Якщо Захід хоче досягти довгострокового миру в Україні, він має йти на жертви, пише оглядач Bloomberg Ліам Деннінг. Мета путіна не врятувати російську енергетичну галузь, а розділити Захід і віддалити його від України. США та Європа відкрито залучені у війну, відтак вони можуть вживати заходів, властивих воєнній економіці. Мета таких заходів — якнайшвидше відмовитися від поставок енергії з росії, як перенаправляючи ресурси зі США до Європи, так і заохочуючи внутрішнє виробництво в ЄС. Іще один виклик — врахувати екологічні зобовʼязання. Щоб усе вийшло, знадобляться жертви та компроміси: прогресисти мають підтримати буріння нових скважин, консерватори — погодитися з кліматичними компромісами. Як і проблема зміни клімату, боротьба з російським вторгненням в Україну вимагає безумовної віри в те, що це — питання виживання, яке потребує відданості на багатьох рівнях.
The Economist пише про можливості Заходу допомогти Індії відмовитися від російської зброї. Західні союзники стурбовані небажанням Індії засудити російське вторгнення в Україну, а Нью-Делі намагається розширити коло своїх постачальників зброї — отже, шанси на посилення оборонної співпраці між двома сторонами зростають. Оскільки західні виробники не можуть конкурувати з росією за ціною і намагаються не експортувати найсучасніші технології, ця співпраця може полягати у спільному виробництві зброї. Америка вже запропонувала допомогти Індії створити передову зброю, включно з літаками-розвідниками та системою боротьби з дронами, а Велика Британія пообіцяла спільну розробку електричних двигунів для кораблів та інших «розширених засобів безпеки». Схоже, Індія й сама зацікавлена в такій співпраці: частка імпорту зброї з росії впала із 70% у 2010—2015 роках до приблизно 50% у 2016—2022 роках, а урядовці відкрито заохочують розвиток вітчизняного оборонного виробництва. The Economist попереджає про потенційні проблеми, які можуть перешкодити такій співпраці, зокрема про довгострокові звʼязки між індійськими оборонними гігантами та росією. Утім, російське вторгнення в Україну та зростаюча гегемонія Китаю в регіоні сприяють розширенню співпраці між Індією та Заходом.
Foreign Affairs опублікували колонку Лоуренса Фрідмана, професора військової науки, який дає розгорнутий огляд російсько-української війни. Він упевнений, що аналітики вивчатимуть цю війну багато років, досліджуючи межі військової могутності та шукаючи пояснення, чому одна з найсильніших і найбільших сил у світі так провалилася. Сила армії, пише Фрідман, полягає не тільки у зброї та вміннях народу, вона також має враховувати ресурси ворога — внутрішні та зовнішні, внесені союзниками та друзями, стиль командування та мотивацію солдатів. Фактична війна визначається якісними та людськими факторами, зазначає Фрідман, й українці мають гострішу тактику, обʼєднану сильними командними структурами — від найвищого політичного рівня до нижчих польових командирів. Війна путіна, з іншого боку, є прикладом невдалих рішень і провалів верховного командування. Фрідман пише, що важливість децентралізованого прийняття рішень, напевно, є одним із ключових уроків цієї війни. Однак працює воно лише тоді, коли війська віддані своїй місії та розуміють її політичну мету.