Учені проаналізували ДНК полінезійців і визначили, коли їхні предки заселили острови Тихого океану.
Дослідники зі Стенфордського університету проаналізували ДНК сучасних мешканців Полінезії та встановили, що їхні предки заселили острови Тихого океану за 500 років.
Як повідомляє The Guardian, статуї на острові Пасхи мають «родичів» за тисячі кілометрів на схід і захід, як і ті, хто їх створив.
Полінезія — група островів Океанії у центральній частині Тихого океану. У її складі є острови, що належать різним країнам, зокрема США, Франції та Новій Зеландії.
Протягом 250 років окремі групи людей вирушали з крихітних островів на схід від Таїті, щоб оселитися на острові Пасхи, Маркізьких островах та Раівавае — архіпелагах, які розташовані на відстані тисяч кілометрів один від одного, але всі є домом для подібних статуй.
«Ці статуї є лише на тих островах, які тісно пов’язані генетично», — розповів Агентству Франс Прес Александр Іоанідіс, провідний автор дослідження та вчений Стенфордського університету.
Іоанідіс та його команда завдяки аналізу ДНК створили датовану мапу перших полінезійських поселень, які сформувалися в Самоа і поширилися Тихим океаном з 830 до 1360 року — приблизно за 17 поколінь.
«Проблема датування виникла, коли капітан Кук уперше помітив, що всі люди на Полінезійських островах спілкувалися однією мовою», — сказав Іоанідіс.
Зовнішнє заселення островів почалося із Самоа і продовжилося на схід до Фіджі, на південь до Тонги, а потім на захід до острова Раротонга у 830-х роках.
Через декілька століть нащадки поселенців з Раротонги заселили Таїті та Туамотський архіпелаг. За словами Іоанідіса, саме з малих піщаних островів Туамоту здійснювали найдовші мандрівки.
У дослідженні зазначають, що низинні острови, найімовірніше, виникли всього за декілька сотень років до того, як їх заселили полінезійці.
«Їм була необхідна розвинута культура судноплавства, щоб пробратися між цими маленькими, схожими на кола островами, — сказав Іоанідіс. — Я думаю, це частково пояснює, чому найдовші за дистанцією мандрівки були саме звідти».
Ця територія стала відправною точкою для людей, що прийшли заселити Маркеси, острів Пасхи та Раівавае.
Час заселення островів збігається з визначеним за ранніми знахідками ДНК Іоанадіса та його команди. Корінні американці, імовірно, з північно-східного узбережжя Південної Америки «зустрілися» з полінезійцями у 1200-х роках. Сучасне населення Полінезії має змішане коріння — зі слідами європейців, африканців тощо.
Інші генетичні дослідження стародавніх людей використовують зразки ДНК, які археологи збирають на місцях розкопок. У науковій роботі Іоанідіса та його команди проаналізували сполучення ДНК наших сучасників.
Учені використали програмне забезпечення, щоб проаналізувати зразки ДНК 430 жителів з 21 тихоокеанського острова. Вони виявили повторювані послідовності, які блокують сполучення, що асоціюють з європейськими предками, і тому стосуються лише генетичної спадщини полінезійців. Іонідіс додав, що так дослідники дізналися про зв’язки полінезійців з мешканцям інших частин планети.