«Бабель» дивиться кіно. Стартує прокат фільму «Я кохаю свого тата», де комік і актор Петтон Освальт в онлайні зваблює кіно-сина. Навіщо? Пояснюють стендапери Анна Кочегура та Юрій Коломієць

Про враження від фільму

Анна Кочегура: Фільм мені сподобався як вдале поєднання драми та комедії. Було цікаво, наскільки далеко все зайде в сюжеті. Я очікувала, що фільм буде легшим, а він працює із серйозними темами — ментальне здоровʼя, стосунки з батьками. І це було приємне здивування. У деякі моменти ти думаєш: «Ні, вони цього не будуть знімати». А автори фільму відповідають: «Ні, ми будемо, хочеш ти це бачити чи ні».

Юрій Коломієць: Мені було весело, часом — крінжово. А деякі моменти я переймав на себе. Ти співчуваєш головному герою, але, з іншого боку, у наших реаліях добре, коли взагалі є батько, який намагається встановити із сином контакт.

Це фільм про барʼєри, як на мене, що є між батьками та дітьми. Там добре видно, що між сином і батьком є невідома перепона, яка не дозволяє їм нормально спілкуватись. Хоча батько старається, але щось не дає їм добре провести час. Коли Франклін спілкується онлайн із людиною, яку вважає дівчиною, то йому класно, цікаво. Хоча насправді це той самий його батько. І ти розумієш, що вони могли б просто так само спілкуватися як батько і син.

Про дискомфорт у комедії

Юрій Коломієць: Коли дивишся цей фільм, часто можеш відчувати дискомфорт. Це нормально. Є коміки, які на цьому будують свою карʼєру, причому досить успішно. Коли ти змушуєш людину відчувати дискомфорт, то підштовхуєш її до чогось нового. Узагалі, коли людина вперше потрапляє на стендап, їй може бути некомфортно. Вона звикла до іншого гумору, скажімо, до КВК, де зрозуміло, коли сміятися, є відбивка — усе ясно. А на стендапі щось незрозуміле розказують, десь матюкаються, десь складні теми — тобі некомфортно. Але з часом ти викупаєш правила гри та починаєш отримувати задоволення.

Анна Кочегура: Мені теж часом було дискомфортно дивитися фільм. Але це й був задум авторів, здається. Те ж саме буває у стендапі. Комік може через почуття дискомфорту донести до публіки якусь важливу думку чи розкрити складну тему, що через легкі жарти часто зробити неможливо. Головне — розуміти, що саме хочеш донести в такий спосіб. Та й у кінці є панчлайн, після якого всім стає комфортно, бо відбувається розвʼязання конфлікту.

Юрій Коломієць: А в фільмі, до речі, такого панчлайну не було. Конфлікт накручується, ти чекаєш, чим закінчиться цей обман, а врешті-решт тобі просто стає головного героя дуже шкода.

Анна Кочегура: Зате герою легко співчувати, бо ти розумієш глибину конфлікту.

Про батьків і дітей

Юрій Коломієць: Значна частина запланованого дискомфорту, як на мене, саме в тому, що спілкування між батьками та дітьми часто дискомфортне. Коли я залишаюся в одній кімнаті з батьком, у нас часто розмова далі «А ти гуляв із собакою?» взагалі не йде. У фільмі нам дають зрозуміти, що Чак — читер, який намагається розвʼязувати проблеми обхідними шляхами, обманом по суті. Отже, він і цю проблему — барʼєр між батьками та дітьми — намагається вирішити обманом, прикинувшись дівчиною. І це працює.

Анна Кочегура: Ой, а я б не захищала Чака. Якби мій батько зробив таке, я була б, мʼяко кажучи, незадоволена.

