78 років тому диктатор Беніто Муссоліні разом із коханкою намагався втекти з Італії. Їх спіймали та розстріляли, а тіла віддали на глум натовпу (так, ми знову натякаємо) — історія в архівних фото

У 1922 році 39-річний лідер Національної фашистської партії Беніто Муссоліні став наймолодшим премʼєром в історії Італії. Він прийшов до влади на тлі соціальної, економічної та політичної кризи, яка охопила країну після Першої світової війни. Письменник і ліберальний політик Джустіно Фортунато так описував тодішні настрої в італійському суспільстві: «Як буває в моменти величезної небезпеки, усі волають про пророцьку появу Чоловіка з великої літери, який зможе врешті-решт привести країну до ладу».

Завдяки своїй харизмі, рішучості та ораторським здібностям Муссоліні здобув симпатії багатьох італійців. «Я служив Муссоліні, тому що був упевнений: він — людина видатних, навіть безпрецедентних із певного погляду якостей. У перші роки його правління я навіть вважав, що сам Господь покликав його відновити мою батьківщину та забезпечити їй гідну долю», ― писав у мемуарах колишній секретар Національної фашистської партії Джованні Джуріаті.

Навіть ті, хто не підтримував фашистську партію, добре ставилися до її лідера. У той період Муссоліні захоплювався майбутній американський президент Франклін Рузвельт. А майбутній британський премʼєр Вінстон Черчилль назвав Муссоліні «новим Цезарем XX століття і найкращим законодавцем серед тих, що живуть нині».

Досить швидко навколо Муссоліні утворився справжній культ, який обростав міфами про його ледь не надприродне походження. Його називали «живим символом національного визволення, найвищим утіленням держави та батьківщини, політичним і духовним провідником». Зрештою, у 1925 році Муссоліні отримав офіційний титул «дуче», який походив із військової традиції Давнього Риму. А фашизм став асоціюватись із силою та порядком, як це було в часи розквіту Римської імперії. Італійський письменник Віталіано Бранкаті так описував свої враження від зустрічі з дуче: «Двері відчиняються, і я бачу Муссоліні. Увесь зал навколо нього блищить ― підлога, темні меблі, стіни, і на мить складається враження, що цей зал прагне його віддзеркалити. Але його фігура виглядає занадто великою, самотньою, єдиною в залі посеред марних відблисків, посеред даремного прагнення навколишніх речей відобразити його».

Формальним правителем Італії лишався король Віктор Емануїл III. Насправді ж вся влада доволі швидко перейшла до рук Муссоліні. Він придушив опозицію і заборонив всі партії, окрім фашистської. Взяв під контроль пресу і радіо, запровадив жорстку цензуру. Таємна поліція влаштовувала масові репресії, а італійців заохочували доносити одне на одного. Парламент перетворився на декоративний орган, де замість політичних дискусій депутати співали патріотичних пісень на честь дуче. Найвищою державною структурою стала Велика фашистська рада з найближчих соратників Муссоліні. Сам дуче, окрім премʼєрської посади, очолив сім міністерств, зокрема внутрішніх і зовнішніх справ. Став міністром оборони та, звісно ж, головнокомандувачем.

Встановивши диктатуру в Італії, Муссоліні зайшовся будувати Нову Римську імперію. Його головною задачею було зробити Середземне море mare nostrum, тобто «нашим морем». І спочатку все складалось непогано. Італія захопила грецький острів Корфу, взяла під контроль Лівію, витіснивши звідти Туреччину. Муссоліні встановив маріонетковий режим в Албанії, а потім сам же його «блискавично переміг», окупувавши країну. У 1935 році Італія вторглася в Ефіопію, розбила її нечисленну армію та оголосила своєю колонією. Італійський король Віктор Емануїл III став ще й імператором Ефіопії. А Муссоліні отримав додатковий титул «Засновник імперії».

Перед Другою світовою війною Муссоліні націлився загарбати Мальту, Корсику і Туніс. Але тепер треба було вирішити, на чий бік пристати. Із Британією та Францією у Муссоліні зіпсувались відносини через його колоніальні забаганки. Однак дуче недолюблював Гітлера. Ще на початку 1930-х він відкрито називав німецького фюрера «огидною оскаженілою істотою», а Німеччину ― «країною варварів, що є споконвічними ворогами Риму».

