Вікі має родичів по всьому колишньому Радянському Союзу, а сама живе в Німеччині та працює лікаркою. Одразу після повномасштабного вторгнення росії в Україну вона почала міркувати, як може бути корисною. Якось Вікі йшла вулицею у своєму місті та побачила натовп біля нічного клубу. Люди стихійно збирали гуманітарну допомогу для України. Вона запропонувала допомогу і зрештою опинилась у секторі, де збирали медикаменти. Там був хаос, люди не розуміли призначення більшості ліків, тож Вікі взялася їх впорядковувати. Того ж дня їй сказали: «Ви лікарка? Ми завтра вирушаємо на польсько-український кордон. Що там буде ― неясно, але є відчуття, що лікар у команді не завадить. Приєднаєтесь?»
Друзі з гуманітарних організацій відмовляли жінку: мовляв, хаос, небезпека і жодних гарантій, що вона буде там корисна. Але Вікі вирішила їхати. На місці виявилось, що ніхто з великих організацій на кшталт ООН досі не організував допомогу. «Я бачила простих польських мам і бабусь, які розливали у пластикові стаканчики та тарілки домашній суп», — пригадує жінка. З одного боку, усе було сповненим людського тепла. З іншого — не було жодного чиновника, який пояснив би біженцям, що робити, коли вони перетнули кордон.
Вікі призупинила лікарську практику і зосередилася на волонтерстві. За півтора місяця почувалася як вичавлений лимон. Вона злягла з температурою, почала марити — захворіла на ковід. Коли лежала в ліжку і гортала десятки волонтерських чатів у месенджерах, побачила запит: жінкам, яких зґвалтували російські солдати, терміново потрібні пігулки для аборту. Десь за тиждень до того ЗСУ звільнили Бучу і стало відомо про тамтешні звірства росіян. «Я бачила на кордоні жінок, які відважно рятували дітей, домашніх тварин і себе. Дико було уявляти, що десь в Україні такі самі жінки не можуть отримати вкрай потрібні їм зараз ліки», ― згадує Вікі. Вона вже розуміла, що держави чи великі міжнародні організації навряд зможуть розвʼязати цю проблему. І знову вирішила взятися за справу сама.
Ferrum Alien / «Бабель»
Під таблетками для аборту мались на увазі препарати «Міфепристон» і «Мізопростол», більш відомі як «міфе» та «мізо». Якщо прийняти їх разом протягом перших трьох місяців вагітності, вони провокують відторгнення плоду. Утім, є інша особливість «міфе» й «мізо» ― їхній обіг суворо контролюється. Особливо перетин міждержавних кордонів. Надати такі препарати як гуманітарну допомогу ― складна бюрократична історія.
Хлопець Вікі, Аві, має знайому зі сфери захисту прав жінок. На запитання, чи можна якось допомогти українським жінкам, вона дала контакт постачальника ліків, із яким сама колись працювала. Через особливості його роботи він фігурує в історії без імені ― просто «постачальник».
Його мати досі вважає, що син проміняв рідну Європу на Африку, щоб бути там релігійним місіонером. Він справді живе в Африці, однак відомий поширенням не віри, а «мізо» та «міфе». З благородних міркувань ― щоб незаможні жінки, які не хочуть дітей, робили аборти безпечно. Постачальник дізнався про запит Вікі та вирішив допомогти. Спершу він сказав волонтерці, що його людина із 500 наборами таблеток зараз у Празі та готова передати їх за ціною один євро за кожен ― це дуже дешево. Далі таблетки треба було вивезти до Словаччини, а звідти на Закарпаття, що доволі легко. Однак за дві години постачальник передзвонив — він передумав.
Замість 500 наборів препаратів за €500 постачальник запропонував 10 тисяч наборів безкоштовно. Але вони мали стати частиною гуманітарного вантажу, разом зі знеболювальними, антибіотиками та іншими ліками ― і приїхати до Польщі. Вікі розуміла, що 10 тисяч наборів «мізо» та «міфе» зайвими не будуть, адже їх потребують не лише жертви окупантів, але й, наприклад, жінки, які завагітніли перед війною і тепер вважають, що зараз не найкращий час приводити у світ нове життя. От тільки в Польщі такі препарати незаконні. На слуху якраз була судова справа, за якою активістці руху за права жінок загрожувало три роки тюрми за те, що вона передала вагітній один набір «мізо» та «міфе». Лише один ― і ним так і не скористались.
