Почнімо з розмови про Фонд. Як і коли ви почали його створювати?
Це сталося, коли затримали Палича
Було незрозуміло, із чого розпочати. Щодо грошей є два питання ― технічне, щоб створити сайт і команду, і, власне, сам збір коштів [за інформацію]. Українське законодавство не пристосовано для такої діяльності, як, наприклад, у США, де офіційно на рівні держави платять винагороду за інформацію про терористів.
Тобто це має бути окрема стаття в державному бюджеті?
Так. У США не треба збирати пожертви й за це не притягнуть до відповідальності. В Україні такого немає. Ми як приватна громадська ініціатива можемо оголосити збір коштів, але не можемо платити: якщо інформатором хоча б теоретично виявляється співробітник фсб — ми підпадаємо під статтю про фінансування тероризму. Головне управління розвідки може платити [кому завгодно], але не може вийти з прайсом, бо його бюджет засекречений. Тому я запропонував поєднати наші зусилля: ми як приватна громадська ініціатива будемо збирати пожертви та виходити з прайсом, а ГУР вже буде займатися інформацією, яку ми купили.
Олександр Кузьмін / «Бабель»
Скільки орієнтовно може коштувати інформація, яку вам надають?
Залежно від її якості та статусу людини. Якщо це, наприклад, номер телефону генерала, якого підозрюють у вчиненні звірств у Бучі, ― це одна сума. Може, $500—1 000. Якщо нам кажуть, де перебуває конкретний воєнний злочинець десь на окупованій території чи в росії, ― це дорожче. Також ми можемо купувати підтвердження смерті злочинця, наприклад, на фронті, щоб закривати кримінальні справи. Ми ніде навмисно не вивішували конкретний прайс, бо це неможливо. Кожен варіант будуть оцінювати окремо.
Наш Фонд займається виключно покупкою інформації, ми не закликаємо нікого вбивати. Ми ― буфер між інформатором і спеціальними органами. Хоча грантодавці все одно не дають нам кошти, адже вважають цю ініціативу занадто радикальною.
Зараз зробити пожертву можна двома шляхами ― PayPal або криптовалюта. Це проблема, бо з цими інструментами працюють здебільшого на Заході, а не в Україні. Наше законодавство не адаптоване під те, щоб я збирав пожертви на свою картку без звітності. У нас її не буде, бо куплену інформацію розвідка може використовувати тривалий час. Але після приватних розмов з офіцерами розвідки я сподіваюся, що скоро законодавство дещо зміниться і нашому Фонду буде більш зручно працювати.
Олександр Кузьмін / «Бабель»
Від кого розраховуєте отримувати інформацію?
Основне джерело ― наш супротивник. Насамперед фсб, яка буде зливати своїх же, чи з «мгб»
Фсб не монолітна структура, усередині неї багато векторів впливу. Я це бачив на допитах на власні очі: люди з «мгб» писали одне на одного скарги, надсилали їх у різні відділи фсб у Ростові-на-Дону, і далі їх відправляли на Москву. Тобто це є навіть на низовому рівні. А для тих, хто в Москві, «мгб» ― узагалі не люди. Тому якщо запропонувати $10 тисяч за рядового конвоїра з «Ізоляції», нам можуть дати його адресу в Донецьку чи навіть на фронт привезти. Насправді, питання тільки у грошах.
Наскільки це реальний сценарій? Можливо, в українських спецслужбах прораховували цю ймовірність?
Так, інакше вони нас не підтримали б. Гроші ― це загальний аргумент для всіх у будь-якій точці планети за загальною психологією людини, яка володіє якоюсь інформацією. Це не обовʼязково фсб, це може бути звичайний росіянин із Саратова, який на нашому сайті бачить $10 тисяч за сусіда, якого ще й ненавидить. Така сама логіка працює для мешканців окупованих територій.
Олександр Кузьмін / «Бабель»
Українська прокуратура не йде з вами на співпрацю?