Юрій Коломієць: Але ж він хотів як краще! Це типові батьки, вони завжди хочуть як краще, а роблять фігню. Коли батьки хочуть тебе запхнути в якийсь виш, бо думають, що так краще, а для тебе це погано. Чи взагалі приймають за тебе рішення. Бо краще ж знають. Чак просто зайшов занадто далеко.

Анна Кочегура: А для мене справа тут не в тому, що Чак хотів як краще. Він просто боявся зустрітися з реальністю, в якій був таким собі батьком, пропустив багато важливих моментів у житті сина і не міг відверто йому сказати: «Мені шкода, спробуймо ще раз». Чак не захотів вирішити ситуацію по-дорослому. Узагалі, у фільмі син емоційно доросліший за батька. Урешті-решт, саме він іде назустріч батьку. Гнівається, але хоче, щоб Чак був поряд, хоче спілкуватися з ним.

Юрій Коломієць: Фінал фільму, як на мене, показує, що батьків все ж треба прийняти, якщо вони є. Треба давати їм шанс, кидати рятувальний круг, якщо вони себе потопили. Франклін намагається прийняти свого батька таким, яким він є. Розуміючи, що Чак не зміниться. Це важливо.

Я теж свого часу зрозумів, що мій батько не зміниться. Раніше я думав, чому ми з ним не можемо спілкуватися як сини та батьки у фільмах, чому не можемо ходити гуляти чи на риболовлю. Чому я можу з мамою пів години говорити телефоном, а з ним — ні. При тому, що він насправді всім цікавиться, він у курсі всіх подій від мами. Я довго думав, що є якась проблема. А він просто така людина і вже не зміниться. І треба прийняти батька таким, яким він є. Шукати та цінувати позитивні моменти, а не очікувати, що людина стане такою, як ти хочеш.

Анна Кочегура: Так, тут і в героя змішані почуття, й у глядачів. Чак зробив досить погану річ, але він хоч щось зробив нарешті, щоб спілкуватися із сином.

Юрій Коломієць: І це досить кріпова лінія, її не проговорюють прямо, але показують у деяких сценах. Коли син розуміє, що кохав цю дівчину. А це був його батько, тобто спілкування з батьком все ж викликало позитивні емоції. І Франклін подумав, що коли він кохає батька, то треба з ним все ж таки спробувати спілкуватися.

Анна Кочегура: О ні, я знову відчуваю цей крінж і дискомфорт!

Юрій Коломієць: Але так фільм ще й ставить запитання про те, що таке кохання. Якщо відкинути складову фізичного контакту. Я от чув, мені друзі розповідали, що є різні секс-ігри, де можна створити свого персонажа, знайомитися з іншими людьми, їхніми персонажами та займатися віртуальним сексом. І ти ж не знаєш, що там насправді за людина. Але гравців це не зупиняє. Вони уявляють собі когось, бо хочуть цього.

Так і Франклін. У його спілкуванні з «Беккою» було багато натяків на те, що це взагалі не дівчина. Але він їх ігнорував, бо йому дуже хотілося вірити, що от є дівчина, яка хоче з ним спілкуватися.

Анна Кочегура: Франклін просто був самотній та вразливий, такий момент життя. Тому й закривав очі на всі «червоні прапорці», хоча їх було достатньо.

Про жанр фільму

Юрій Коломієць: Я б не назвав цей фільм суто комедією. Бо комедії загалом складаються з гегів — смішних ситуацій, не обовʼязково вербальних жартів, але певних комічних моментів. Тут їх майже не було. Як я розумію, основна ідея фільму — зробити смішне з усієї ситуації спілкування Чака та Франкліна, з незручності та іспанського сорому, який ти відчуваєш за них.

Мені здається, зараз це цілий тренд, який пішов із соцмереж і мемів. Якби цей фільм вийшов років 20 тому, то публіка сказала б, що це фу, непристойно та несмішно. Але зараз ми звикли до іспанського сорому і почали отримувати від нього задоволення.