Поворотним став вересень 1937 року. Тоді Гітлерові з пʼятої спроби вдалося вмовити Муссоліні приїхати до Німеччини. Протягом тижня фюрер влаштовував для дуче грандіозні паради та мітинги, возив його по військових заводах, разом вони спостерігали за маневрами відмінно вишколених та екіпірованих німецьких солдатів. Вражений міццю воєнної машини Німеччини, Муссоліні під час виступу 29 вересня перед багатотисячним натовпом у Берліні заявив: «Італійський фашизм нарешті знайшов друга, і він піде з ним до самого кінця».

У травні 1939-го Італія підписала з НІмеччиною договір про дружбу і взаємодопомогу ― «Сталевий пакт». У вересні того ж року Гітлер разом зі Сталіним напав на Польщу і розпочав Другу світову війну. Муссоліні, всупереч союзницьким зобовʼязанням, вирішив почекати та подивитись, як відреагують Британія і Франція. Тож спочатку він оголосив про нейтралітет, чим неабияк розлютив Гітлера. Італія вступила у війну тільки 10 червня 1940 року, коли Німеччина вже фактично розбила французько-британські сили в Європі.

Муссоліні прийшов до влади раніше за Гітлера, однак не спромігся створити настільки ж ефективну армію. Італійським військам бракувало вишколу, а більшість озброєнь були ще часів Першої світової. Дуче виявився бездарним полководцем. Він розпорошив війська по різних фронтах і розпочав кілька наступальних кампаній, не порадившись не лише з німцями, але й з власними генералами.

Досить швидко зʼясувалось, що громити ефіопські війська і воювати з регулярними європейськими арміями ― це зовсім різні речі. Протягом 1940―1941 років Італія опинялась на межі розгрому в Греції, Лівії та Єгипті. А Німеччині доводилось постійно рятувати свого союзника. На початку 1943 року справи стали зовсім кепські. У травні 250-тисячна німецько-італійська армія капітулювала в Тунісі. У червні англо-американські війська висадились на італійській Сицилії. Муссоліні благав Гітлера про допомогу. Але цього разу фюреру було не до того, він намагався виправити ситуацію на Східному фронті та зупинити радянський контрнаступ.

Британські військові конвоюють полонених німців у Тунісі, травень 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

Беніто Муссоліні та Адольф Гітлер в австрійському палаці Клесгайм, квітень 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

У цей час в Італії всенародна любов до дуче перетворювалась на загальнонаціональне розчарування. Ішлось не лише про пересічних італійців, але й про військові та політичні еліти. Останньою краплею стало бомбардування Риму 19 червня. У ніч проти 25 червня найближчі соратники дуче зібрали екстрене засідання Великої фашистської ради, де Муссоліні звільнили з усіх посад, позбавили всіх титулів і заарештували. Король призначив нового премʼєра, той нашвидкуруч зібрав уряд, який почав переговори із союзниками по антигітлерівській коаліції про вихід Італії з війни. На початку вересня новий італійський уряд підписав угоду про перемирʼя, одним із пунктів якої була видача Муссоліні.

У відповідь на це Гітлер відправив до Італії війська, які швидко захопили північ і центральні регіони, включно з Римом. Німецькі десантники звільнили Муссоліні, якого утримували під арештом на одному з горних курортів в Апеннінах. Дуче привезли до ставки Гітлера в Німеччині. Муссоліні був абсолютно пригнічений і вже не мріяв ні про яку Нову Римську імперію. Він подякував фюрерові за порятунок і попросився на покій.

Гітлер нічого не хотів чути. Наприкінці вересня 1943-го Муссоліні ледь не силоміць привезли до містечка Сало, що на півночі Італії, де він оголосив про створення Італійської Соціальної Республіки. Після цього більшість італійців остаточно зненавиділи свого вчорашнього месію. Новий маріонетковий режим у народі прозвали «республікою Піноккіо». В Італії виник потужний партизанський рух, а німці у відповідь розпочали жорстокі репресії.