Не йде. Я зустрічався з деякими поважними людьми в цьому органі, вони казали, що допоможуть. Але все, що вони зробили, ― на наш запит надіслали відповідь у вигляді кількості кримінальних справ щодо Бучі, які зареєстровані за статтею «Порушення законів і звичаїв війни». І жодного прізвища.
Хтось із Генпрокуратури пояснював вам, чому так відбувається?
Кажуть, що є списки підозрюваних за цією статтею на сайті. Але там тисячі прізвищ за всіма статтями за весь період [від 2014 року]. Ми не можемо кожне посилання перевіряти. Я просто перестав звертатися до Генпрокуратури.
Як ви плануєте публічно виходити із Фондом на міжнародну аудиторію?
У мене купа звʼязків у ЗМІ, про нас писали у Wall Street Journal. Є інше питання ― як вийти в росію? Головний масив інформації ми плануємо отримувати саме звідти. Там закрите суспільство, зокрема й інформаційно. Я сподіваюсь, що ми це зробимо через Олександра Невзорова
Чи знаєте ви, що зараз відбувається з «Ізоляцією»?
Нічого не знаю. Остання інформація про ймовірну зміну адміністрації, яку я отримав цього місяця, стосувалася минулого літа. Але людей там досі тримають, бо точно відомо, що із «фільтраційного табору» в Маріуполі одну людину відправили до «Ізоляції». Це ми знаємо зі свідчень іншої людини, яку теж привезли до Донецька, але відпустили.
Олександр Кузьмін / «Бабель»
Тобто ви зараз спілкуєтеся з тими, хто проходить через полон?
Я спілкуюся з тими, хто в полоні через «кримінал»
У донецькому СІЗО на вулиці Шевченка, 26, наших військовополонених тримають на «десятому пості» ― за радянських часів це був пост для смертників, підвальні приміщення, найгірші камери. Їх виводять з камери з пакетами на головах, чого ніколи не було в СІЗО. Це тема «мгб». Примушують співати гімн росії за їжу. Їх катує «мгб» заради розваги, просто за патріотичну позицію.
Чи є у вас інформатори в Оленівці?
Ні. Пробували [знайти], але там нічого не вдається. З того боку теж розуміють, що інформація до нас доходить через «кримінал», і там, де це дуже чутливо, закручують гайки навіть для «криміналу». Їм є що втрачати: 10 років можна сидіти по-різному ― у ШІЗО
Ви окремо згадали «офіційні вʼязниці». Чим вони відрізняються від неофіційних катівень, якщо їх можна порівняти?
У закладах пенітенціарної системи намагаються діяти жорстко, але в рамках регламенту ― можуть кинути в ШІЗО, тримати на розтяжці
Олександр Кузьмін / «Бабель»
Тобто колонія в Оленівці нібито є частиною пенітенціарної системи, проте поводяться з полоненими там як у неофіційних катівнях. Це якийсь виняток?
Можна й так сказати. Фактично колонію перетворили на концтабір, де до утримуваних відчувають особливу ненависть.
У лютому ви публікували фото з Тероборони. Як ви туди потрапили, що вібдувалося в цей період?
Двадцять четвертого лютого я відвіз маму з Києва на Закарпаття, повернувся до Києва 26 числа й одразу ж приєднався до ДФТГ
Чи очікували ви, що буде такий рівень терору від росіян на окупованих територіях?
Ні. Із масовими вбивствами в такому вигляді я теж вперше зіткнувся. Я навіть на Донеччині не бачив такого, що побачив у Бучі на початку квітня. Емоційно я був, можливо, певною мірою готовий до таких речей. Але побачити геноцид на власні очі...
Після «Ізоляції» я дуже довго емоційно відновлювався, щоб щось відчувати до людей. І після Бучі так само. Для мене Ізюм ― це тільки справа кількості трупів. Нічого гіршого за Бучу росіяни вже не зроблять. Це може бути та сама Буча, тільки в більшій кількості. І в цьому сенсі мене вже росіяни не дивують.
Олександр Кузьмін / «Бабель»
Я чула, що людей ображають порівняння з Бучею, бо це схоже на міряння трагедіями.