Рейс постачальника до Польщі вже забронювали. За планом в аеропорту його мали зустріти Вікі з Аві, забрати потрібні їм пігулки та самостійно повезти їх далі, в Україну. Вікі досі вагалась, чи варто в це вплутуватися, і традиційно вирішила, що варто. Час не чекав: «мефі» та «мезо» треба прийняти протягом трьох місяців не від самого запліднення, а від останньої менструації. У середині квітня у деяких із жертв на переривання вагітності лишався буквально тиждень. Іншої нагоди допомогти їм могло вже й не бути.
До прибуття препаратів лишалось три дні. Вікі та Аві намагалися знайти транспортну компанію, яка б погодилася перевезти цей специфічний вантаж. Однак із кожним наступним дзвінком постачальника авантюра обростала деталями. Спершу він сказав, що може привезти не 10, а 15 тисяч комплектів ліків ― плюс ще стільки ж оральних контрацептивів, які вживають наступного ранку після ймовірного небажаного запліднення. А потім ― що він не хотів би, аби митники взагалі знали про «міфе» та «мізо». Він вийняв препарати з упаковок і розклав їх у пластикові банки для спортивного харчування, у судки для обідів… «Сотню доз кладу в білі коробки, ще дві сотні будуть там-то», ― швидко говорив він телефоном. «Міфе» він підписував як Vitamin С, «мізо» ― як Vitamin С+.
Ferrum Alien / «Бабель»
Коли Вікі та її хлопець дізналися про це, то зрозуміли, що втручаються у щось нелегальне. Якщо Вікі виявлять із тисячами контрабандних таблеток, їй «світить» від позбавлення лікарської ліцензії до тюрми. «Звісно, у мене зʼявилась думка, а чому б не зробити все через офіційні канали, з допомогою українських чиновників? ― пригадує вона. ― Але я відчувала, що офіційний шлях забере забагато часу. У ті дні просто відчувалось, що те, як усе складалося, було найкращим способом закрити потребу». Водночас вона отримувала дедалі більше запитів на препарати від українок.
У день прильоту постачальника план був готовий. Вікі з Аві зустрічають його, беруть таблетки, якомога швидше віддають вантаж працівнику польської логістичної компанії, а той ― водію вантажівки, який відвезе все до Львова. Там волонтерка Євгенія ― вона тоді закривала десятки питань із поставками різних ліків ― має передати пігулки лікарям. Логіст і водій не знали про те, що мають справу з «міфе» та «мізо». А Вікі раніше не знала нікого в цьому ланцюжку. Як багато що в ті дні, успіх операції ґрунтувався лише на довірі та везінні.
Настав час вирушати в аеропорт. «Ми з Аві ніколи не займались нічим подібним і не знали, як спілкуватися з митниками, щоб вони нічого не запідозрили, ― згадує Вікі. ― Тож вирішили вдягтись як найнадійніші, найправильніші, найнудніші люди». Аві вдягнув окуляри, бежевий светр, а під нього застібнуту на всі ґудзики сорочку так, щоб комірець стирчав із-під светра. Вони прибули в аеропорт завчасно, сіли в непримітному місці, сховали погляди у смартфони та почали чекати. «Ззовні ніби все було спокійно ― от тільки моє серце гупало десь дві з половиною години», ― каже Аві. До них приєднався представник польської транспортної компанії, згодом зателефонував і постачальник. Він попросив передати слухавку логісту, той узяв її, сказав кілька слів, усміхнувся і повідомив парі: «Зустрічайте його, він уже пройшов контроль».