Анна Кочегура: Так, класичних жартів у фільмі майже не було. Тут комічна складова у самій історії. Окремі ситуації можуть бути смішними, але загалом фільм трагікомічний. І це апеляція до схожого досвіду глядачів. Мабуть, кожен хоч раз спілкувався з кимось в інтернеті, не знаючи, хто ця людина. Тому глядач певною мірою приміряє події фільму на себе. Тут і зʼявляється іспанський сором.

Про Петтона Освальта та стендаперів у кіно

Юрій Коломієць: Петтон Освальт — класний чувак і цікавий комік, який вміє робити й дуже серйозні речі. У нього є спешл про те, як померла його дружина. І він майже половину концерту цьому присвячує. І ти думаєш: ну як можна йти на концерт, щоб пів години слухати про смерть близької людини, і це буде весело? Але Освальт вміє це поєднати. Так і в цьому фільмі. Сцена смішить, але ти розумієш, наскільки вона жахлива насправді. Це ж класична штука, коли все настільки погано, що аж добре. Коли все жахливо, то іноді сміятися — це єдиний спосіб зберегти здоровий глузд.

Освальт добре грає цю роль. Але, можливо, у цьому випадку важливіше не те, що він комік, а те, що він взагалі хороший актор.

Анна Кочегура: А мені здається, що Освальт завдяки своїм талантам коміка трохи знімає напруження цього фільму. Яке є досить значним. Якби замість нього був інший актор, фільм був би важчим. Освальт та його досвід комедії робить фільм легшим. Стендап-комедія — це такий жанр, який і на самого коміка впливає. Ти стаєш відкритішим до важких тем, чорного гумору.

Юрій Коломієць: Я от подумав, що, наприклад, Луї Сі Кей теж би підійшов на роль батька, який багато напартачив і хоче все виправити. Можливо, це такий типаж, який часто зустрічається саме серед стендап-коміків.

Стендап-комедія та акторство прямо поєднані. Наприклад, комік пише великий концерт на годину, їде у велетенський тур по містах. І в турі йому доводиться одні й ті самі жарти повторювати безліч разів, щодня. А деякі працюють лише тоді, коли в них вкладаєш певну емоцію. Яка раз на пʼятий вже десь поділася, комік не в настрої, природнім шляхом ця емоція вже не виникає. Тоді її доводиться саме грати. Комусь це дається легше, комусь важче.

І дуже часто саме в коміків, британських і американських, виходять унікальні проєкти в кіно чи на телебаченні. Масова комедія вже трохи приїлася, сценаристи працюють шаблонно. А потім ти бачиш серіали від Рікі Джервейса чи Луї Сі Кея і розумієш, що це щось справді нове.

Анна Кочегура: Кожному коміку потрібна акторська майстерність. Бо треба працювати з аудиторією, розставляти акценти та паузи. На папері жарт може здаватися не дуже смішним, але з певною подачею спрацює. Стендап-коміки розповідають історії. І без акторської гри публіці не було б цікаво їх слухати. Хоча це й не повноцінна професія актора, це певні її елементи.

Юрій Коломієць: На Заході вже зрозуміли, що брати стендап-коміків у кіно — це часто гарна ідея, бо комік сам зробить більшу частину роботи. У нас я поки таких фільмів не бачив. Хоча одного разу ходив на кастинг серіалу, де шукали саме коміків. І автори пояснювали це тим, що актори намагаються бути смішними, а коміки вже смішні, їм не треба це вдавати. Було б класно, якби в нас індустрія теж до цього дійшла.

Анна Кочегура: У нас просто стендап-індустрія ще молода, поки розвивається. А загалом, той самий «95 квартал» знімає ж свої фільми. Просто вони не стендапери, інший жанр. Але їхній прихід у кіно нікого не здивував. Тому й стендапери в нашому кіно ще попереду.

«Бабель» нічого не придумує, тут все по-справжньому. Підтримайте нас: 🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: [email protected].