Захід боїться перемоги України
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, то Захід вважав, що буде краще, якщо Україна здасться, пише Foreign Policy. Саме це, а не сам факт війни, стало найбільшим ударом по світовій демократії. Європа, яка жила під гаслом «Ніколи знову», погодилася на те, що європейську країну можуть позбавити суверенітету і свободи.
Захід боїться перемоги України. По-перше, тому що він глибоко нереволюційний. Україна зараз дорого платить за падіння Берлінської стіни та за так звану Мирну революцію 1989 року. Німецький філософ та соціолог Юнгер Габермас називав її «революція, що наздоганяє». Термін розкриває ставлення Заходу до ролі Східної Європи після того, як комуністичний блок розпався: вона має лише наздоганяти. Якщо Україна переможе росію, це стане революцією справжньою, і Європі доведеться суттєво змінитися. Тому ЄС не зміг прийняти політичні наслідки Євромайдану 2014 року. Європа не сприймала революційний шлях, а Україна довела, що саме він ефективний у боротьбі за демократію.
По-друге, Європа колоніальна в минулому і постколоніальна зараз. В історії колоніалізму вирішальним було право на насильство. У колоній не мало бути інструментів для захисту і тим більше — для перемоги. Ось чому Європа зволікає з постачанням зброї до України.
Протести на майдані Незалежності у Києві під час Революції Гідності, 20 лютого 2014 року.
Getty Images / «Бабель»
По-третє, Євросоюз фетишизував ідею миру так сильно, що коли війна повернулася, виявився до неї геть не готовим. Отже, чи справді Європа засвоїла урок Другої світової? Зараз час грає проти Заходу. Якщо Євросоюз не втрутиться, ситуація швидко погіршиться, а агресія пошириться на інші країни. Це теж питання часу.
Чого за рік досягла росія
АР згадує, як Зеленський на порозі війни закликав до перемоги розуму. І попереджав росію, що наслідками нападу стане багато болю, бруду, крові й смертей. Через рік повномасштабного вторгнення росія опинилася в більшій ізоляції, аніж будь-коли після Холодної війни. Захід обʼєднався, щоб перемогти путіна, Китай пильно стежить, щоб використати цей досвід проти Тайваню, війна вартує величезних людських та економічних ресурсів. Але Україна досі існує — і це вже поразка для Кремля. Загроза знищення підштовхує її ближче до Євросоюзу, Америки і Заходу загалом. Поставки зброї, фінансова допомога, кожна заява про підтримку — це міцні звʼязки, які у мирний час вибудовувалися б довгі роки.
«Ніхто ніколи не плутатиме Україну та росію (знову)» — цитує АР радника голови Офісу президента Михайла Подоляка.
Проте більшість росіян, здається, обʼєдналися, путін досі міцно тримає владу, росія йде на безпрецедентні жертви. Відставний маршал авіації, колишній старший офіцер Королівських ВПС Великої Британії Едвард Стрінгер застерігає не захоплюватися «маленькою відважною Україною», бо росія значно більша. І кулі в українців можуть закінчитися раніше, ніж росіяни у путіна.
Що буде з Кримом
Поки не почалося повномасштабне вторгнення, про повернення Криму союзники не говорили — ніби звикли, що він російський та має власне місце в тамтешній міфології, пише Politico. Та тепер Захід знову обговорює повернення півострова. Ба більше, це називають умовою тривалого миру не тільки для України, але й для Європи. І хоча союзники досі не передають необхідної для цього зброї, двері лишаються відчиненими для наступу.
Почасти така зміна випливає із суто тактичного аналізу: Україна успішно відвойовує окуповані території, які росія вважає своїми. Тож наступ на півострів здається можливим. Це не буде легко, бо росія зосередила на півострові значні резерви, тому Україні знадобиться більше західної зброї. Однак, зі слів відставного бригадного генерала армії США та колишнього командувача американських сил в Європі Бена Ходжеса, повернути Крим необхідно — поки цього не сталося, Україна не буде в безпеці та не зможе відновити економіку.