Певною мірою так і є. Можливо, особисто це образливо. «Ізоляцію» порівнювали із німецькими концтаборами та казали мені, що в них було ще гірше. Я сприймаю це з іронічною посмішкою. Так, там немає газових камер, але є своя специфіка. У Німеччині, наприклад, я постійно проводжу ці паралелі та пояснюю, якого саме типу це концтабір. «Ізоляція» схожа на Дахау, коли він ще був не табором смерті, а місцем, куди німці на початку 1930-х кидали співвітчизників, які не підтримували нацистський режим. Я намагаюся не реагувати емоційно та не кричати, що запитання і порівняння нівелюють власний досвід, а просто розповідаю.
Звичайно, мені треба занурюватися в тему концтаборів, щоб пояснювати, чому «Ізоляцію» можна ним вважати. Я завжди наполягаю, що концтабір ― це не привілей історії Німеччини. Вони є і в КНДР, були в Радянському Союзі. Але в масовій свідомості, звісно, завжди, коли кажеш слово «концтабір», виникає асоціація з Німеччиною.
Коли ми бачилися рік тому, ви говорили, що мрієте, аби тема «Ізоляції» зникла з вашого життя.
Так, мріяв. Я планував, що 2021 рік буде останнім для мене в цій темі. Але, бачте, є корективи. Принаймні «Ізоляція» тепер ― це частина того, що я роблю, частина Фонду. Тепер є Буча, Ірпінь, Ізюм. Усі нарешті зрозуміли, що те, про що я розповідав, ― це не якісь казки, а росіяни здатні ще на гірше. На Заході та інколи в Україні люди вважали, що я перебільшую: «Ну як у культурній інституції в Донецьку можуть катувати струмом по геніталіях?» Тож стало легше про це все розповідати. Зараз ми плануємо цілий рік роботи в Німеччині, де Гамбурзький фонд для політвʼязнів запросив мене на річну стипендію і створив програму під книжку і Фонд.
Олександр Кузьмін / «Бабель»
Є побоювання, що Україна зійде з перших шпальт, про війну «забудуть». Ви кілька років говорили про «Ізоляцію», привертаючи до теми увагу. Якою була ваша стратегія і що з цього можна застосовувати зараз?
Якби я два з половиною роки не підтримував тему «Ізоляції», не дав сотні інтервʼю, не написав книжку, не писав постійно пости про це, не знявся в документальних фільмах, не зустрічався з посадовцями в Україні та в Європі, то через два тижні після нашого звільнення ніхто би про «Ізоляцію» вже не згадував. Так працює людська свідомість і так працює медіасфера. Люди не хочуть жити катуваннями, їм потрібен позитив. Зараз про Бучу хто згадує? Або хто памʼятає про обстріл вокзалу у Краматорську? На фоні цих пів року треба ще згадати, що там відбулося. Те саме буде й з Ізюмом.
Тож треба ставитися до розповіді беземоційно. Люди за кордоном справді можуть сказати, що їх уже цікавить не Ізюм і концтабори, а опалення взимку. Тому викликайте емоції в аудиторії, але самі не обурюйтеся.
Я сам із собою проводив цю роботу. Я теж обурювався перші місяці після звільнення, що в Києві немає війни, ніхто не знає про «Ізоляцію», я вийшов із підвалів, де людей досі катують, а тут працюють кафе. Але я зрозумів, що це проблема моя, а не суспільства. Це я маю підлаштуватися під кафе, ресторани та реальне спокійне життя, поки воно є в цьому місті, а не навʼязувати порядок денний з концтабору і вимагати від людей жити цим щодня. Це неможливо суто емоційно навіть для мене. Я дійшов до такого стану, коли вже спати не міг, бо постійно думав про «Ізоляцію», хоча в самому концтаборі я спав.
Так само було з Паличем. Я дізнався, що він у Києві, на Троєщині вже два роки — ще з того часу, як я сидів в «Ізоляції», і першою думкою було: «Блядь, я зараз просто напишу пост у Facebook, де прокляну всіх ― від президента до СБУ і пошлю їх всіх». Але потім мені підказали так не робити, бо тоді Палич зрозуміє, що його знайшли, і зникне. Я набрався терпіння та викинув емоції. Ми почали працювати ― вийшли на інформаторів і за місяць його посадили.
