Від 2014 року в Україні зʼявилося майже 10 мільйонів переселенців. До нормального життя їм допомагає повернутися молодь. Волонтери збирають гуманітарку, працюють із владою та навчаються — два монологи

Автор:: Юліана Скібіцька

Дата:: 14:00, 26 вересня 2022

Від 2014 року в Україні зʼявилося майже 10 мільйонів переселенців. До нормального життя їм допомагає повернутися молодь. Волонтери збирають гуманітарку, працюють із владою та навчаються — два монологи — Евакуйовані з Маріуполя люди прибувають на автобусах до пункту обліку та оформлення внутрішньо переміщених осіб у Запоріжжі, 8 травня 2022 року.

Getty Images / «Бабель»

Дарина Трифонова народилася в Донецьку, у 2014 році виїхала звідти через війну та оселился в Кривому Розі. Катерина Боровик народилася в Камʼянському і ще в університеті вирішила допомагати переселенцям. Дівчата також брали участь у програмі «СИЛА — Єднання через спільні дії молоді», яка проходила з 2020 по 2022 рік у пʼяти східних областях України. Ця програма допомагала переселенцям інтегруватися в суспільне життя, а молодь — навчала, як зробити цей процес для переселенців зручним та зрозумілим. Дарина та Катерина розповіли про свій досвід волонтерства, як допомогти переселенцям та що змінилося в роботі з ними після 24 лютого.

Дарина Трифонова, 24 роки

Народилася в Донецьку, виїхала у 2014 році.

Я виїхала з Донецька у 2014 році, бо там починалися бойові дії. Люди ходили зі зброєю, збиралися мітинги. Все це відбувалося біля моєї школи, там уже були прострілені вікна. Тож наша родина виїхала до Бердянська — планували на два-три місяці, але з того часу я більше не верталася в Донецьк.

Потім продовжували шукати, де оселитися. До Кривого Рогу переїхав один із університетів переселенців, і там працювала моя мама. Тому ми обрали Кривий Ріг. Він дуже крутий, тут привітні люди і добре приймали людей.

У Кривому Розі я випадково познайомилася з громадською організацією «Егіда-Центр». З ними почала волонтерити, мене підключали до різних завдань. Згодом я стала учасницею програми «СИЛА». Ми навчалися понад місяць, було багато цікавих спікерів. Є такі знання, які, на перший погляд, не дуже потрібні. Зараз, коли прийшла війна, ці знання насправді актуалізувалися.

Двадцять четвертого лютого я розуміла, що хочу допомагати. Побачила у фейсбуку інформацію, що можна прийти до «Народного Дому» — там було потрібно дуже багато робочих рук. Я прийшла з друзями. Працювали, допомагали, сортували, приймали, багато різного робили. Було дуже багато паніки. Але люди допомагали, збиралися, гуртувалися і привозили допомогу іншим людям. У перші ж дні починали приїжджати переселенці: з Маріуполя, Херсонської області.

Порівняно з 2014 роком люди прокачали критичне мислення. Це вже зараз ми розуміємо, що багато фейків можуть йти з росії. А тоді були моменти, коли деякі люди піддавалися цим провокаціям і могли сказати, що ми зрадники і «їдьте туди розбирайтеся». Зараз я такого не чую.

У Кривому Розі з 2018 року є рада ВПО, і ми там — молодіжні представники. Якраз після проєкту «СИЛА» я увійшла до її складу разом із ще декількома випускниками програми. До повномасштабного вторгнення ми займалися питаннями адаптації, інтеграції ВПО, які вже були в місті, у громаду. Це добре виходило. Але з 24 лютого ми займаємося питаннями, де приймати людей і як, де збирати допомогу, як їм допомогти.

Я часто стикаюся з ситуаціями, коли молодь просто не знає про свої можливості. Вони досягають певного віку, коли починають працювати, а потім зізнаються: «А я міг взяти участь», «А я пропустив можливість». І ми підключаємо людей, які б могли вже бути крутими активістами.

Мені хочеться бути в процесі і зробити так, щоб люди не відчували себе покинутими.

Катерина Боровик, 22 роки

Народилася в місті Кам’янське (на той момент Дніпродзержинськ), голова місцевого Центру молодіжних ініціатив.

У Камʼянському в 2018 році заснували Центр молодіжних ініціатив. Це комунальна установа, і вже у 2021 році наша команда почала брати участь у проєктах благодійного фонду «Стабілізейшен Суппорт Сервісез», зокрема, «СИЛА». З того навчання й почалася наша робота з переселенцями. До цього ми практично не виокремлювали цю категорію, хоча переселенці у нас жили в модульному містечку з 2014 року.

Громадянською діяльністю я почала займатися ще в дитинстві. У 2016 році в моїй школі була громадська організація «Молодіжний центр Фенікс». Я там була головою і почала знайомитися з цим молодіжним движем. Коли закінчила школу, виникла ідея створення молодіжного центру. Назустріч одразу пішла місцева влада. Колеги з інших міст розповідають, що такі ініціативи даються дуже важко й довго. У нас усе сталося дуже швидко. А коли є результат, коли дійсно є певна користь, коли збирається команда навколо — це надихає.

У нас декілька напрямків роботи. Основний — це молодь від 14 до 35 років, для якої ми проводимо тренінги, семінари. У нас потужна команда волонтерів, які беруть участь не тільки в наших заходах, але й в інших міських подіях.

Другий — це мобільність молоді. Ми сприяємо тому, щоб люди навчалися не тільки в нас, але й в інших організаціях. Хочемо, щоб молодь була мобільною, обмінювалась досвідом і везла найкращі проєкти в наше місто.

Третій — культурно-масова робота. Це фестивалі та інші розважальні заходи для молоді. У «СИЛИ» дуже класна підтримка. Ми співпрацюємо з усіма департаментами в нашому місті, проводимо інформаційну роботу, щоб молодь знала, куди звернутися зі своїми проблемами.

Я би хотіла розширити команду. Раніше за рік ми допомагали 8 000 людей. А зараз у місті 60 тисяч представників молоді, і їх стає ще більше, бо приїжджають переселенці. Ну і ще більше б додала інформаційної діяльності.

У мене взагалі ніколи не було такого стану, як емоційне вигоряння. Я просто все роблю свідомо. І мені подобається те, що я роблю.