«Раніше українською мовою було немодно спілкуватися». Депутат у Харківській області та волонтерка з Лисичанська розповідають, як війна змінила їх та переселенців — монологи

Автор:
Юліана Скібіцька
Дата:
«Раніше українською мовою було немодно спілкуватися». Депутат у Харківській області та волонтерка з Лисичанська розповідають, як війна змінила їх та переселенців — монологи

Getty Images / «Бабель»

Костянтинові Лиганенку 26 років, він усе життя прожив у селищі Нова Водолага за 42 кілометри від Харкова. Оскільки селище не було в окупації, то з перших днів повномасштабного вторгнення прийняло до себе десять тисяч переселенців. Анна Рясна — з Лисичанська, 24 лютого її чоловік пішов на фронт, а її з дитиною вивіз до Дніпра. І Костя, і Анна працюють з переселенцями з 2014 року. А ще вони є учасниками програми «СИЛА — Єднання через спільні дії молоді», яка проходила з 2020 по 2022 рік у пʼяти східних областях України. Костя та Анна розповіли про те, як боротися з бюрократією, чого не вистачає переселенцям та як українська мова стала модною — і цей процес вже не зупинити.

Костянтин Лиганенко, Нова Водолага, 26 років

Депутат Нововодолазької територіальної громади, засновник ГО «Наступне покоління 21», помічник народного депутата, учасник координаційної ради при Харківській ОВА, керівник і засновник Нововодолазького гуманітарного штабу.

У Нововодолазькій громаді у 2021 році налічувалося приблизно 25 тисяч людей. З початком повномасштабного вторгнення додалося ще 10,5 тисячі переселенців — тобто майже половина від довоєнного населення.

Ми не знали, що буде повномасштабне вторгнення. Перший день був дуже стресовий, а потім вже почали думати раціонально. Ми завжди займалися допомогою людям, знали, як правильно організувати процеси. Всім було важко, я досі згадую 24 лютого і виступ президента Зеленського. Я тоді сидів і думав — почалася війна, а я просто не готовий, як і ніхто не був готовий. Так, військова техніка переміщалася ще до 24 лютого, але в те, що буде повномасштабне вторгнення, не вірили.

Костянтин Лиганенко.

YouTube / «Бабель»

Ми знали, що можемо зробити. Зʼявилися блокпости в громаді, допомога армії, і все пішло-поїхало. У березні я бачив по людях, що їм ще трохи неспокійно, а от у квітні вже стало краще. Сьогодні всі адаптувалися до того, що є війна, всі допомагають у громаді.

Я вважаю, що молодь має йти в політику. Я в девʼятнадцять років пішов балотуватися на посаду селищного голови. Всі мені казали: «Камон, тобі девʼятнадцять років, як ти можеш?». Я відповідав: «Ну, мені хочеться». Після цього в нас були вибори до громади, мене обрали депутатом — я взяв найкращий результат.

Костянтин Лиганенко.

YouTube / «Бабель»

Я вважаю, що треба боротися з бюрократією, нести зміни. Це теж вміння — заповнювати документи, розбиратись, шукати, хто це буде робити в команді. У моїй команді люди різного віку, є і молодь від 14 років — я знаю, що можу їм довіряти. Ейджизм теж можна вважати частиною бюрократії. Якщо людині небагато років, то до неї ставляться інакше, на неї скидають якісь неприємні задачі, яких вона не розуміє, їй стає важко. І з цим теж треба боротися.

Анна Рясна, Дніпро, 31 рік

Директорка Луганського обласного центру підтримки молодіжних ініціатив, координаторка Благодійного Фонду «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» по Луганській області

Ще з 2014 року в Лисичанську я працювала з вимушено переміщеними особами, роздавала гуманітарну допомогу. З Лисичанська я виїхала 24 лютого 2022 року, тому що мій чоловік — військовослужбовець. У нього був наказ стати до служби у Дніпрі, де військових розподіляли, хто куди поїде. Я не хотіла, але чоловік наполіг на тому, щоб ми разом з дитиною поїхали у Дніпро.

На Луганщині залишилося дуже багато знайомих та близьких людей. Тому я почала разом з іншим волонтерами допомагати цивільним людям ліками, продуктами харчування. Потім долучилися різні партнерські організації, які надавали гуманітарну допомогу, а ми відправляли її на Луганщину.

Програма «СИЛА» в моє життя прийшла ще два роки тому. Я знайома з [координаторкою Благодійного фонду «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» в Луганській області, позаштатною радницею голови Луганської ОВА Сергія Гайдая] Яною Любимовою і побачила в неї у фейсбуці, що набирають молодих людей до 29 років. Я дуже захотіла туди потрапити, тож заповнила проєктну заявку і почала навчатися.

Було дуже класно, цікаво. Навчання проходило в Сєверодонецьку з крутою командою, після чого було безліч різноманітних заходів. Завдяки програмі я зрушила з місця і захотіла стати головою Луганської обласної молодіжної ради. До цього я вагалась, але знання, які я отримала, підштовхнули мене до думки, що треба щось змінювати, створювати біля себе команду людей.

З 2014 року ми реалізували дуже багато проєктів. Один із найголовніших для мене — це шелтер переселенців Луганщини. Все, що ми робили до цього, було актуальне і важливе, але те, що ми робимо зараз, напевно, найважливіше з усього, що було в мене за все життя. Бо ми допомагаємо людям, які залишилися без житла і грошей.

Мені самій зовсім не легко було адаптуватися під нові умови. Найскладнішими були перші тижні, коли чоловік пішов на війну, а ми з сином залишились у зовсім незнайомому місці. Дуже важко було знайти, чим займатися. Мені знову зустрілась Яна Любимова зі словами: «Що ти сидиш, йди закуповуй ліки». Вона вивела мене з депресивного стану, і ми почали працювати.

YouTube / «Бабель»

Існує стереотип, що в Луганській та Донецькій областях напряг з українською мовою. Але це дійсно тільки стереотип. Мій чоловік з Новоайдарщини, він, його батьки і взагалі всі там розмовляли українською. У Лисичанську теж багато людей розмовляють українською.

Раніше українською було немодно розмовляти. Пригадую, ще до 2014 року в одному з готелів у центральній Україні я звернулася до дівчини українською, а вона відповіла: «У нас не спілкуються українською, так розмовляють тільки селюки». Після 2014 року багато людей перейшло на українську мову, а у 2022 році ще більше. Нехай ця українська ламана, трохи суржикова, але люди вбачають у ній потенціал. Тим паче, ну як ми можемо спілкуватися російською мовою, якщо наш ворог — це росія?

Політична акція «Україна єдина» 28 серпня 2022 року в Києві. Символічне об’єднання лівого та правого берегів Дніпра, що свідчить про єдність українського народу в боротьбі за незалежність України.

Getty Images / «Бабель»

Якщо я не буду займатися громадською діяльністю та волонтерством, мені буде складно. Чоловік на війні, я буду більше зациклюватися на цьому. Для того, щоб особисті проблеми відійшли на другий план, я більше включаюся в роботу з людьми.

Цей матеріал публікується в межах програми «СИЛА» Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів IREX в Україні у співпраці з Благодійним фондом «Стабілізейшен Суппорт Сервісез».

Автор:
Юліана Скібіцька

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо