«Це радянська ідея — забрати будинок в одних і заселити інших». Директорка Музею Булгакова Людмила Губіанурі — про українофобію Булгакова, конфлікт зі Спілкою письменників і майбутню трансформацію музею

Автор:
Дмитро Раєвський
Редактор:
Тетяна Логвиненко
Дата:
«Це радянська ідея — забрати будинок в одних і заселити інших». Директорка Музею Булгакова Людмила Губіанурі — про українофобію Булгакова, конфлікт зі Спілкою письменників і майбутню трансформацію музею

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова / «Бабель»

Тридцятого серпня 2022 року Національна спілка письменників України опублікувала заяву, в якій закликала ліквідувати Музей Булгакова на Подолі, передати експонати в Національний музей літератури, а в тому ж будинку створити музей українського композитора Олександра Кошиця, стверджуючи, що він теж там жив. Спілка аргументувала це тим, що письменник Михайло Булгаков був українофобом та «ідеологом русского міра». Заява викликала бурхливі обговорення, до яких долучилися різні політики, журналісти та діячі культури. Зокрема, проти музею висловилися засновник проєкту Ukraїner, громадський діяч Богдан Логвиненко, історики Геннадій Єфименко та Тарас Чухліб. Музей підтримали літературознавець Михайло Назаренко, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар, директорка «Мистецького арсеналу» Олеся Островська-Люта, міністр культури Олександр Ткаченко. Хоча дехто з них зазначив, що музею все ж потрібно переосмислити колекцію та постать Булгакова. «Бабель» поговорив із директоркою музею Людмилою Губіанурі про конфлікт зі Спілкою письменників, особистість, біографію та погляди Михайла Булгакова, можливу трансформацію музею та значення музеїв для суспільства взагалі.

У Києві чимало суперечливих постатей у міському просторі. Наприклад, Ігор Сікорський, який був російським монархістом, чи член Політбюро ЦК КПРС Гейдар Алієв. Чому саме Булгаков постійно викликає суперечки?

Булгаков і за радянської влади викликав суперечки. Найстрашніша зброя — це слово. А його слово було особливо гострим, бо він був сатириком. Це його кут бачення — сатиричний. Булгаков був таким із дитинства, удома теж всі постійно плакали через його жарти та памфлети. Зараз можна почути думку, нібито в нього за життя були якісь хороші стосунки з владою, що Сталін його обожнював. Але насправді з 1927 року до смерті Булгакова у 1940-му його взагалі не видавали. Я кажу про друковані видання, постановки в театрі — це окрема тема. А після смерті Булгакова почали видавати лише через 30 років. І тоді його друкували з купюрами, причому цензурували. Наприклад, «Майстра та Маргариту» — не «єршалаїмський пласт», а саме розділи про Москву. «Собаче серце» вперше видали лише в 1987 році.

Людмила Губіанурі

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова / «Бабель»

Булгаков завжди мав безліч ворогів. Коли ми тільки відкрили музей, до нас приходили комуністи й обурювалися, як Булгаков посмів писати щось про радянську владу! Потім зʼявилися неофіти, які обурювалися, як Булгаков посмів так обійтися з канонічним текстом Біблії. І так далі.

Крім того, Булгаков все ж таки всесвітньо відомий письменник. І це кажу не патетично, не просто, тому що я так хочу. Ми як музей це досліджуємо, збираємо переклади різними мовами. Це сучасні видання, маємо переклади 50 мовами світу. Тому привернути до себе увагу через постать Булгакова простіше, аніж, наприклад, через постать Бердяєва. Його дошку не прибрали, бо хто його зараз буде читати? Масовий читач, я маю на увазі. А Булгакова досі читають.

Але людина писала російською, до ідеї незалежності України ставилася щонайменше байдуже, а то й негативно. Навіщо взагалі нам його музей?

Почнімо з того, що є не тільки роман «Біла гвардія». Існує цілий корпус текстів навколо «Білої гвардії». Булгаков збирався робити трилогію і вибудував маленькі оповідання на цю тему. Крім того, є пʼєса «Дні Турбіних» на основі роману. До речі, у плані українофобства вона значно гостріша за роман. У цьому масиві текстів є герої, які готові захищати Україну від більшовиків, але не готові сприймати її незалежною, а українську мову — державною.

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова / «Бабель»

Усе, на що ми гостро реагуємо в цих текстах, кажуть його герої. Навіть якщо ми вважаємо, що хтось з них — це альтер его автора. Але це все одно герой. У «Білій гвардії» є постать оповідача, в якого абсолютно інша позиція. Найцікавіша частина роману — це парад Петлюри на Софійській площі, який оповідач описує згори. І помітно, що він навіть заздрить тому, що відбувається.

Але ж Олексій Турбін — це багато в чому альтер его самого Булгакова?

Багато в чому так. При цьому Булгаков пише: «Алексей Турбин — человек-тряпка». Там у романі взагалі немає позитивних персонажів. Та й Білої гвардії, власне, як сили там немає. Хоча, скоріше за все, Булгаков був ментально близький до своїх героїв. Це було середовище російськомовної київської інтелігенції, в якому він виріс. І, на жаль, таке середовище тоді домінувало. Якби не домінувало, то історія УНР могла б піти по-іншому.

На жаль, ми не знаємо політичних і релігійних поглядів Булгакова. Він про це прямо не писав, бо вже в радянський період це було небезпечно. Тому тут нема чого сказати, крім посилань на твори. Ані листи, ані спогади, ані щоденник прямо нічого не кажуть. Можна лише зробити висновок, що от він народився в імперії, в якій йому було затишно. А потім в новій імперії було вже незатишно. І його сатира била вже по радянській владі.

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова / «Бабель»

І все ж Булгаков нам потрібен, бо він був свідком багатьох подій. Він мав свій погляд на них, ми знаємо їх через призму письменника. І тільки маючи багато таких поглядів, можемо зібрати цілісну картину того, що відбулося тоді, у часи УНР, щоб зрозуміти, чому ми й досі так важко виборюємо свою незалежність.

Ви писали, що музей вже працює над переосмисленням та новою візією. І зараз він присвячений не лише Булгакову. Що саме мається на увазі? Коли музей відкрився у 1991 році, він був суто про Булгакова?

Музей починається з колекції. І розповідати про когось може лише через колекцію. Коли музей тільки починався, у нас було в колекції всього 40 експонатів. Зараз їх понад пʼять тисяч. Розповідаючи про Булгакова, не можна не розповідати про Київ та його історію. Цьому будинку понад 130 років, він пережив усі наступні події та вцілів.

До речі, уцілів завдяки саме Булгакову. Люди про це вже не знають, та й не мають знати. Але в 1980-х його збиралися руйнувати. У ті часи Булгаков саме ставав відомим письменником, тому й кияни тоді стали на захист будинку, ще італійці тоді приїхали, делегація, зацікавилися ним. І дім залишився. А всі роки незалежності саме завдяки музею він утримується, бо підтримувати таку стару будівлю в задовільному стані досить недешево та важко.

Так от. Наша колекція вже давно ширша за постать Булгакова. Наприклад, розповідаючи про те, що саме в цьому кабінеті він приймав як лікар, ми розповідаємо про медицину того часу та повʼязані з нею персоналії. Про того ж відомого лікаря Яновського. Діти родини вчилися в гімназіях — розповідаємо про київську освіту. Чи коли розповідаємо про батька Булгакова, який викладав у Київській духовній академії, то зачіпаємо також її історію та різних людей навколо неї. Там були не лише чорносотенці, але й інші цікаві люди.

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова / «Бабель»

Коли музей починався, ніхто не обговорював «Білу гвардію», усі були повернуті на «Майстрі та Маргариті» та вимагали розповідати про цей роман. Зараз ми виходимо з іншого. Героєм і головним експонатом має бути Будинок. З великої літери, тому що тема Дому, як і тема Міста, — одні з центральних у творчості Булгакова. Але раніше вікна нашого Будинку були зачинені для теми національно-визвольних змагань. Треба впустити історію та події, що тоді відбувалися.

Тобто музей планує рухатися до переосмислення та розширення тематики?

Ми вже рухаємося. Усім у музеї зрозуміло, що таким, як колись, він бути не може. Тому я весь час слідкую за цією дискусією та відбираю конструктивну критику. Усе, що пишуть, наприклад, Валерій Пекар, Катерина Романова, Мирослав Гай чи Віталій Портніков, цікаво. Бо й нам цікаво змінитися разом із трансформацією ставлення до постаті Булгакова. Ми не маємо бути його адвокатами. Музей — це не місце глорифікації, а місце історії.

Яка структура фінансування музею?

Це краще надіслати запит до Музею історії Києва, бо все, що ми заробляємо, віддаємо туди. Кошти, які отримує благодійний фонд, — у розпорядженні фонду. Ці гроші йдуть на видання, виставки та інші проєкти. Наприклад, за минулий рік, з якого два місяці ми не працювали через ковід, заробили приблизно мільйон гривень. Для маленького музею це серйозні гроші.

