The New York Times опублікувала інтерактивний матеріал із картами та цифрами щодо поточної фази війни в Україні. Він демонструє зміну кремлівських планів. На картах показано позиції та досягнення українських та російських військ на передовій. Навіть після невдалої спроби захопити Київ загарбники все ще розкидають свої сили в надто багатьох місцях одночасно. Армія pосії регулярно відправляє підрозділи з Ізюму до Слов’янська, але їм не вдається здолати там українських бійців. Під Лиманом вони досягають певних успіхів, але не можуть переправитися через Сіверський Донець: там їх атакують і вбивають українські захисники. Сєвєродонецьк може зіткнутися з облогою, подібною до Маріуполя, та українські війська утримуватимуть місто якомога довше. Також росіяни після інтенсивного обстрілу міста захопили Попасну. Видання пише, що цих перемог для взяття Донбасу під контроль росії недостатньо. Більше того, російські війська не мають надійного постачання бійців і техніки, на відміну від України. Чим далі просуваються росіяни, тим довшими стають їхні лінії постачання і тим більше вони зазнають українських контратак ― тому рф повинна буде розмістити війська для захисту території, яку вона вже завоювала. Якщо ближчим часом росіяни не досягнуть значних успіхів, війна може зайти в глухий кут, а битва за Донбас стане їхнім останнім великим наступом, підсумовує видання.
Про те, чому Туреччина перешкоджає розширенню НАТО на північ і яка ціна зміни рішення Реджепа Таїпа Ердогана, пише The Economist. Офіційною причиною, чому турецький лідер виступає проти заявок Фінляндії та Швеції на вступ до НАТО, є те, що вони надають притулок членам «Робітничої партії Курдистану» та прихильникам лідера ісламістського руху, імама Фетхуллаха Гюлена. Туреччина вважає ці організації терористичними угрупованнями і, зокрема, вимагає видачі Швецією та Фінляндією прихильників цих двох груп. Це навряд чи може статися, однак і вимоги Ердогана в реальності можуть бути дещо іншими. Видання відзначає, що Анкарі важливо прискорити підписання угоди, яка дозволить Туреччині придбати у США 40 нових літаків F-16. Ердоган також може сподіватися, що й інші члени НАТО відновлять продаж країні зброї, що вони припинили робити після того, як Туреччина розпочала військовий наступ проти курдів у Сирії. Нарешті, Ердоган може робити послугу своєму приятелю путіну, оскільки досі позиція Туреччини у війні в Україні була неоднозначною. Наразі Білий дім робить вигляд, що все спокійно, а президент Байден заявив, що візиту до Туреччини не планує. Останнє може бути грою в надії знизити амбіції турецького лідера в цій ситуації.
Американський політолог Домінік Тірні у своїй статті на Foreign Affairs пропонує згадати відступ радянських військ з Афганістану, адже це може допомогти розробити стратегію завершення війни в Україні. Понад тридцять років тому, у 1989 році, радянська армія відступила з Афганістану, вдаючи, що її місія там успішно завершена. Насправді радянська війна в Афганістані тривала роками, призводячи до тисяч офіційних радянських втрат, а спроба встановити прорадянський уряд у Кабулі виявилася провальною. Ця невдача продемонструвала слабкість радянської системи і призвела до реформ і, зрештою, до розпаду СРСР. У нинішнього вторгнення рф в Україну багато спільного з радянською війною в Афганістані: це ще один руйнівний і непереможний конфлікт, який спершу мав на меті встановити маріонетковий режим, але зрештою вилився для армії загарбника в істотні втрати. Багато західних коментаторів закликають Захід і Україну запропонувати путіну те, що Сунь Цзи називав «золотим мостом» із війни — умови, які путін вдома може представити як перемогу. Наприклад, оскільки НАТО не планує приймати Україну, Україна може пообіцяти відмовитися від своїх прагнень приєднатися до Альянсу: це дозволить путіну оголосити, що він «зупинив НАТО». Тірні вважає, що максимальне приниження росіян у цій війні не є ефективною стратегією, і наводить приклад жорсткого щодо Німеччини Версальського мирного договору, який у підсумку призвів до становлення адольфа гітлера. Автор вважає, що Україна та її західні союзники мають прагнути до довгострокової перемоги, пропонуючи рішення за мирним договором зараз і сподіваючись, що невдала війна росії в Україні призведе до тих же наслідків, що й невдала радянська війна в Афганістані.