Більшість воєн тривають недовго, і перемир’я настає максимум через кілька місяців бойових дій. Причини цього зрозумілі: війна ― один із найменш ефективних способів вирішувати політичні суперечності. На початку російсько-української війни більшість оглядачів не очікували, що вона триватиме багато місяців ― втім, і зараз кінця протистоянню не видно. Чому так вийшло, у своїй статті для Foreign Affairs пояснює політолог з американського Колумбійського університету Крістофер Блатман. За його словами, для тривалої війни є три причини. Перша ― коли доля лідера бодай однієї з воюючих сторін залежить від перемоги чи програшу в цій війні. Це точно випадок путіна, тож він продовжуватиме бойові дії, не зважаючи ні на інтереси росії як держави, ні росіян як населення. Друга причина ― коли сторони не можуть адекватно оцінити сили свої та противника. Так було на початку цієї війни: українська армія виявилася значно сильнішою, ніж усі очікували, а російська, хоч і великою чисельно та за кількістю зброї ― проте нікчемною за якістю розумової компоненти. У більшості випадків після кількох місяців війни межі кожної сторони стають зрозумілими, однак російсько-українська війна не той випадок. Досі є багато невідомих факторів, які роблять цю війну повною інтриги: чи буде жорсткою зима та чи продовжить Захід підтримувати Київ, попри інфляцію й зростання цін на пальне? Чи отримає Україна нові види якісної сучасної зброї? Чи зможе росія покращити свої результати на полі бою завдяки мобілізованим солдатам? Останнє стане чітко зрозуміло принаймні за два місяці, а поки що сторони не вважають, що доля конфлікту вирішена. Третя причина довгої тривалості війни найважливіша для решти світу: вона відбувається в умовах демократії, якою є Україна. Тут важлива думка суспільства. І якщо з тактичного боку, можливо, і варто було б поступитись частиною суверенітету й закінчити цей конфлікт ― українське суспільство не дасть цього зробити. Боротьба йде не за якесь одне благо, а за систему цінностей, і місця для компромісу така ситуація залишає значно менше. В історії вже було чимало таких випадків, згадує Блатман. Наприклад, у війні США за незалежність військово слабші 13 штатів, не маючи союзників, боролися зі значно сильнішим противником. Теоретично мало б сенс, виторгувавши більше політичної та економічної автономії в Лондону, завершити конфлікт. Однак американські військові та політичні керівники апелювали до волі народу: мовляв, суспільство не дало б їм цього зробити. Це було правдою, а діяти всупереч волі суспільства лідери штатів не могли. Другий такий випадок стосується переговорів афганського уряду з «Талібаном» у 2002 та 2004 роках. Точно відомо, що таліби пропонували владі Хаміда Карзая укласти мир, і що з прагматичного боку це було вигідно для обох сторін. Однак війна була за принципи, і на це не погодились американські куратори Афганістану. Блатман підсумовує, що оскільки все більше народів стають розвиненими демократіями, цінності realpolitik (жертвування частиною принципів заради досягнення прагматичної вигоди) програють. Тому війни майбутнього за участі демократій можуть тривати довше, ніж колись.
«Навряд чи ще в якійсь іншій країні Європи так пильно стежать за російсько-українською війною, як у Косові», ― так починається матеріал Deutsche Welle, присвячений настроям косоварів через вторгнення росії в Україну. За словами авторів матеріалу, у Пріштіні чудово розуміють ситуацію, в якій опинилась Україна: більший та потужніший сусід ― Сербія ― так само не визнає їх як окрему націю та має охоту позбавити косоварів державності. Белград, як і москва, опонує НАТО і фактично перетворився на ретранслятора російських інтересів на європейському континенті. Після 24 лютого прихильність до силового вирішення «косовського питання» у Сербії виросла, і деякі місцеві політики вже закликають «денацифікувати» сусідні країни Європи. У Пріштіні стурбовані, що якщо росія досягне успіху в Україні, серби спробують удачі в Косові. Втім, на відміну від нас, на користь косоварів грає важливий фактор: на території частково визнаної держави присутні війська НАТО. Якби не вони, черговий виток воєн на Балканах, упевнений косовський політолог Арден Хар’юллагу, уже б почався.
Розділити російсько-українську війну на дві пропонує екскомандувач сил НАТО Джеймс Ставрідіс у своїй колонці на Bloomberg. Перша війна ― це наземна, і в ній українці впевнено перемагають. Так, успішні контрнаступи на Харківщині й Херсонщині, які вразили світ, водночас скоротили фронт для росіян, відтак рухатись далі українцям буде складніше. Також росіяни збільшили армію за рахунок мобілізованих ― однак це вкрай невмотивовані та недосвідчені військові, які мусять самі шукати зимовий одяг і купувати жіночі гігієнічні тампони для бандажів. Тому «у війні на суходолі я б ставив на українців», пише Ставрідіс. А от у війні в повітні ― другій умовній частині протистояння ― зараз перемагає росія. Її авіаційний флот, більший і досвідченіший за рахунок операцій у Сирії, маючи великий запас ракет та донедавна дронів-камікадзе, нищить чимало українських військових та цивільних об’єктів. Щойно росія зможе отримати панування в небі, історія для України стане значно гіршою. Як росія досягла ефекту в Сирії? Її пілоти просто скидали сотні некерованих бомб на цивільні об’єкти, пригнічуючи будь-який опір опонентів Башара Асада. Зараз путін так само не має ні обмежень у старих некерованих бомбах, ні сантиментів щодо українського цивільного населення ― він стиратиме українські міста на порох, якщо його бомбардувальники зможуть безкарно над ними літати, пише Ставрідіс. Тому саме в цьому напрямку допомога Заходу зараз потрібна найбільше ― за рахунок і високотехнологічних систем протиповітряної оборони (зокрема, ізраїльсько-американського «Залізного купола» та американських Patriot), і старих радянських літаків, і винищувачів F-16, яких багато на американських складах і управлінню якими відносно нескладно навчитися. На суходолі українці з росіянами вже досягли відносного паритету сил. Треба зробити це і в небі, пише Ставрідіс. І тоді знесилений кремль може благати переговорів щодо реального завершення війни вже на початку весни, прогнозує він.
Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]