Постачальник виявився повненьким засмаглим чоловіком трохи за 50, у сорочці в біло-блакитну смужечку. Зазвичай в аеропортах такі люди везуть за собою компактну валізу на коліщатках, із якою поспішають на ділову зустріч. У цього валізки не було: він повільно штовхав перед собою великий візок, напханий пластиковими торбами на кшталт тих, із якими колись їздили на закупівлі «човники». У торбах були десятки видів медикаментів.
Ferrum Alien / «Бабель»
Польські митники їх не викрили, однак зʼявилася інша складність. Як в Україні серед усіх цих пакунків з антидепресантами, антибіотиками, «Міфепристоном» і «Мізопростолом» знайдуть саме ті, що треба? А якщо лікар наплутає? Вікі та Аві вирішили поїхати з вантажем на склад і перепакувати ліки як слід.
Сюрпризи від постачальника на цьому не закінчились. Виявилось, що кожен пакунок із «вітаміном С» чи «вітаміном С+» він підписав чорним маркером, і на пластику чи поліетилені ці написи розмазалися. Лише за контуром плями можна було вгадати, що де лежить. Медикаментів було багато, часу мало ― зрештою, свою допомогу запропонували працівники складу. Під кінець «міфе» та «мізо» шукали й сортували шестеро людей. Віці та Аві лишалось тільки сподіватись, що ці люди їх не здадуть. Зрештою, вони спакували вантаж у три картонні коробки ― і медикаменти поїхали далі. Зморена, пара повернулась додому в Німеччину.
За кілька днів вони отримали повідомлення від Євгенії: прибули всі ліки, крім «міфе» та «мізо». У транспортній компанії запевнили, що доставили все. Вікі почала підозрювати, що підвів водій: можливо, викинув препарати кудись у річку, бо проти абортів. Або вкрав, щоб продати ― на чорному ринку на цьому можна чимало заробити. «Коли зусилля обʼєднують незнайомці, ніколи не знаєш, що в кого насправді на думці, ― ділиться висновком Вікі. ― І в людини може бути свій план».
Раптом пара отримала дзвінок від транспортної компанії. Препарати знайшлись ― в особистій легковій автівці водія. Хтозна, що він хотів із ними зробити ― сам він тоді був із вантажівкою в Україні, однак часу розбиратися не було. Головне, що таблетки знайшлися. Тепер треба якомога швидше привезти їх в Україну. Приїхати за ними вирішила Євгенія. Вона взяла за компанію подругу Марію — у довоєнному житті фешн-редакторку. Те, що вона побачила в Польщі, їй не сподобалось.
Дощило. Місцем зустрічі виявилась закинута АЗС. Усе відбулось швидко: Євгенія і Марія просто взяли коробки, поклали їх у багажник і поїхали назад. І лише біля кордону Марія запропонувала подивитися, що в тих коробках. «Усередині не було ані упаковок, ані пластин із таблетками, ― пригадує вона. ― Лише чорні пакети для сміття з кількома бланками та купою таблеток. І якщо ви колись бачили, як виглядає вітамін С, то одразу зрозумієте, що це не він. Побачать це правоохоронці ― наступної ж миті нас затримають». «Найбільше все це нагадувало контрабанду наркотиків», ― додає Євгенія. Проблеми із законом ― те, чого їй зараз хотілось найменше, оскільки на жінку вже були завʼязані чималі потоки медичної допомоги. Якщо постраждає вона чи її репутація, це зашкодить і допомозі. «Але вантаж просто необхідно було доставити. Іншого виходу я не мала», ― згадує волонтерка. І діяти треба було швидко: в Україні наближалась комендантська година.
Ferrum Alien / «Бабель»
Тимчасом у Німеччині Вікі та Аві відзначали шосту річницю своїх стосунків. Вони замовили вечерю в маленькому затишному ресторані, але замість приділити увагу одне одному чи їжі постійно дивились у смартфони. Чекали повідомлень від Євгенії, як усе пройшло. «Мабуть, офіціанти думали, що наші стосунки так собі», ― сміється дівчина.
