За дві маленькі вулиці вщент зруйнованого села Андріївка під Бахмутом ЗСУ билися два з половиною місяці. «Бабель» у деталях відтворив цю операцію — це український контрнаступ зсередини

Андріївка

Андріївка — невелике село між Бахмутом і Горлівкою. По прямій від нього до Бахмуту — 10 кілометрів, до Горлівки — близько 20. У 2001 році в Андріївці жили 74 людини. Там не було ані школи, ані дитячого садка. Від початку війни у 2014 році Андріївка лишалась під контролем України, але лінія фронту проходила недалеко, за десять кілометрів на південь по прямій. Після повномасштабного вторгнення бої до Андріївки докотились на початку листопада 2022 року, а в кінці місяця росіяни її захопили. У селі вже тоді не залишилося жодної вцілілої будівлі — все знищили бійці «ПВК Вагнера».

Поряд з Андріївкою, в бік Бахмуту проходить залізнична колія. Її будували на насипі — зараз це своєрідний барʼєр. На схід від колії через поле — стратегічно важливе для росіян село Одрадівка. Через нього проходить дорога, що звʼязує окуповану Горлівку з Бахмутом. Залізнична колія створює природний захист: закріпившись в Андріївці, ЗСУ зможуть накопичити сили й наступати далі на схід. Крім того, село розташоване на висоті — це теж дає переваги. Рішення повертати населені пункти вздовж залізниці, зокрема й Андріївку, в українського командування зʼявилося ще на початку 2023 року. Але тоді через важкі бої за Бахмут операцію відклали.

Шостого травня 2023 року, коли українські сили потроху залишали місто, до ідеї повернулися. Взяти село мала Третя штурмова бригада. Наприкінці червня 2023 року її бійці перейшли канал на шляху до Андріївки. Бригаду додатково підсилили кількома підрозділами, серед них — зведений загін прикордонників. Вони виконували кілька завдань: штурмували позиції разом із бригадою, допомагали з аеророзвідкою, закріплювались на відбитих у росіян позиціях і не давали їм повернутися.

Після того як бійці перейшли канал, логістика ускладнилась — постачати їм боєприпаси та необхідну провізію стало важче.

Операція

Операцію планували в кілька етапів. Усі шляхи до Андріївки росіяни обстрілювали артилерією та авіацією. Подавити їх ЗСУ не могли, а отже — й почати наступ. Дістатися потрібних позицій транспортом було неможливо. Бійцям доводилося під обстрілами проходити пішки по 7—10 кілометрів, щоб лише вийти на «нуль» і вже звідти починати штурм.

«Ми намагалися зайти з різних боків: і на техніці, і поступово витискати противника з посадок. Ми навіть проводили різні варгеймінги — на карті відігравали різні варіанти наших дій. У підсумку обрали варіант маневрової війни — вирішили провести повноцінну бойову операцію з маневрами, відволікаючими діями», — розповідає Борода.

На початку вересня 2023 року ЗСУ підтискали Андріївку із заходу, півночі та півдня. На підходах до села з півдня росіяни влаштували позиції прямо на цвинтарі.

«Оскільки все відбувалося під шквалом артилерійських обстрілів, наша піхота робила справді героїчні вчинки — вони проривалися на 100 метрів вперед, одразу вкопувались у землю і далі сиділи в обороні під шквальним вогнем. Так метр за метром щодня з трьох напрямків піхота просувалася. Ми комбінували: іноді залітали на техніці, інколи пішки, йшли з різних сторін, щоб противник не розумів, з якого боку ми вдаримо», — розповідає Борода.

Так наприкінці серпня Андріївку вдалося оточити. Начальник зведеного загону прикордонників Володимир Романів каже, що «тактичне значення мав практично кожен метр. Якби віддали хоч одну відвойовану позицію, росіяни могли б зайти нам у тил».

Лінію оборони захищали мобільні групи, які могли збити будь-яку повітряну ціль: від розвідувального безпілотника чи дрона-камікадзе до винищувача та керованих авіабомб.

Тунель

У оточених росіян зі світом був лише один канал звʼязку — великий тунель висотою у два людських зрости під залізничною колією. Через нього заходило підкріплення, возили боєприпаси і провізію. Перекрити тунель Третя бригада довго не могла. Замість неї це зробили самі росіяни. Вони боялись, що українці візьмуть цю позицію і швидко вийдуть на підступи до наступного важливого населеного пункту на сході — Одрадівки. Тож на початку вересня росіяни підірвали тунель. Так вони залишилися без логістики і все забезпечення мали перекидати у двох місцях через насип, по якому йшла залізнична колія. Ці шляхи контролювали українські бійці — логістика росіян ще більше ускладнилась.

