У львівському центрі Unbroken українцям роблять протези ніг і рук, заново навчають тримати виделку і бігати — фоторепортаж, який дає надію

Автор:
Тетяна Леонова
Редактори:
Дмитро Раєвський, Антон Семиженко
Дата:
У львівському центрі Unbroken українцям роблять протези ніг і рук, заново навчають тримати виделку і бігати — фоторепортаж, який дає надію

Виготовлення позитиву ноги в протезній майстерні.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Через війну дедалі більше військових і цивільних українців потребують фізичної реабілітації. Людям без кінцівок, з опіками чи пошкодженнями нервової системи треба вчитися заново пересуватися на милицях чи протезах, і таких людей десятки тисяч. Найбільший в Україні проєкт, який комплексно допомагає в таких випадках, — центр Unbroken у Львові. Там від лютого 2022 року пройшли реабілітацію понад 11 тисяч українців, а з минулої осені сотні отримали виготовлені в центрі протези. Журналістка Тетяна Леонова і фотограф Михайло Мельниченко для «Бабеля» побували в центрі, де в деталях побачили, як людей навчають застеляти ліжко чи рівно стояти і як в умовах повномасштабної війни львівʼянам вдалося створити надсучасний реабілітаційний центр.

Центр реабілітації й протезування Unbroken працює на базі Першого медобʼєднання Львова ― найбільшої медичної організації України. Його корпуси ― це ціле містечко на півночі міста. Один із корпусів після початку повномасштабної війни став реабілітаційним центром.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Корпус Unbroken має сім поверхів. Для зручності пацієнтів від головного корпусу лікарні до реабілітаційного центру збудували місток. Кошти на створення центру і розбудову надали приватні донори, держава і міжнародні організації ― загалом долучилися понад 90 країн. Найбільша стаття витрат ― високотехнологічне обладнання для реабілітації. Наприклад, роботизований тренажер для відновлення ходіння Walkbot коштує пів мільйона доларів. З ним допоміг уряд Німеччини.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Від початку повномасштабного вторгнення в центрі вже пройшли лікування понад 11 тисяч поранених, чимало з них військові. Наприклад, 31-річний Олексій Пономарчук із Херсонщини ― танкіст. Його поранило під Вугледаром, коли він виводив танк із-під обстрілу. Він відчував біль у лівій нозі, але далі тиснув нею на педалі. Після бою виявилось, що в Пономарчука численні переломи. Ногу довго намагалися врятувати, знімки відправляли американським лікарям, але згодом спільно дійшли висновку, що ампутації не уникнути. Олексій лікується вже три місяці: спершу в Дніпрі, тепер тут.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

На початку червня Олексію встановили протез. Поки що він може носити його лише частину дня ― треба, щоб тіло звикало поступово. Проте Олексій вже не хоче його знімати: із протезом набагато зручніше, ніж на милицях. «Ти вже звик, що відчуваєш ногу ― і все», ― каже він. І планує подати заявку на отримання бігового протеза.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Протезна майстерня Unbroken почала роботу у вересні 2022 року. Відтоді тут виготовили приблизно 200 протезів і з кожним місяцем роблять їх все більше. Протезист Антон Гайдеш розповів, як саме це відбувається.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Щоб створити протез, спочатку роблять позитиви ноги з гіпсу. Тоді виготовляють культеприймач і методом великовузлової збірки — решту пристрою. Якщо протез біонічний ― його треба заряджати й перепрошивати. Щоправда, як зізнаються лікарі, у побуті пацієнти частіше користуються звичайними неелектрифікованими протезами. Біонічні ж надягають, коли виходять у місто — вони важкі й не такі зручні, як механічні.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Протез мало виготовити, його ще треба тривалий час налаштовувати відповідно до особливостей кінцівки й ходи пацієнта.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Із пораненими постійно працюють лікарі-реабілітологи. Не лише на території медичного містечка: працівники центру разом із пацієнтами регулярно виїжджають на іподром і полігон для стрільби з лука.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Більшість приміщень Unbroken, окрім палат, ― це зали для тренувань. На третьому поверсі — так звана ерготерапевтична квартира. Там пацієнти вчаться в нових умовах робити звичайні щоденні речі: готувати їсти, прати білизну, розкладати речі в шафі. Частина предметів побуту ― особлива.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Наприклад, ці ергономічні кухонні прибори розроблені для людей з обмеженою рухливістю рук. Товсті ручки легше міцно вхопити.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Наталія Шевелєва дозволила супроводжувати її під час реабілітаційних вправ. Тут їй допомагають дістатися з палати до «квартири». Вгорі над Наталією ― тренажер для ходіння: людина з обмеженнями рухів чіпляється за нього і вчиться ходити вперед-назад. Спеціальна рейка під стелею тягнеться до кінця коридору.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

48-річна Наталія ― зі Словʼянська. Її поранило ще в травні минулого року: сиділа біля підвалу, щоб у разі чого туди сховатися, але від міни це не врятувало. «Вона була швидша за мене, ― розповідає Шевелєва. ― Я навіть не памʼятаю, як вона прилетіла».

Михайло Мельниченко / «Бабель»

За кілька хвилин ходи від дому Наталії у Словʼянську розташований військовий шпиталь. Її мати побігла туди по допомогу. «Я була вся в крові, з мене зняли халат, запакували у фольгу. Військова швидка повезла в Краматорськ. Там як мене побачили, сказали везти на Дніпро. Бо нічого не могли зробити: голова вся розворочена була», ― розповідає жінка.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Наталію поклали в реанімацію. Звідти вона памʼятає лише один епізод: як розплющила очі, а навпроти неї лежить голий чоловік ― увесь обгорілий до чорноти. У Шевелєвої ж пробите плече, поранена нога і черепно-мозкова травма, через яку жінці важко ходити. Лікарі кажуть, що згодом вона зможе замінити ходунці на палицю на чотирьох опорах.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Unbroken планує розширюватися, охочих пройти реабілітацію стає дедалі більше. Зараз там облаштовують спеціальний парк, де доріжки мають певний кут нахилу ― щоб люди на візках і протезах вчилися долати спуски та підйоми. Уже є план добудови двох поверхів центру. За словами генерального директора Першого медобʼєднання Львова Олега Самчука, на завершення війни для капітальних робіт вирішили не чекати. І міжнародні донори, і приватні благодійники розуміють, що розширювати центр треба вже зараз ― будівництво почнеться зовсім скоро.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Лікарняна каплиця Матері Божої Неустанної Помочі.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Щоб допомогти Unbroken, не обовʼязково бути урядом Німеччини. Зараз центр приймає донати на лікування постраждалих дітей.