Із настанням холодів чимало українських і західних аналітиків прогнозували пожвавлення на фронті, зокрема можливий черговий великий контрнаступ ЗСУ. Bloomberg у своїй статті намагається пояснити, чому його може й не бути, хоч ґрунт за останній тиждень уже промерз достатньо, щоб витримати важку колісну техніку. Втім, до цього варто додати й те, що через морози бійці не можуть відходити від своїх баз надовго, акумулятори дронів і смартфонів на морозі сідають удвічі швидше, а видимість через хмарність значно гірша ― і якщо раніше за допомогою дронів можна було побачити, що відбувається на ділянці 25 квадратних кілометрів, зараз тими ж силами можна покрити впʼятеро меншу площу. «Морозна погода хороша для оборони ― якщо в окопах у солдатів достатньо харчів і дров, атакувати ж узимку завжди складніше», ― ідеться в статті. І недавній випадок у Макіївці, коли ЗСУ поцілили в будівлю ПТУ та знищили сотні російських окупантів, це підтверджує: через холод росіян тримали в одній будівлі, яку легше нагріти. Крім того, навіть якщо уявити, що атака почнеться, найближчим часом цілком можлива відлига, що відріже передові загони від каналів постачання. Навіть танки, йдеться в статті, в умовах багнюки мало чим допоможуть, адже заправник до них просто не доїде. Імовірно, узимку найбільш активні бої продовжаться лише в районі Бахмуту та Соледару, де українці поступово винищують російську живу силу. «А щодо масштабного наступу, то українці мають кращу опцію, ― каже Ед Арнольд, колишній британський військовий, а тепер науковий співробітник Лондонського інституту RUSI, що досліджує воєнні конфлікти. ― З усією [західною] зброєю, яку вони вже мають і яку Захід їм продовжує давати, вони матимуть один шанс істотно просунутися вперед. І фальстарту тут краще уникнути».
Керівник російського вторгнення в Україну змінився втретє за три місяці ― замість Сергія Суровікіна призначили Валерія Герасимова. У тому, що це означає, намагалось розібратися видання The New York Times. Ключовий висновок матеріалу ― путін замінює відносно ефективних на лояльних. Говорячи про ефективність Суровікіна, видання визнає, що дії російської армії стали більш системними і злагодженими, ганебних поразок, як-от втеча на Харківщині на початку осені, в окупантів не було. Були помилки іншого роду ― наприклад, зробивши ставку на ракетні атаки по українській енергосистемі, росіяни не змогли придушити волю українців до опору (скоріше ― навпаки), натомість витратили більшість своїх високоточних ракет. Також тактика Суровікіна передбачає великі втрати серед персоналу: російське командування пускає на лінію фронту солдатів «з лише кількаденним військовим досвідом» ― і вони там, звісно, гинуть. Видання припускає, що Суровікін міг опонувати намірам путіна, зокрема він домігся відступу окупантів із правобережної Херонщини ― російський диктатор раніше не сприймав це як варіант. Можливо, ця опозиція й призвела до того, що зараз Суровікіна фактично понизили до рівня одного з трьох заступників керівника кампанії. Що ж до Валерія Герасимова, то в тому, що він істотно покращить ситуацію з російськими військами в Україні, сумніваються навіть російські «воєнкори», пише видання. Він очолював Генштаб російської армії з 2012 року і не зміг суттєво реформувати військо. Він планував вторгнення в Україну в лютому минулого року ― і та кампанія обернулась фіаско. У тому, що він спроможний змінити щось зараз, сумніваються й опитані виданням експерти. «Те, що відбувається на фронті, і те, що відбувається у Москві, ― уже дві зовсім різні історії», ― сказала NYT Дара Массікот із Вашингтонського дослідницького центру RAND Corporation.
Починаючи із середини осені власник російської «ПВК Вагнера» Євген Пригожин стає все більш помітним у російському інфопросторі. Якщо раніше він заперечував свій звʼязок із найманцями та навіть існування такої компанії, то тепер називає себе її засновником і власником, активно критикує російське військове командування та навіть визнає, що справи росіян в Україні йдуть погано. Чому він так робить, намагалося зʼясувати CNN. Як ідеться в матеріалі, війна стала зоряним часом для колишнього в’язня і пізніше, по суті, мафіозі, який виконував замовлення російської влади. Він прагне отримати для себе більше політичних балів ― і йому це вдається бодай тому, що на відміну від офіційного військового командування росії Пригожин не боїться зʼявлятися майже на лінії фронту зі своїми найманцями. В очах росіян він поступово стає тим, хто повідомляє «незручну правду» і «близький до солдатів». А чому об’єктом його атаки часто стає міністр оборони росії Сергій Шойгу? Видання імовірною причиною називає те, що свого часу компанії Пригожина виграли великі тендери на обслуговування російської армії, а потім втратили їх. Як пише CNN, путін цю зростаючу опозицію в лавах своїх Збройних сил толерує, вважаючи, що шпильки на адресу формальних керівників армії спонукатимуть їх до активніших дій. Отже Пригожин і чеченський диктатор Рамзан Кадиров є «придворними критиками армії». Інша справа ― наскільки Пригожину дозволять наростити його вплив і чи зможе він вчасно загальмувати.
Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]