«Я зрозуміла, що в моєї собаки Голлі проблеми, за кілька тижнів після того, як взяла її. Лишаючись сама, вона безупинно гавкала та ігнорувала смаколики, які я їй лишала, але гризла мої речі. Коли я поверталася, вона важко дихала і мала страхітливо вирячені очі», ― пише Ула Хробак, авторка The Atlantic про свій досвід виховання собаки. Те, що вона описує, ― типовий приклад тривоги, яка виникає в собак через розлуку з людиною. Часто таку поведінку власники сприймають за вияв непокори, проте вона може бути ознакою сильного стресу. Адже собака не гризе диван і не мочиться на підлогу, щоб розізлити людину.
Собаки, як і люди, можуть мати психічні хвороби та розлади. Вони виникають через генетику або через середовище, в якому тварини росли. Саме тому собаки, які провели у притулку від кількох місяців до кількох років, більш схильні до тривожності, ніж ті, що зростали у спокійному середовищі. Що довше собака був у стані стресу, то складнішими будуть його проблеми.
Собаки відчувають тривогу через розлуку, у них діагностують обсесивно-компульсивний розлад, порушення когнітивних функцій, панічний розлад, домінантну агресію. Це все нагадує ментальні розлади, які діагностують в людей. Біхевіористка Карен Оверол пояснює, що нейроанатомія мозку собаки та людини дуже схожі. МРТ показують, що у тривожних собак сильніше повʼязані між собою пʼять зон головного мозку, які відповідають за тривожність. Так само це відбувається й у людей. Саме тому вчені впевнені: що краще ми зрозуміємо, що переживають у такому стані собаки, то простіше нам буде розуміти людські психічні захворювання.
Як зрозуміти, що собака не просто погано поводиться, а має розлад? Часто це те, що звикли вважати «невихованістю». Перші прояви можливого психічного захворювання ― тварина часто облизує губи, позіхає, її погляд загублений та спрямований кудись далеко. Так можуть проявлятися страх чи тривога. Неконтрольоване випорожнення, завдання собі ушкоджень, повторювані рухи, спроби втекти, тремтіння та надмірне слиновиділення — це теж ознаки тривожності. Тривожні собаки більше привʼязані до господарів, вони ходять «хвостиком» за людиною по квартирі чи двору, всіляко показують, що не хочуть, аби їх залишали на самоті. Вони також бояться гучних звуків. Тривожність у собаки може зʼявитися через переїзд, зміну графіка господаря, появу нових мешканців або травмуючу подію. І навіть якщо ви заведете ще одного собаку, щоб першому не було самотньо, це не вирішить проблему. Тривожність треба лікувати та поєднувати це з правильним вихованням собаки.
Покарання не тільки не допоможуть, а, навпаки, зроблять гірше. Якщо собака гарчить, це можна зупинити окриком чи смиканням повідку. Але потім собака просто покаже свою тривогу в інший спосіб, наприклад, укусить людину. Покарання лише поглиблює занепокоєння тварини. До нього собака міг просто відчувати загрозу, але після він уже точно знатиме, що загроза справді існує.
Тривожним собакам потрібно те саме, що і тривожним людям,— зменшити стрес і змінити середовище, у якому вони перебувають. Наприклад, якщо собака гарчить на прогулянці на інших собак і людей, допоможе гуляти з ним у менш людних місцях. Зазвичай ветеринарні біхевіористи підтримують підхід, який дуже схожий на людський, — поєднувати поведінкову терапію та медикаменти. «Інакше це все одно, що намагатися призначити психотерапію людині, у якої напад паніки», — каже ветеринарка Ванесса Спано. Собаки можуть приймати L-депреніл, який покращує памʼять у літніх собак, або антидепресанти — у США це кломіпрамін і флуоксетин. Вони допомагають приблизно 70% собак. Але від них можуть бути побічні ефекти ― наприклад, млявість, біль у животі, втрата апетиту.
Поведінкову терапію має обрати кінолог, але є базові поради для всіх. Треба знайти для собаки заняття, яке відволікатиме його на самоті, і поступово привчати пса до того, що господар може відлучатися. У цьому допомагає систематична десенсибілізація. Цей метод почали використовувати ще в 1960-х. Він схожий на те, як лікують різні фобії: людині поступово пропонують мʼякшу версію подразника, наприклад, іграшкового павука при арахнофобії. Тобто спершу собаку треба лишати на самоті на кілька секунд, потім поступово збільшувати цей час. Якщо собака почав тривожитися — починати спочатку. Перш ніж піти, можна давати собаці їжу — так відсутність господаря буде асоціюватися із задоволенням, що витіснить тривогу.
Не намагайтеся бути із собакою весь час, коли ви вдома, привчайте її до поміркованих розлук, щойно вона починає жити з вами. Це зменшить імовірність тривоги. Якщо до вас потрапило цуценя, привчіть його до спілкування з різними людьми, а також знайдіть когось, хто замінить вас у разі тривалої відсутності. Організуйте для собаки стабільний розпорядок дня. І не використовуйте покарання під час дресирування ― навіть нетривожна собака може стати тривожною.
Проблема в тому, що немає єдиних вимог до системи дресирування собак, яка базувалася б на науковому підході ― чи не кожен може назватися тренером і вчити господарів дурниць, які тільки шкодять. Часто тренери карають собак за помилку, а не хвалять за те, що вони справилися із завданням. Хоча саме другий підхід більш ефективний. Тренери досі тягнуть за повідки, використовують електричні нашийники або ж ігнорують собаку, яка просить уваги. Перші два методи ― це негативне підкріплення, останній ― негативне покарання. Таке навчання тільки шкодить собакам, вони стають пригніченими, менш грайливими, гірше їдять і мають слабший ззʼязок із господарями. Удари, крик чи гарчання для залякування, приниження викликають агресію принаймні у 25% собак.
Підтримуйте своїх песиків і «Бабель»: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].