Нарешті Євгенія подзвонила Аві. У коробках кілька документів — вони знімуть питання на митниці? Ні, не знімуть: ті документи стосувались усього вантажу медикаментів, який вже був в Україні. Отже, сказати чи показати прикордонникам насправді нічого. І варіантів немає: автівка волонтерок уже наближалась до пропускного пункту. Польська інспекторка оглянула автомобіль, попросила відкрити багажник. І сказала: «А ви знаєте, що у вас задні фари не працюють? Як ви взагалі їздили Польщею без задніх? Жах!» Прикордонниця прочитала волонтеркам лекцію про важливість задніх фар, а коли закінчила, спитала, що в коробках. «Ліки» — «Документи є?» — «Є». — «Добре, проїжджайте».
О 19:50 пара в Німеччині отримала від Євгенії повідомлення: «Вітаю, друзі, ми це зробили. Ми вже в Україні, скоро будемо у Львові. Зранку все розпаковуватимемо, тож поясніть, будь ласка, де тут що». Вікі пригадує, що такого вибуху радісних емоцій раніше ніколи не відчувала. «Усередині мене були такі феєрверки, ніби ми одружуємось чи в нас народжується дитина, ― пригадує вона. ― Так кортіло поділитися радістю з офіціантами: народ, ми нелегально провезли через кордон партію медикаментів!»
Наступного дня Євгенія знов написала Аві та Вікі. «Дякую вам за таку величезну допомогу, ― йшлося в повідомленні. ― Ви чудові! Але я почуваюся як злочинець, тому більше ми співпрацювати ніколи не будемо, пробачте».
Першу ніч після прибуття в Україну «міфе» та «мізо» провели в помешканні Євгенії. Потім їх треба було в щось розфасувати: у сміттєвих пакетах по лікарнях не розвезеш. Єдиною доступною опцією виявились зіп-пакети, в які у кавʼярнях фасують зернову чи мелену каву на продаж. В один вміщається небагато, однак усі лікарі, яких обдзвонила Євгенія, були раді й цьому. Адже станом на середину квітня, як сказала журналістам гінеколог Галина Майструк, таблеток для переривання вагітності в українських лікарів майже не було: через обірвану логістику в Україні взагалі тоді багато що було дефіцитним. Зробити аборт у лікарні ― теж проблема, адже шпиталі переповнені пораненими внаслідок бойових дій військовими та цивільними. А запитів на аборти ставало дедалі більше: у Києві, за словами одного з лікарів, звернень за такими таблетками побільшало у 3—5 разів.
Галина була однією з перших, кому подзвонила Євгенія. Запропонувала одразу 1 600 наборів таблеток ― та радо взяла. Потім почались дзвінки від лікарів з усієї країни. Полтава, Вінниця, Одеса, Буча ― усі потребували «мізо» й «міфе». Часом не лише для абортів: багато лікарів використовують «мізо» під час викиднів. Цей препарат сприяє скороченню мʼязів і тому, щоб матка очистилась. Лікарка, яку в розслідуванні називають Оксаною, каже, що кількість ускладнень вагітності на початку війни зросла на третину.
На момент підготовки матеріалу в Україні ще залишались пігулки з цієї нелегальної партії. Журналісти потрапили до квартири, в якій куди не глянь ― коробки з речами. У частині коробок досі є кавові пакети з «міфе» та «мізо». Ледь не щодня по них хтось заходить. Утім, коли звичні канали постачання препаратів відновилися, ризик дефіциту зник. Натомість стало ще актуальнішим питання права жінки на аборт. Наприклад, у Львові деякі лікарі відмовлялися робити його з релігійних чи етичних міркувань. Журналісти поспілкувалися з кількома українками, які народили після початку повномасштабного вторгнення. Якби вони знали, як зміняться обставини, за можливості б не народжували. «Я зі Словʼянська і раніше мала там усе: бізнес, заощадження, квартиру з гарним краєвидом із вікон. Тепер я фактично безхатько. Куди ще й дитину?» ― сказала одна з героїнь.
Боротьба України складається із тисяч неймовірних історій ― і ми не втомимося їх розповідати. Підтримати «Бабель»: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]