У 1991 році вісім добровольців замурували себе у величезній теплиці в пустелі в Аризоні. Це була частина зухвалого експерименту, який мав зʼясувати, чи можна створити ізольовану екосистему, яка буде незалежною від зовнішнього світу. Проєкт назвали «Біосфера-2», це був гігантський герметизований комплекс споруд з бетону, сталевих труб і скляних панелей. Його збудувала компанія Space Biosphere Ventures на кошти нафтового мільярдера Едварда Басса.
Всередині були зразки пʼяти характерних екосистем Землі: ліс, океан (басейн із солоною водою), пустеля, болото та савана з річкою. Окрім людей, там поселили відібраних ученими представників флори й фауни. Другу частину будівлі відвели для вирощування їстівних рослин та басейни для риби. Електроенергію забезпечували сонячні батареї.
Експеримент провалився. Добровольцям не вистачало кисню, бо його споживали бактерії, що розвелися в ґрунті. Врожай виявився гірше очікуваного, комахи, які мали запилювати рослини, зникли, проте незрозуміло звідки зʼявилися таргани, яких у «Біосферу» не запускали. Експеримент завершили достроково, а за три роки Едвард Басс передав керування своїм бізнесом Стіву Беннону, пізніше ключовому раднику Дональда Трампа. Проте проєкт дав деяке розуміння процесів старіння — і того, чим йому можна завадити.
Імітація природнього середовища в «Біосфері-2». Добровольці біля теплиці «Біосфери-2».
Getty Images / «Бабель»
Одним із учасників «Біосфери-2» був Рой Волфорд, професор патології Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. Ще до участі в експерименті дослідження Волфорда на тваринах довели, що їжа значно впливає на тривалість їхнього життя. Наприклад, у гризунів, собак, плодових мух її можна продовжити, якщо розробити дієту з усіма необхідними поживними речовинами, але з меншою калорійністю.
«Біосфера-2» дозволила Волфорду перевірити теорію на людях, які не мають можливості їсти все, що хочуть. Щоденно учасники споживали від 1 750 до 2 100 кілокалорій. Спочатку всі схудли, але через вісім місяців вага стабілізувалася. Аналізи крові показали такі самі фізіологічні реакції, як у гризунів, які правильно харчувались і довше жили.
Ось як це працює. Калорії — це енергія, яку отримують клітини. Цей процес контролюється низкою сигнальних шляхів, які зіставляють те, що отримала клітина, з тим, що необхідно організму. Збій у сигнальних шляхах — одна з причин старіння. Дослідження показали, що за дефіциту енергії, тобто калорій, ці шляхи працюють ефективніше. Простими словами, за таких умов клітина отримує більше саме поживних речовин, а надлишок енергії не перетворюється на жири, що накопичуються в організмі. Вчені помітили, що за дефіциту калорій сильно сповільнюються запальні процеси, гниття та ріст пухлин. Відповідно, тканини в організмі довше залишаються цілими та молодими, а загальна тривалість життя зростає.
Вчені розуміють — людство не готове весь час сидіти на дієті, тож намагаються зрозуміти, як запустити цей механізм без обмеження калорійності. Проблема в тому, що сигнальні шляхи не працюють універсально. Вони часто регулюють більше однієї функції, або одна функція регулюється кількома шляхами. Вчені досі не знають, як саме дефіцит калорій впливає на всі процеси в клітинах. Але деякі напрацювання вже є.
Наприклад, імуносупресант рапаміцин продовжує життя лабораторних тварин, хоч і обмежує їхні імунні реакції. Зокрема, він стимулює аутофагію (регенерацію клітин), підтримує протеостаз (баланс білків у клітині) та виробництво мітохондрій, що відповідають за метаболізм (ми попереджали, що буде складно). Ці три процеси — ключові у старінні. Але препарат має побічні ефекти, такі як анемія та нечутливість до інсуліну. Тож для широкого використання рапаміцин не підходить. Зараз учені шукають так звані рапалоги, які будуть більш безпечні для людей.
Інший препарат — метморфін, його використовують при лікуванні цукрового діабету 2 типу. Він стимулює виробництво молекули АТФ. Вона відповідає за чутливість клітини до інсуліну — якщо кількість АТФ мала, то чутливість, відповідно, зменшується.
Як і рапаміцин, метморфін продовжує тривалість життя здорових мишей. Те саме стосується й діабетиків. Дослідження показали, що в пацієнтів з діабетом, які отримували метформін, смертність була нижчою, ніж навіть у здорових людей, які препарат не приймали.
Амінокислота таурин, яку часто використовують як харчову добавку, збільшила тривалість життя мишей на 10%. З віком рівень таурину в людей зменшується, але в тих, хто живе понад сто років, він знову підвищується.
У 1990-х австралійський біолог і професор генетики Девід Сінклер виявив, що білки сіртуїни продовжують життя різних лабораторних тварин. Стимулювати їхній ріст в організмі теж допомагає обмеження калорій. Але Сінклер знайшов хімічну альтернативу — молекулу ресвератрол, яка є, серед іншого, в шкірці червоного винограду. Вчений заснував компанію Sirtris, яка розробляла похідні ресвератролу. Щоправда, дослідження, які провели пізніше, показали — речовина, яку представив Сінклер, не мала ефекту. У 2013 році Sirtris перестала існувати. Однак це не заперечує того факту, що сіртуїни дійсно допомагають завадити старінню.
Довголіття реальне — але має багато застережень
Знайти рецепт довголіття — не єдина задача, треба зважати й на інші фактори. Наприклад, людський мозок. Ймовірно, він природно адаптувався до звичної тривалості життя. Тож навіть якщо сповільнити старіння організму в цілому, старінню мозку буде важко завадити. Учених непокоїть деменція, яку спричинюють конкретні захворювання. Якщо люди будуть жити довше, треба бути готовими, що частини свого життя вони не памʼятатимуть.
Тривалість життя, очевидно, вплине на пенсійний вік і на те, коли жінки народжуватимуть дітей. А ще подібні експерименти можуть посилити соціальну нерівність, і жити довше будуть лише ті, хто зможе за це платити. Але поки ці застереження суто теоретичні. Серйозні дослідження досі не проводили на людях, тож на еліксир довголіття доведеться почекати.
Нам не потрібен еліксир довголіття, наше життя продовжують ваші донати: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]