Якщо держава припинила б фінансування, музей би протримався?

Протримався б. Наприклад, коли ми збирали гроші, щоб купити рояль для музичних вечорів, потрібно було $10 тисяч. Для музею це шалені гроші. Ми тоді думали, що прийде якийсь меценат і просто купить нам рояль. Але ніхто не прийшов. Тому ми кинули клич по всьому світу, розділили рояль умовно на частини, клавіші та ніжки. І почали збирати на все окремо. Нам почали донатити різні люди — від студентів до пенсіонерів, і за три роки ми назбирали на рояль.

Але це дає аргумент вашим опонентам. Мовляв, ну то треба відділити музей від держави, хай самотужки виживає.

Сам будинок — це державна власність. Він не може так просто стати приватним музеєм, бо це памʼятка, яка охороняється законом.

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова / «Бабель»

Чому цей лист Союзу письменників зʼявився саме зараз? Чи знаєте ви, хто був його ініціатором?

Є журналіст Олесь Вахній, який сам написав, що він ініціював усе це через свою статтю. І що Спілка письменників його підтримала. Я не знаю, чи це так. Навіщо це потрібно Спілці? Не знаю, я не в курсі всіх схем. Але медійно це й самій Спілці пішло не на користь. Бачила багато порівнянь із тим самим МАССОЛІТом булгаківським і сталінськими спілками.

Може в когось бути фінансовий чи земельний інтерес щодо музею?

Так я ж щойно сказала, що це памʼятка історії та архітектури. Її неможливо просто так захопити, вивести з реєстрів. Не через Булгакова, а взагалі.

Як ви ставитеся до пропозицій замість музею Булгакова зробити музей Листовничого чи Кошиця, які жили в цьому будинку?

Це якась радянська ідея — забрати будинок в одних і заселити інших. До того ж, щоб створити музей, треба писати концепцію, мати колекцію тощо. Не можна один музей просто назвати іншим.

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова / «Бабель»

Листовничий був цікавою особистістю. Ми й з ним працюємо. Задовго до того, як Оксана Забужко зацікавилася Листовничим, ми вже робили проєкти, конференції та виставки про його історичну фігуру. Але давайте відверто, Листовничий — це не та фігура, до музею якої будуть стоять черги. Не будуть.

Щодо Кошиця, то вже доведено, що він не мешкав в цьому будинку. Просто в довіднику Києва за 1906 рік написано, що він там жив. Але це помилка. У тому ж довіднику зазначені інші його адреси. Але у своїх спогадах сам Кошиць описує свій паспорт, де є печатки про всі місця його проживання в Києві. Адреси Андріївський узвіз, 13, там немає. Проте Кошиць у спогадах пише, як йому було добре жити на Андріївському узвозі, 22. І там він справді жив, і той будинок теж досі існує. І ганьба, що музею Кошиця немає. Але Булгаков у цьому не винний.

Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова / «Бабель»

Як ви вважаєте, чи потрібна якась система ідентифікації «свій — чужий» щодо діячів минулого? І чи можна взагалі побудувати таку систему логічно?

Це культурна політика. І вона має бути, бо культура не існує за межами політики. Це простір, на якому ми будуємо сенси, дискутуємо, ставимо питання і відповідаємо. А питань буде ще багато. От відбудеться, дай бог, деокупація Криму. Що робити з Музеєм Волошина? Із Музеєм Гріна? Із галереєю Айвазовського?

Мені дуже сподобалася думка Валерія Пекаря в його статті. Може, він не дуже влучно підібрав терміни «Мала й Велика Україна», хтось образився. Але сама думка правильна. Якщо ми хочемо залишатися в маленькому садочку, то можна проводити рішучі «чистки», і це буде нескінченний процес.

У серпні 2022 року відбулася асамблея Міжнародної ради музеїв. Там сформулювали нові принципи музеїв. Один із критеріїв — це різноманітність. Це те, що музеї, зокрема, мають давати суспільству. Різноманітність життя. Кожен музей додає щось своє.

Але я знову наголошую на тому, що музеї не мають бути адвокатами своїх героїв. Вони мають критично ставитися до спадщини. На жаль, інколи люди працюють емоційні, захоплюються своїми героями. І починається «мала літургія». Так однозначно не має бути.

Михайло Булгаков

Getty Images / «Бабель»

Різні точки зору на речі дають суспільству не лише музеї, але й журналісти. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: [email protected]