Help Ukraine Center стартував на другий день після початку повномасштабної війни. Ідейні засновники — підприємець Андрій Ставніцер і представники інших великих бізнесів в Україні. Фактично в перші дні вторгнення це була єдина велика ініціатива, що йшла від відомих бізнесменів. Ми починали з Хелму, з досить маленького складу. Ми і зараз там працюємо, але це вже не основний пункт. Хоч і важливий.
Ірина Крипак / «Бабель»
Ірина Крипак / «Бабель»
У перші дні ще не було зрозуміло нічого, бо не було команди. Усього троє-четверо людей, що нам допомагали, і працівники складу в Хелмі. Нам треба було всю гуманітарну допомогу, яка хлинула в перші дні, відправити в Україну. Тобто зробити всі дозвільні документи, швидко спакувати й переправити. Спочатку це здавалося неможливим, але з часом процеси налагодилися.
У перші дні дуже багато допомоги передавали звичайні люди. Приїжджали на бусах, дехто на фурах і привозили абсолютно все — від одягу до їжі. Вони казали: «Ми хочемо допомогти Україні». Переважно це були поляки, ще було багато британців. Вони не тільки привозили допомогу, але й залишалися на складі волонтерити — розбирали, пакували. В усіх були різні мотиви. Хтось мав знайомих в Україні, хтось родичів, а хтось просто живе в Східній Польщі, і тому для них наша країна вкрай важлива і близька.
Ірина Крипак / «Бабель»
Спочатку привозили дуже багато їжі, товарів базової гігієни, теплий одяг. У якийсь момент ми перестали його приймати і десь у квітні офіційно заявили, що одяг більше не потрібен. Його і зараз багато лишається на складі, тому ми чекаємо холодів. Найбільша проблема — з продуктами харчування. У березні нам привозили їх великі польські мережі супермаркетів, такі як Lidl. Але потім вони, так би мовити, виконали свою соціальну місію, і ця допомога припинилася. Тому зараз нам дуже потрібні продукти харчування тривалого зберігання — це консерви, крупи, макарони, батончики, снеки, напої тощо.
Ірина Крипак / «Бабель»
З «Новою поштою» ми працюємо з першого дня. Вони серед засновників нашої ініціативи і надали для фонду свої логістичні потужності. Через півтора тижня після початку роботи ми переїхали з Хелму в Люблін, і в нас знову не було ані команди, ані розуміння, як взагалі працює міжнародна логістика. Гуманітарний напрямок «Нової пошти» взяв усе на себе, вони надавали саме ту кількість фур, яка нам була потрібна. А це щонайменше 10–15 щодня. Їх треба завантажити, зробити всі документи і відправити — і цей великий шматок роботи «Нова пошта» у нас забрала в перші дні. І зараз компанія — наш основний постачальник фур. Логістика працює так: 90% допомоги ми відправляємо на їхній термінал у Львові, а потім вони розвозять його по відділеннях в Україні.
forbes.ua / «Бабель»
У нас є два напрямки допомоги: адресна і безадресна. Адресна допомога — це коли донор чітко знає, що і кому він хоче відправити. Припустімо, якась організація в Німеччині збирає допомогу, в неї є конкретні отримувачі в Миколаєві, Дніпрі, Запоріжжі чи Києві. Організація збирає цю допомогу, маркує згідно з нашими вимогами і відправляє до нас на склад. А ми вже відправляємо в Україну.
Ірина Крипак / «Бабель»
Безадресна допомога — це коли донори просто приходять до нас і кажуть: «Ось допомога, будь ласка, відправте її тому, хто цього потребує». У таких випадках гуманітарка розділяється на кілька категорій. Перша — це харчування, гігієна і напої, ми передаємо їх у «Співдію», а вони вже формують гуманітарні набори. Якщо це медикаменти, медичні засоби чи обладнання, допомога переходить до Міністерства охорони здоров’я. Вони приймають палети з ліками і згідно з запитами від госпіталів відправляють до організацій, які цього потребують.
Ірина Крипак / «Бабель»
У нас також є речі для сну та одяг. Одяг ми відправляємо туди, де є запит від організації, що працює з біженцями, чи дитячого будинку. Були, наприклад, запити для модульних містечок у Бучі та Ірпені. Ми відправили досить багато допомоги, щоб забезпечити ці будинки подушками, матрацами, постільною білизною.
Коли працюєш кожного дня у сфері гуманітарної допомоги, ти звикаєш до запитів. Розумієш, що люди страждають, і багато цих страждань бачиш. Бувало, нам на пошту писали звичайні люди, і в кожного є своя емоційна історія. Були ті, хто переїхав із фронтових міст до більш безпечних, як от Дніпро. Їм були потрібні базові речі для сну. Коли бачиш, що людям потрібні подушки й простирадла, то розумієш, наскільки велика проблема бідності. Запити на медикаменти теж специфічні та емоційні. Особливо якщо це стосується дітей.
Ірина Крипак / «Бабель»
Ірина Крипак / «Бабель»
З часом у всіх великих донорів-організацій накопичилася втома від війни: закінчились ресурси, вони виконали свою соціальну місію. Ми намагаємося стимулювати їх до подальшої допомоги. Зазвичай багато важить звітність. Якщо організація надає великий обсяг гуманітарної допомоги, десь декілька фур, їм критично важливо розуміти, хто отримав цю допомогу — бачити фотозвіти, числа, куди, що і як потрапило. Коли ми приходимо з цією інформацією, вони розуміють, що з нами можна працювати далі, а допомога все ще дуже потрібна.
Ірина Крипак / «Бабель»
Втомлюються не тільки донори, а й ми. Проте фізична робота і робота, результати якої дуже легко побачити, — як наприклад, фури їжі і гігієни, доставлені до прифронтових міст — дуже мотивують команду рухатись далі. Це робота в тилу війни, але ми отримуємо величезну кількість подяк від людей, яким вона допомогла в цей час. Тому ми продовжуємо працювати.
Ірина Крипак / «Бабель»