПТСР таких симптомів немає.
Як зрозуміти, що моєму близькому треба йти до фахівця?
Якщо в людини труднощі зі сном, дратівливість чи спалахи гніву, їй складно концентруватись, вона перебуває в постійній готовності до небезпеки, або якщо ви бачите, що поведінка вашого близького може загрожувати йому самому чи довколишнім, — треба шукати фахівців. За допомогою варто звернутись і рідним травмованого, якщо вони відчувають емоційне виснаження чи з’явилися спалахи агресії, апатія або відчуття небезпеки.
Де шукати безкоштовну психологічну допомогу?
У кожній області є Центри допомоги учасникам АТО, а також міські та районні центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, де надають допомогу ветеранам. Інформацію та телефони можна знайти на сайтах.
У Київській, Донецькій, Луганській, Житомирській областях, а також у містах Київ, Житомир, Запоріжжя, Вінниця, Харків, Херсон, Львів, Чернігів, Дніпро, Кропивницький працюють Центри психологічної допомоги, які відкрили за участі ГО «Психологічна кризова служба». Детальнішу інформацію можна дізнатися за телефоном: 096-730-0100 чи за посиланням.
У 17 українських містах психологічну допомогу надає ГО Development Foundation. Перевірити, чи працюють вони у вашому місті та знайти телефони можна тут, а ось їхня сторінка у Facebook.
У Києві можна піти в Veteran Hub. Це простір для ветеранських організацій, де є психотерапевти, групи підтримки для ветеранів та для дружин ветеранів, а також юридична допомога. Резиденти хабу — девʼять організацій, які опікуються проблемами ветеранів: «Побратими», «Центр зайнятості Вільних людей», «Друг героя», «Юридична сотня», «Блакитний Птах», «Добровольці», «Вільний вибір», «Ліга медіаторів України», Veterano Group.
Як знайти реабілітаційний центр та укласти з ним угоду, детально написано ось тут. Можна також зателефонувати до Державної служби у справах ветеранів війни та учасників АТО, де вас проконсультують. Телефони: (044) 281-0850, (044) 281-0848.
Тим, хто живе у маленьких містах, варто пошукати інформацію у базі «Без броні». Щоправда, останній раз сайт оновлювали в 2017 році, але засновники обіцяють освіжити дані в квітні цього року.
До кого йти — до консультанта, психотерапевта, у групу підтримки ветеранів?
Це дуже індивідуально і залежить від симптомів, стану ветерана та його бажання.
Якщо хочете піти до психолога, то важливо, щоб він спеціалізувався на травмофокусованій терапії. Ветерани не довіряють фахівцям, не знайомим з військовою специфікою. Тут працюватиме допомога за принципом «рівний-рівному». Наталя Улько каже, що можуть допомогти також і духовні наставники — наприклад капелани, які були на передовій. А ще радить піти на курс із психологічного навчання.
Френк Пʼюселік стверджує, що варто записатися до групи підтримки ветеранів. За його словами, групова терапія — найефективніша для ветеранів, бо їм важливо говорити з кимось, хто мав такий самий досвід. В ідеалі він радить сім’ї солдата зустрітися з консультантом (людиною, яка пройшла курс підготовки з роботи з ветеранами) ще до того, як ветеран повернеться з місця бойових дій. За дві-три зустрічі консультант зорієнтує сім’ю, чого їм чекати, як їхній близький може змінитися (а на думку Френка Пʼюселіка, людина, яка пройшла війну, обов’язково зміниться), як шукати до нього підхід.
Коли треба звернутися до психіатра?
Коли близькі ветерана чи сама людина розуміє, що може становити загрозу собі чи оточенню.
Якщо ветеран вже пішов до психолога чи психотерапевта, то фахівець сам зрозуміє, чи потрібна йому допомога психіатра. І якщо так, то направить до нього.
Психіатр поставить діагноз «ПТСР» у медкнижку?
За словами психіатра Семена Глузмана, діагноз ставлять у медкнижку, проте сьогодні компанії рідко просять «довідку від психіатра». Винятком є професії з високим рівнем небезпеки. Наприклад, людина з діагнозом «ПТСР» не зможе бути пілотом чи пожежником.
Чи може людина позбутися симптомів самотужки?
Наталія Улько каже, що частина симптомів може зникнути впродовж першого року після травматичної події. Але чим важчі симптоми на початку, тим вища ймовірність, що хвороба стане хронічною. Інколи симптоми погіршуються ближче до річниці травматичної події. Якщо симптоми ПТСР у вас уже півроку, а стан не покращується, варто звернутися до лікаря.
Френк Пʼюселік зазначає, що жоден солдат не буде вести таке саме життя, яке було до війни. Він радить не зациклюватись на тому, щоб позбутись негативних симптомів, а спробувати трансформувати їх у вміння, які допомагатимуть у житті. Людина може навчитись помічати багато дрібниць навколо, може стати більш обережною і більш спостережливою, ніж була до війни, швидше за інших приймати рішення та реагувати.
Що робити, якщо ветеран відмовляється йти до фахівця?
У такому разі Френк Пʼюселік радить сім’ї звернутися до спеціаліста. Дружина може сказати ветерану: «Я хочу піти у ветеранську групу для сімей, щоб зрозуміти, як бути важливою та допомагати тобі». У 97 відсотках ветеран погодиться. Якщо жінка все ж таки вирішить це зробити, чоловік почне допитуватись, що там відбувається та з ким вона спілкується. І тоді вона може сказати: «Хочеш дізнатись? Тоді пішли зі мною». Якщо ветеран погодиться — отже, перший крок зроблено, і далі буде краще.