Старший редактор The Atlantic Гал Бекерман пише про «єврейське питання», яким росія маніпулює вже десятки років ― і зараз знов путін використовує євреїв у своїх геополітичних інтересах. Минулого тижня російський президент погрожував закрити офіси Єврейської агенції Ізраїлю в росії ― організації, що допомагає євреям повертатися на батьківщину, в Ізраїль. Ці погрози, ймовірно, були відповіддю путіна на слова тимчасового премʼєр-міністра Ізраїлю Ейра Лапіда, який назвав дії рф в Україні воєнним злочином. Перед тим сергій лавров відкрито заявляв, що український президент-єврей керує нацистським урядом, а гітлер мав єврейську кров. Здається, що після такого, попри тривалі дипломатичні відносини з рф, Ізраїль нарешті обрав сторону в конфлікті, пише Бекерман. Імовірно, тому путін переключився на посилення союзу з тими друзями, які в нього залишилися, включно з Іраном — «ворогом Ізраїлю номер один», йдеться в матеріалі. Росія і раніше використовувала еміграцію євреїв як зброю, зазначає Бекерман, і наводить приклади часів Холодної війни, коли Брежнєв, а згодом і Горбачов відкривали та закривали вікна можливостей для євреїв залежно від своїх геополітичних цілей. Отже, путін просто продовжує цей шлях, цього разу перекриваючи можливості еміграції, щоб догодити антиізраїльським союзникам. Держава забирає право її залишити тільки тоді, коли розуміє, що стала небажаним місцем для життя, пише автор, підсумовуючи: «Ми це вже бачили. Євреї платять перші. Але вони далеко не останні».
США та росія мають почати діалог, поки не пізно, пишуть політолог Семюел Чарап і дослідник Джеремі Шапіро в колонці на The New York Times. На думку авторів, хоч Захід і надає Україні обмежену підтримку, зокрема не поставляє ракети, що здатні вражати цілі на території рф, все одно ця підтримка посилює спіраль ескалації. Що більше зброї Захід надає Україні ― то більше смерті та руйнувань приносить росія, пишуть Шапіро і Чарап. Єдиний спосіб розірвати це коло ― почати переговори, які хоч і будуть складними, ризикованими та потребуватимуть значних дипломатичних зусиль, проте зможуть окреслити можливі компроміси. Інакше війна вийде за межі України та має всі шанси перетворитися на відкритий конфлікт між рф і НАТО, вважають автори.
The Conversation опублікували колонку наукового директора Африканського центру стратегічних досліджень Джозефа Сігла про російський вплив на країни Африки. Нещодавнє турне міністра закордонних справ сергія лаврова по Африканському континенту покликане завоювати союзників, які допоможуть росії боротися проти Заходу. На поточних зустрічах лавров, імовірно, представить угоду про розблокування українського зерна як жест доброї волі з боку кремля, хоча саме росія винна у світовій продовольчій кризі. Загальний обсяг російських прямих інвестицій в Африку не перевищує 1%, однак її геополітичний вплив чималий: 25 із 54 африканських країн утрималися чи не голосували за засудження повномасштабного вторгнення рф в Україну на Генеральній Асамблеї ООН у березні. Такий вплив можна пояснити розміщенням російських найманців, які стримують повстання, масштабними дезінформаційними кампаніями, торгівлею зброєю та дорогоцінними металами, пише видання. Показово, що росія встановлює ці партнерства не з державами, а здебільшого з конкретними лідерами, часто сумнівної легітимності. Вони від дружби з москвою мають політичний і фінансовий зиск. Із глобальної точки зору, росія пропонує африканським державам приєднатися до світового порядку, в якому права людини та демократія нічого не варті, а єдине, що має зміст, ― це сила. Це небезпечно для африканців, адже інвестиції на континент надходять від західних демократій, які зважають на дотримання верховенства права. Відвертаючись від Заходу в бік рф, африканські лідери шкодять щонайменше потоку інвестицій, пише Сігл.