Військова драма «Відблиск»
Про що фільм. 2014 рік, початок війни з росією. Військового хірурга Сергія беруть у полон росіяни. Він стикається із жорстокістю, бачить катування та приниження полонених. Сергій потрапляє до списку на обмін і повертається додому. Після пережитого йому треба заново шукати сенс життя. Він пробує почати з того, щоб відбудувати стосунки з колишньою дружиною та донькою. Перший український фільм, що потрапив в основну програму Венеційського кінофестивалю.
Алекс Малишенко: «Попередній фільм Валентина Васяновича «Атлантида» розповідав про те, як ми долатимемо наслідки війни після перемоги над росією. «Відблиск» є своєрідним приквелом цієї історії. Лікар із Дніпра вирушає на війну, але потрапляє у полон, з якого вийде зламаною людиною. Це важливий момент, який відрізняє героя «Відблиска» від героя «Атлантиди», який попри все вперто йшов уперед.
Ця вразливість підкреслює одну з важливих рис Васяновича-автора — рефлексію над питаннями буття людини. Недарма англійською картина називається Reflection, що можна трактувати й у ключі роздумів над чимось. А думати тут доведеться чимало, адже монументальний стиль Васяновича фактично перекладає весь монтажний процес на глядача, який сам, ковзаючи поглядом, «робить склейки».
Драма «Клондайк»
Про що фільм. Ірина та Анатолій живуть у Донецькій області та очікують на дитину. Починається війна, а 17 липня 2014 року поруч із ними стається авіакатастрофа рейсу MH17 Malaysia Airlines. Ірина відмовляється переїжджати до іншого місця та намагається триматися, а Анатолій думає, як врятувати родину. Тим часом в їхнє село заходять сепаратисти. Фільм отримав нагороду на кінофестивалі «Санденс» за найкращу режисуру. Є офіційним представником від України на «Оскар 2023» в номінації «Найкращий міжнародний повнометражний фільм».
Алекс Малишенко: «Марина Ер Горбач 15 років живе в Туреччині. За цей час вона з чоловіком Мехметом Багадиром Ером створила чотири фільми. І здається, увесь накопичений досвід вклала у свій перший сольний проєкт — «Клондайк». «Клондайк» бере за основу збиття росіянами літака MH17, яке сталося в день народження самої Ер Горбач, і через катастрофу показує всю складність війни, що почалася на Донеччині та Луганщині. Нашою провідницею у цей світ стає вагітна Ірка (сильна роль Оксани Черкашиної), яка тримається краще за всіх персонажів-чоловіків. Зрештою їй випадає донести думку про те, що війни розпочинають чоловіки, а жінки несуть життя.
Вивірена драматургія стрічки спирається на довгі плани, притаманні турецькому авторському кіно. А споглядання навколишніх пейзажів, максимально наближених до реального місця падіння малайзійського «Боїнга», нагадує водночас медитативні стрічки турка Нурі Більге Джейлана та розлогі поетичні описи сходу України з «Ворошиловграда» Сергія Жадана».
Сімейна драма «Памфір»
Про що фільм. Памфір хоче бути гарним сімʼянином і робить все для своєї родини. Щоб заробити, йому інколи доводиться порушувати закон. Напередодні традиційного карнавалу Маланки він повертається до своєї родини. Його син, який став проблемним через тривалу відсутність батька, влаштовує підпал у Домі молитви. Щоб відплатити за помилку сина, батьку доведеться знову згадати свої кримінальні навички. Фільм брав участь у «Двотижневику режисерів» — паралельній програмі Каннського кінофестивалю, а також отримав премію за найкращу режисуру від міжнародного журі та спеціальну нагороду від FIPRESCI на кінофестивалі Palić European Film Festival.
Алекс Малишенко: «Цього року так склалося, що майже всі українські фестивальні хіти розповідають про війну. «Памфір» — виключення. Це кримінально-сімейна драма, дія якої відбувається на заході України на тлі Маланки — свята, яке режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук дослідив ще у своїй документальній роботі «Красна Маланка».
На перший погляд, «Памфір» пропонує зрозумілу історію про любов до сімʼї та жертви, на які людина ладна піти заради неї. Фактично, такий собі «Озарк» чи «Пуститися берега». Водночас у режисера є динамічні довгі плани, складнопостановочні сцени, низка відсилок до сучасних класиків (наприклад, Карлоса Рейгадаса) і пропрацьована міфологія».
Притча «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди»
Про що фільм. Орест — нащадок українських емігрантів, який живе у США. Фантастичним чином він потрапляє у вир шалених подій — його закидає в українське село, а потім у різні та дивні місця по всьому світу. Потужна стихія розлучила його з коханою Катериною, і тепер Оресту знову потрібно з нею зустрітися.
Алекс Малишенко: «У 1990-х можна було все, що забороняли раніше. Тому кінематографія цього часу — це дика суміш із давно виплеканих ідей, геніальних творчих інсайтів і лютого кринжу. Михайло Іллєнко у «Фучжоу» користується цією свободою на максимум. Він жонглює жанрами, балансує на межі фолк-горору й ексцентричної комедії та позбувається формальної логіки сюжету на догоду міфологічній.