Прорив

На півночі села ЗСУ від росіян відділяли лише дві посадки й дорога. Але через постійні обстріли окупантів почати штурм довго не виходило. Одна з позицій росіян, яку ніяк не могли знищити, була на дорозі Кліщіївка — Андріївка недалеко від вʼїзду в село. Росіяни влаштували її у стічній бетонній трубі, яку використовували як опорний пункт. Щоб просунутися в село, бійцям треба було взяти трубу. Перша спроба виявилась майже вдалою.

«Ми подавили ворога вогнем, розпланували роботу дронів, пропрацювали спеціальний таймінг, щоб наші дії були максимально ефективні», — розказує Процент.

Під час штурму до росіян подеколи було не більше 10 метрів, ішов щільний стрілецький бій.

«У деяких місцях ми були з одного боку дороги, вони — з іншого, і ми просто перекидались гранатами. Як тільки противник заховався від обстрілів, наш боєць із позивним «Снайпер» підірвав трубу. Росіяни почали вибігати з іншого боку, ми їх там чекали, інші ховалися в норах, які нарили під дорогою», — згадує Процент.

Далі почався штурм. Щоб зупинити його, росіяни накрили артилерією одразу всіх — і свої позиції, і українські. Через втрати наступ зупинили, бійці вирішили відійти й перегрупуватися. Протягом дня росіяни намагались атакувати, але невдало — їхні атаки відбили. Через день ЗСУ знов спробували взяти трубу.

«Ми пішли за старою схемою, але внесли деякі корективи — трошки в інших місцях поставили вогневі позиції й взяли більше резерву», — згадує Процент.

Згодом один із бійців таки дістався труби й вже більшою кількістю вибухівки остаточно її підірвав. Вибух був настільки потужний, що звідти вже ніхто не вибіг — пізніше там знайшли 13 тіл російських військових.

Це дало можливість просунутися вперед: на 50 метрів з одного флангу і на 30 з іншого. До кінця дня вдалося вибити росіян ще на 100 метрів і взяти під контроль перехрестя з північною вулицею. Російську оборону пробили. Бійці першого батальйону зайняли позиції, окопалися і були готові до наступних дій.

«Ми провели розвідку і зрозуміли, що є можливість заходити в Андріївку і починати штурм», — пояснює Процент.

Розвідка знищила кілька спостережних пунктів і вогневих точок росіян.

Штурм

«Ми зрозуміли, що зараз або ніколи», — згадує той день Борода.

Село росіяни повністю знищили ще в листопаді 2022 року. Замість будинків там височіли гори цегли, росіяни ж ховалися у льохах і підвалах. Підвезти українських бійців до місця штурму було неможливо. Вони пішки йшли на «нуль»: проходили до десяти кілометрів і тягнули на собі від 50 до 70 кілограмів — бронежилет, зброю, боєкомплект, якого мало вистачити до приходу резерву, тепловізори, а також запаси води і їжі.

Дванадцятого вересня штурмова група вийшла на перехрестя з південною вулицею, підійшла впритул і почала бій. Ця група мала відволікти увагу росіян.

Паралельно інша штурмова група з 25 бійців підійшла до Андріївки з півночі й зайняла перші будинки на північній вулиці, а вже 13 вересня — всю вулицю. Росіяни цього не помітили. Саме в цей момент тодішня заступниця міністра оборони Ганна Маляр заявила, що ЗСУ взяли Андріївку. Telegram-канал Третьої бригади не поспішав — там повідомили, що бої тривають. Про взяття села військові розказали лише зранку наступного дня. Командири розуміли: як тільки росіяни дізнаються, що більше не контролюють Адріївку, ще більш масовано накриють усіх артилерією.

Штурмовики просувалися селом, зачищаючи нори та льохи. Втрати були великі, сили закінчувались.

«Неушкодженими після першого штурму вийшли тільки двоє — штурмовик Сікач і медик взводу Фокс. Сікач допомагав хлопцям, перевʼязував, контролював їхній стан і паралельно тримав оборону до підходу резервів, ― розповідає Процент. — Чотири бійці під час штурму загинули — вони були в розрахунку кулеметників і гранатометників, контролювали перехрестя. Всі інші штурмовики отримали поранення. Деякі з них дуже важкі — з ампутаціями ніг. Двоє хлопців залишилися без очей».

