Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка встановлює 11 липня як Міжнародний день памʼяті жертв геноциду в Сребрениці.
Про це повідомляє сербський канал РТС.
За схвалення резолюції проголосували 84 країни, зокрема Україна. Проти виступили 19 членів ООН, серед них Сербія, росія, Білорусь та Угорщина. 68 країн від голосування утрималися.
Резолюцію ініціювали Німеччина й Руанда. Вона закликає зробити 11 липня офіційним Міжнародним днем памʼяті жертв геноциду в Сребрениці, а також засудити будь-яке заперечення цього геноциду.
Сербія висловлювала обурення резолюцією. Парламентарі Республіки Сербської 18 квітня схвалили доповідь, яка заперечує геноцид у Сребрениці.
Президент Сербії Александар Вучич назвав ухвалення резолюції «відкриттям скриньки Пандори» й заявив, що вона спричинить політичний хаос.
«Питання полягає в тому, як ви збираєтеся пояснити, що жахливий злочин, у якому загинуло 8 000 людей, є більшим, ніж убивство 20 мільйонів людей у Другій світовій війні або вбивство десятків тисяч сербів у Другій світовій війні, включаючи дітей з Крагуєвац?» — сказав він.
Напередодні голосування у Радбезі президент Республіки Сербської Мілорад Додік заявив, що у звʼязку з резолюцією представить угоду про «мирне відокремлення» від Боснії та Герцеговини протягом наступних 30 днів.
Він сказав, що сербський народ «більше не може жити в цій Боснії і Герцеговині» і що те, що зробили боснійці з резолюцією щодо Сребрениці, було «незаконним і вони не поважали сербів».
Геноцид у Сребрениці
Після розпаду Югославії у 1992—1995 роках у Боснії тривала громадянська війна, оскільки в державі проживають три різних народи: боснійці, хорвати та серби. Ситуацію ускладнювало і те, що боснійці є мусульманами, хорвати — католиками, а серби — православними.
11 липня 1995 року боснійські серби захопили охоронювану ООН безпечну зону в Сребрениці. Вони відокремили щонайменше 8 тисяч боснійських чоловіків і хлопчиків-мусульман від їхніх дружин, матерів і сестер та вирізали їх.
Міжнародний суд ООН у лютому 2007 року визнав події у Сребрениці геноцидом. Це масове убивство людей за релігійною та етнічною ознакою донині вважалося наймасовішим у Європі з часів Другої світової війни.
Чому серби проти резолюції
Проєкт резолюції засуджує «будь-яке заперечення геноциду в Сребрениці як історичної події» та «дії, які прославляють тих, кого засудили міжнародні суди за воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид». Це також стосується тих, хто несе відповідальність за геноцид у Сребрениці.
До таких під час спецтрибуналу ООН із воєнних злочинів віднесли військового політичного лідера боснійських сербів Радована Караджича, його військового командира Ратко Младича і низку інших воєначальників і політиків.
Однак більшість посадовців Сербії та навіть Боснії і Герцеговини, як і раніше, вважають Караджича і Младича національними героями. Вони продовжують применшувати або навіть заперечувати вбивства в Сребрениці, що глибоко зачіпає родичів жертв і тих, хто вижив у різанині. Тож резолюція могла б стати важливим символічним актом і моральною компенсацією для них.
Президент Сербії Александар Вучич і керівництво боснійських сербів стверджують, що резолюція ООН таврує всіх сербів як «націю геноциду». Хоча у самому проєкті сербів не згадують як винних. Вучич та Додік також побоюються, що в разі ухвалення резолюції їм доведеться понести відповідальність за підтримку кровопролиття у 1992 — 1995 роках, а також за заперечення геноциду.