Така ж стратегія має бути щодо Заходу. Можна кричати і звинувачувати, бо нам не дали літаків, підводних човнів, ніхто не хоче нас чути, тисячі вбитих, а вони думають про газ. Але тоді людина відразу бере пульт і перемикає на інший канал.
Ви згадали про Палича. Як зараз відбуваються суди над ним і рештою фігурантів? Чи завадив воєнний стан?
Перший суд ― щодо фігурантів з адміністрації «Ізоляції», що в окремій категорії на сайті. Ще не було жодного засідання.
Другий суд ― щодо Бражникова
І третій суд ― щодо Палича, якого ми нарешті посадили. У його рамках я прошу допитати мене одним з перших, до від’їзду з України. Палича привозять до суду, ми його бачимо. Але в нього змінюється постійно адвокат.
От вам три суди, у яких, по суті, поки що жодного засідання не відбулося.
Олександр Кузьмін / «Бабель»
Цікаво, як ви та інші потерпілі сприймаєте Палича на лаві підсудних.
Хоча засідання не було, ми можемо підійти до нього і поговорити. Я цього ще не робив. А інші підходили. Із 21 потерпілого приходять на суди 7—10. Палич сидить за прозорою загорожею і в наш бік навіть не дивиться, тільки вниз. Я завжди думав, чому так? Зазвичай так робить людина з почуттям провини. Але зі спілкування з полоненими я зрозумів, що він аж ніяк не відчуває цього. Він не визнає вчинених ним катувань і визнає тільки, що працював в «Ізоляції». То чому він на нас не дивиться? І я зрозумів, що йому соромно. Але соромно не через те, що він з нами робив. А через те, що він тепер по інший бік сидить. А на «його» місці ті, кому він відкривав замки та кого називав «підарасами». Я на ці засідання ходжу як в театр. На засіданнях щодо Бражникова дратуюся і злюся, бо він втік, а суди над Паличем мені подобаються. Приємно бачити його по той бік.
До нього якось підійшов колишній полонений, якого жорстоко катували в «Ізоляції», і запитав у адвоката, чи можна поговорити з Паличем. Адвокат скерував до конвоїрів, вони ще до когось, і зрештою сам Палич каже: «Та ебать его в рот, подойди». Розумієте? Палич, сидячи у клітці, вирішує, кому підходити.
А про що в нього запитують?
Про різні речі. Наприклад, чому ти таке зі мною робив. А він, мабуть за порадою адвоката, заперечує катування, навіть у приватних розмовах. Та ви що! Це судді можна таке розповідати, а не мені точно.
Я поки що це не зробив, але хочу запитати, чи він розуміє, як його спіймали, що я в цьому брав участь. Бо зараз Палич кричить, що його обіцяли відпустити, називає себе «агентом СБУ».
Ви спілкуєтеся з колишніми полоненими про пережите?
Планували поговорити з Тайрою
Як ви змогли перетворити свою травму полону на досвід?
У моєму випадку були моменти емоційного катарсису, це не якась концепція. Наприклад, коли я ліг до ванни вперше за 2,5 року, коли виїхав за кордон і побачив зовсім іншу атмосферу, архітектуру, емоції, коли вийшла книжка, що стало для мене формою відплати. Тобто це залежить від психіки конкретної людини. Фраза «досвід полону» нічого не означає, бо це дуже-дуже індивідуальна історія. Навіть люди, які були в одній камері, по-різному Палича зараз сприймають. Наприклад, підходять до нього і намагаються жартувати, що тепер ми помінялися місцями. Для мене це, наприклад, неприйнятно, тому що я памʼятаю його жарти в «Ізоляції». Я не хочу стати ним, але з іншого боку.
Підтримати Фонд пошуку воєнних злочинців можна тут. І якщо хочете читати про них, підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: [email protected].
Олександр Кузьмін / «Бабель»