Крім того, півострів, заради якого росія вдалася аж до прямої анексії, втратив свій сакральний статус. Із вересня минулого року, коли рф заявила, що приєднує нові регіони — «ДНР», «ЛНР», Запорізьку і Херсонську області — Крим став таким, як і вони. Міфу про півострів як червону лінію, перетин якої може призвести до ядерної війни, більше немає. Як і самих червоних ліній.
Якими світ побачив Україну та українців
«Рік в окопах загартував президента України», — пише The Washington Post. Кандидат у президенти Зеленський набрав 73% голосів і переміг на виборах з ідеями про рух до Європи та мирну домовленість із росією. На зустріч «нормандської четвірки» у грудні 2019-го він летів з надією. Через кілька тижнів рф погодилася на розширений обмін полоненими і нову угоду про газовий транзит. Та коли дійшло до справи, Зеленський побачив, що росіяни не дотримують слова.
Володимир Зеленський на позиціях українських військових на Донбасі у грудні 2021 року, перед повномасштабним вторгненням росії.
Getty Images / «Бабель»
Тепер він називає рф державою-терористом і закликає перемогти її, аби врятувати Захід. Комік, який з початком повномасштабної агресії відмовився виїхати в безпечне місце, став значно лютішим ворогом, аніж Москва очікувала. Досвід і трагедія зміцнили його, зробили безкомпромісним та цинічним. Тепер про мирну угоду з росією вже не йдеться — Зеленський працює над тим, щоб перемогти її на полі бою. Видання цитує нещодавнє інтервʼю українського президента для Sky News і його слова про путіна: «Хто він тепер? Після повномасштабного вторгнення для мене ніхто».
«Україна та українці страждатимуть від цієї війни поколіннями. Але одним з гарантованих її результатів є те, що національна єдність та гордість зміцніли», — пише українсько-американська політологиня Лена Суржко-Харнед для The Conversation. Коли путін почав вторгнення, то розраховував, що керівництво України втече, але цього не сталося. Тоді він звернувся до українських солдатів і пропонував домовитися. Це теж не спрацювало. Натомість українці йшли у військо, організовували Територіальну оборону і готували коктейлі Молотова. Путін думав, що протистоїть такому самому режиму, як і його власний — корумпованому. А зіткнувся з нацією.
Чому росія не перемогла
«Техніка не виграє війну — виграють люди», — пише Джон Барранко, полковник Корпусу морської піхоти США для Politico. Самовпевненість росіян легко зрозуміти. У 2021 році вони вклали в оборону близько $65 мільярдів. Ця сума більш ніж удесятеро перевищує витрати України того року. Якби технічна перевага була вирішальною, росія перемогла би блискавично. Але Україна показала: хороше керівництво та підготовка мають значення. Це те, чого вона має багато, а росії бракує.
Різниця в результатах на полі бою повчальна, як і її причини. Україна з 1993 року співпрацює з Нацгвардією Каліфорнії. Цей звʼязок між двома силами такий тісний, що українські військові просто під час бою запитували у своїх каліфорнійських колег, як вирішити проблеми з Javelin. Завдяки цій співпраці українські молодші офіцери та сержанти розуміють загальну мету операції та мають повноваження приймати рішення на місці, якщо обставини змінюються. Російська армія натомість тримається на невмотивованих та погано підготовлених призовниках, а рішення досі приймаються централізовано. Тому втрати росіян непропорційно великі, і вони втрачають у тому числі багато генералів.
Провал росії був передбачуваним. «Кінець першого року війни — не початок кінця, а кінець початку», — пише Джон Барранко.
Українські військові вантажать тіла загиблих російських солдатів до вагона-рефрижератора.