Його герої можуть викликати вітер чи місяцями плавати морем, підтримуючи життя лише шампанським. А найскладніші проблеми вирішуються перегонами у стилі німих комедій. І що найдивніше, це все складається докупи та працює».
Сатирична чорна комедія «Трикутник смутку»
Про що фільм. Карл та Яя — фотомоделі, яких запросили у круїз, щоб вони своєю красою тішили багатіїв на яхті. Починається подорож, гості гуляють, персонал намагається їм догодити. Під час вечері капітана, на якій він особисто зустрічає гостей, починається шторм, яхта тоне. Карл, Яя, кілька гостей, механік і прибиральниця опиняються на безлюдному острові. Виявляється, що тільки прибиральниця Ебігейл має навички виживання, тож поступово вона стає головною у групі.
Алекс Малишенко: «Рубен Естлунд — один із небагатьох режисерів, які здобули дві «Золоті пальмові гілки». Глобально це нічого не означає, бо логіка роздачі нагород залежить від багатьох чинників. Але Естлунд — справді унікальний режисер, який вміє поєднувати актуальну сатиру із режисерською майстерністю, що він довів ще у «Квадраті». Там його критика була спрямована на сучасне мистецтво та його функціонерів, а в новій роботі — на нову богему.
Нові правителі світу — російський олігарх, популярна інстаблогерка, модель тощо — збираються на кораблі, який виступає прозорою метафорою класової нерівності. Зверху живуть багатії, внизу — ті, хто їх обслуговують. Марксистська модель, і тільки! Власне, її Естлунд і хотів показати. В одній із ключових сцен він словами Вуді Гаррельсона озвучує Комуністичний маніфест, після чого ще годину, як ті млинці, перевертає парадигми гендерних і класових стереотипів, присмачуючи своїм фірмовим гумором».
Чорно-біла драма «Фільм письменниці»
Про що фільм. Письменниця Джун Хі переживає творчу кризу. Вона їде до своєї давньої подруги, яка має книжкову крамницю, щоб порадитися і взагалі набратися нових емоцій та переживань. На своєму шляху вона потрапляє в різні ситуації та зустрічає актрису, яка теж переживає не найкращий період карʼєри. Усе це приводить Джун Хі до думки зняти власне кіно. Стрічка отримала гран-прі журі «Срібний ведмідь» на Берлінському кінофестивалі.
Алекс Малишенко: «Хон Сан Су — один з улюблених режисерів синефілів. Його мінімалістичні, оманливо прості фільми з подібними історіями та персонажами приховують у собі неочікувані технічні рішення, видатні сцени чи кілька дрібниць, які надовго врізаються в памʼять. Переважно ми в них бачимо тривалі розмови про стосунки чи творчість і сцени розпиття національного корейського алкогольного напою соджу. Насправді було б навіть дивно, якби у «Фільмі письменниці» нам показали щось інше.
Осьовою темою стає питання про те, чи може письменниця зняти фільм. Просте у своїй суті, воно змушує замислитися над різницею між написаним і зображеним. А отже, і над тим, чому іноді хороші сценарії перетворюються на погані фільми та навпаки».
Драма «4 місяці, 3 тижні, 2 дні»
Про що фільм. 1987 рік, ще соціалістична Румунія. Аборти у країні заборонені, але їх роблять підпільно. Отілія і Габіце — студентки, подруги та сусідки в гуртожитку. Габіце розповідає, що вагітна, й Отілія вирішує допомогти подрузі. Разом вони збирають гроші, щоб заплатити за аборт, і домовляються про зустріч із таємничим паном Бебе, який має все зробити. Стрічка отримала «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі у 2007 році та премію «Європейський кіноприз».
Алекс Малишенко: «Румунське кіно ввірвалося на світові кінофестивалі в середині 2000-х і закінчило їх завойовувати у 2007-му. Тоді «4 місяці, 3 тижні, 2 дні» отримав «Золоту пальмову гілку» і по праву став головною стрічкою нової хвилі румунського кіно. Цей мінімалістичний у своїх виражальних засобах фільм розповідає про соціалістичну Румунію і про те, як тоталітарна система забирає у жінок право на їхнє тіло. Спроба зробити аборт, що було порушенням закону, також змушує героїнь зіштовхнутися з низкою принижень, на яких тримається соціалістичний лад.
Фільми румунської хвилі гіперреалістичні та сповнені рефлексії про минуле і сучасність. Вочевидь, це резонує й українським режисерам, які, натхненні роботами Мунджіу, Пую та Порумбою, теж критично досліджують нашу реальність. Відчувається цей вплив і в «Як там Катя?» Крістіни Тинькевич, і в «Баченні метелика» Максима Наконечного. Тому показ «4 місяці, 3 тижні, 2 дні» на великому екрані в Україні — це ще й чудова нагода більше дізнатися про те, чим надихаються українські автори».
Хочете більше матеріалів про сучасну культуру? Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].