Муссоліні остаточно перетворився на весільного генерала і майже не ухвалював жодних рішень. Він тихесенько жив на віллі на узбережжі озера неподалік містечка Сало і писав мемуари. «Моя зірка впала. Я якось працюю і щось намагаюся робити, але знаю, що все це ― лише фарс. Я відсторонено чекаю на кінець трагедії та більше не відчуваю себе актором, радше ― останнім глядачем», ― казав тоді Муссоліні в одному з інтервʼю.

Після проголошення маріонеткової республіки до Муссоліні приїхала найвідданіша з його коханок Клара Петаччі. У дуче була дружина і п’ятеро дітей, які виконували роль взірцевої фашистської родини. А сам він мав безліч коханок. Із Петаччі вони познайомились на початку 1930-х. Клара була молодшою за Муссоліні майже на 30 років, та закохалась в нього до нестями. Навіть після падіння дуче вона вирішила залишатися з ним до кінця.

На початку 1945 року війська союзників за підтримки партизанів розпочали наступ з півдня Італії, поступово витісняючи німців. Наприкінці квітня Муссоліні приїхав у Мілан на переговори з лідерами італійського руху опору. Він намагався виторгувати для себе та свого оточення бодай якісь прийнятні умови, поки ще північ країни лишалась під контролем німців. А 25 квітня німецькі війська в Італії капітулювали та домовились із союзниками про відхід у бік швейцарського й австрійського кордонів.

Того ж дня Муссоліні стрімко втік з Мілану разом із коханкою та найближчими поплічниками. Вони попрямували в бік озера Комо, сподіваючись як не втекти до Швейцарії, то хоча б здатись американцям чи британцям. Упродовж 26 квітня вони намагалися вирватися з країни, але марно, бо партизани вже перекрили всі шляхи. На ранок 27 квітня втікачі пристали до невеликої колони німецьких військ, що прямували в бік кордону. Муссоліні переодягнувся в німецьку форму, але на першому ж блокпості італійські партизани впізнали свого колишнього дуче і заарештували його разом із поплічниками з фашистського уряду. Німці погодилися видати Муссоліні за умови, що партизани пропустять їх далі. Кларі Петаччі запропонували піти разом з німцями, але вона відмовилась.

Побоюючись, що німці знову спробують звільнити Муссоліні, партизани ввечері 28 квітня розстріляли його разом із коханкою та кількома соратниками в невеликому селі Джуліно-ді-Меццегра на узбережжі озера Комо. Наступного ранку тіла страчених привезли в Мілан і скинули на площі на глум натовпу. Люди топталися по тілу Муссоліні, плювали та мочились на нього. Одна жінка вихопила пістолет і почала стріляти в тіло дуче з криками: «Це тобі за моїх вбитих синів». А один чоловік намагався засунути в рота Муссоліні дохлого пацюка, приговорюючи: «Давай, спробуй тепер виступити з промовою». Згодом тіла підвісили за ноги на перекриттях бензоколонки. У такому вигляді їх застали американці, які пообіді ввійшли в Мілан.

Того ж дня, 29 квітня, у берлінському бункері Гітлер дізнався, яка доля спіткала Муссоліні. Після цього фюрер вирішив підкорегувати заповіт ― своє тіло він наказав спалити. А 30 квітня разом зі своєю коханкою Євою Браун прийняв ціанід, а для підстраховки ще й вистрелив собі в голову.

Понівечені тіла Муссоліні та інших страчених поховали 1 травня 1945 року на околиці міланського цвинтаря в безіменній могили. На Пасху у квітні наступного року троє фашистських фанатиків відкопали та викрали тіло Муссоліні. За кілька місяців їх заарештували. А рештки дуче нова італійська влада ще десять років переховувала по монастирях, не знаючи, що з ними робити. Нарешті в 1956 році Муссоліні поховали в сімейному склепі в його рідному місті Предаппіо, що за 250 кілометрів на північ від Риму.

Рано чи пізно кожен диктатор помре, і сусідній теж. «Бабель» хотів би цього дочекатися завдяки вашим донатам: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]