Reuters
Як війна в Україні змінює погляд світу на безпеку
На безпековій конференції в Мюнхені цього року говорили не про політику, а про закупівлі зброї. Війна в центрі Європи змінила традиційний фокус зустрічі, пише Breaking Defence. Через рік після вторгнення учасники говорили про низькі витрати на оборону, що стали нормальними для Європи після Холодної війни. Війна змусила усвідомити, що оборонна промисловість значить набагато більше, ніж усім здавалося. У короткій перспективі стало зрозуміло, що боєприпаси досі використовують швидше, ніж виробляють. У тривалій — що через рік великої війни цей попит не падає.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що країна більше не нехтуватиме Бундесвером, і розповів про проєкти в оборонній промисловості. Зокрема, про ідею виробляти HIMARS за ліцензією Rheinmetall. Німеччина знову виготовлятиме боєприпаси для систем Gepard. Також Шольц заявив, що European SkyShield допоможе Європі вирішувати проблеми, які виникають поруч. Зараз у цій програмі беруть участь 17 країн ЄС. Її мета — створити спільну мережу ППО в Європі.
Україна і Штати
У вівторок у Варшаві президент Сполучених Штатів підкреслив: путін не сумнівається в силі коаліції союзників, проте ще має сумнів у її переконаності, витривалості та подальшій підтримці України, пише The Washington Post. Передусім сумніви стосуються позиції республіканців у США на виборах 2024 року. Їхні думки суттєво різняться. Ніккі Гейл, посол США в ООН часів Адміністрації президента Дональда Трампа, говорить, що це війна не за Україну, а за свободу. Якщо росія переможе, наступними будуть Польща та країни Балтії, Китай захопить Тайвань, а Іран розробить ядерну бомбу. Мітч Макконелл, лідер республіканців у Сенаті, теж дедалі частіше говорить про те, що підтримувати Україну — в інтересах Америки, і це доволі недорогий спосіб боротися з головним противником.
Однак, можливий кандидат у президенти від республіканців та губернатор Флориди Рон Десантіс думає інакше. Він переконаний, що вступати у проксі-війну з Китаєм, встрягати в суперечки про Крим чи прикордонні території не в інтересах Сполучених Штатів. Десантіс вважає, що росія боїться воювати з НАТО і показала себе як третьосортна військова сила. А отже наступного року підтримка України може повиснути на волосинці.
Щоб зрозуміти війну в Україні, треба знати історію
«Минулої осені, коли я почав читати лекції з історії України, то відчув наліт сюрреалізму», — пише американський історик і філософ Тімоті Снайдер у колонці для The Washington Post. Ядерна держава напала на країну, яка відмовилася від ядерної зброї. Імперія намагалася зупинити євроінтеграцію, тиранія — знищити демократію, на окупованих територіях відбувалися звірства геноциду. Та Україна давала відсіч, і це був історичний поворот.
Тіло військового без розпізнавальних знаків на дорозі поблизу Харкова. Зі слів українських військових, це російський солдат.
Reuters
На екранах телевізорів щодень була Україна, і єдине, що можна було сказати про це упевнено — ті, хто коментували новини, нічого не знали про неї. «Ми дуже мало знаємо історію, — пише Снайдер. — Але без неї все виглядає несподіваним: 11 вересня, фінансова криза, штурм Капітолія, вторгнення в Україну». Коли людей шокує дійсність і вони не знають історії, то стають вразливими для простих відповідей. У минулому починають царювати міфи, і люди при владі створюють найбільш зручні для себе наративи.
Путін розказує історію про минуле, яка зі справжньою історією не має нічого спільного. Наприклад, що Україна та росія були зачаті у спільному хрещенні, у них одна культура і керувати ними теж має одна людина. Донедавна багато хто сприймав цей наратив цілком серйозно. Насправді Україна відрізняється від росії особливою історією, включно з тією, що розвивалася останні 30 років, після розпаду Радянського Союзу. Путін штовхає свою країну до міфів, а українці непокорою та протестами торують шлях до впевненості в тому, хто вони такі. «Як і українці, ми переживаємо історичний перелом, — каже Снайдер. — Як і вони, ми маємо вивчати історію та кидати виклик міфам, щоб іти у демократичне майбутнє».
Свобода слова — запорука демократії. Підтримай «Бабель» — інвестуй у майбутнє України: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].