На позиції за штурмовиками заходили прикордонники. Володимир Романів згадує: найбільша небезпека наставала після штурму, коли бійців треба було міняти і відправляти на відновлення. Росіяни добре розуміли ці логістичні маршрути і щільно обстрілювали їх артилерією та авіацією.

«Але найгірше — це дистанційне мінування, коли вони запускають снаряд, який розривається в повітрі, і з нього вилітають сотні «пелюстків». Так вони намагались відрізати можливість винести поранених, вивести на відновлення штурмовиків, завести підкріплення і занести додатковий боєкомплект», — пояснює Романів.

Прикордонники щоразу прораховували кілька альтернативних маршрутів і жодного разу росіяни не завадили їм вийти на позиції. Резерви замінили штурмовиків близько десятої вечора 13 вересня.

Поки тривав штурм першої вулиці, інший батальйон готувався захоплювати другу. Боєць із позивним «Гал» очолював одну зі штурмових груп.

«Нас викликали зненацька. Ми прибули й мали добу на підготовку», — згадує він.

Вийшли о десятій ранку 14 вересня. Росіяни обстрілювали всі підходи до села.

«Було дуже важко дійти до самої Андріївки. Чотири кілометри пішки ми йшли майже сім годин. Хоча ми взяли тільки найнеобхідніше, на собі несли не менше 40 кілограмів. У мене був автомат, 12 магазинів, понад два десятки пачок патронів, гранатомет, пів сотні ВОГів, до десяти гранат, тепловізори», — каже Гал.

Дорога на «нуль» виглядала так: у паузах між обстрілами бійці по двоє перебігали від укриття до укриття по кілька сотень метрів. На підступах до Андріївки всі зібралися.

«Там, де ми зустрілися, дорога на висоті. А сама Андріївка йде трохи в низині. Памʼятаю, з того пагорба відкривався дуже гарний краєвид десь на 15 кілометрів, і там подалі красувались терикони. А самого села просто немає — ми не побачили жодної цілої будівлі, все розбомбили», — згадує Гал.

Полонений російський комбат

У село група Гала зайшла орієнтовно о 16 годині, пройшла до залізничної колії по вулиці, яку напередодні захопили ЗСУ, й перерізала шлях росіянам для відступу.

Паралельно інша група підійшла з західної посадки. Усі росіяни, які ховалися в підвалах, опинилися в оточенні. З руїн бійці почули крик чоловіка: «Допоможіть, витягніть, будь ласка, я здаюся». Бійці подумали, що це провокація і що їх виманюють на відкриту місцевість. Зрештою знайшли пораненого у таз і стегно чоловіка — майора російської армії, командира батальйону 72 бригади. Раніше він воював у Сирії.

«Він надав багато важливої інформації. І щоб росіяни не знали про це, а компетентні органи встигли все відпрацювати, ми спочатку повідомили, що він загинув. Лише нещодавно нам дозволили говорити, що він вижив. Їх накрила їхня ж артилерія. Він зі 120 військовими зайшов у Андріївку. Їхнє командування сказало подивитись, як обстановка. Вони навіть не знали, що Андріївку штурмують і що половина села не їхня», — розповідає Гал.

Частина бійців розбіглася, частина загинула від дружнього і українського вогню.

Під постійними обстрілами бійці зачистили будинки з обох боків вулиці. Коли стемніло, група Гала закріпилась на ночівлю. З ними був і російський полонений комбат. Кілька разів росіяни намагалися прорватися, але безуспішно.

Вранці 15 вересня росіяни почали тікати з села. По них била їхня ж артилерія. Щоб примусити росіян здатися, наші бійці підняли квадрокоптер із гучномовцем. Частина здалася в полон. Полоненого комбата, який весь час лишався з Галом на позиціях, стабілізували й дали води.

«Він дуже лаяв своє командування. А в якийсь момент чи то довіряти нам став, чи може в голові щось у нього сталося, але спитав, чи будемо ми його в лікарні провідувати, бо ж життя йому врятували», — згадує Гал.

Врешті-решт, пораненого росіянина поклали на ноші і півтора кілометра несли на руках, а вже потім вивезли на машині.

Бої за другу вулицю і її зачистка тривали понад добу. Останніх двох комбатів 72 бригади знищили під час штурму села. За словами Гала, на початку штурму з російського боку вулицю тримали до 140 людей. Проти них було вісім бійців з групи Гала і вісім, які зайшли з іншого боку.

«Порівняйте співвідношення сил і рівень нашої підготовки», — з гордістю каже Гал.