Світові війни очікувано змінили майбутнє Європи і неочікувано — жіночу моду. Як у гардеробах зʼявились куртки-бомбери і чому бікіні — сувора необхідність повоєнного часу. Фотоісторія «Бабеля»

До війни жіноче вбрання в Європі та Америці було показником соціального статусу, віку та власне статі. Заможні жінки змінювали сукні щонайменше 4—5 разів на день.

Перша світова війна кардинально змінила роль жінки в суспільстві, а заразом — її гардероб. Поки чоловіки були на фронті, жінки освоювали їхні професії — працювали на будівництві, на фабриках та військових заводах, були кондукторами та водіями автобусів і навіть керівниками деяких підприємств (так, для тих часів це дивина).

Розкішне вбрання з мереживами, вишивкою та прикрасами відійшло на другий план. Уся текстильна промисловість тепер працювала на воєнні потреби. А для жіночого костюма головними критеріями стали практичність та зручність.

Дефіцит тканини та нові вимоги до вбрання призвели до першої революційної зміни в жіночій моді — спідниці стали коротшими. Важка спідниця, яка повністю закривала ноги, абсолютно не підходила до нових реалій. Тож у 1915 році поділ піднявся до середини литки. Консерватори одразу назвали це розпустою, та їх уже мало хто слухав.

Популярний жіночий костюм часів Першої світової складався з широкої спідниці, що не сковувала рухів, та жакета з накладними кишенями та коміром-стійкою. В моді також були сукні з практичної тканини чорного, сірого, коричневого чи синього кольору. Таке вбрання можна було носити весь день, не перевдягаючись, без ризику поставити помітні плями. Якщо раніше жінка не могла переодягнутися без сторонньої допомоги, то тепер застібки в жіночому одязі почали робити спереду.

За короткими спідницями настав час штанів. Часто вони були частиною професійної уніформи. Тож хоч якою б дивною на той час здавалася жінка в брюках, вони дуже швидко увійшли в її повсякденний гардероб.

Перша світова звільнила жінок і від корсета — і теж «не з доброї волі». Усе через те, що метал, з якого зазвичай виробляли тверді корсетні ребра, пішов на потреби війни. «Відмова американських жінок від жорстких корсетів під час війни вивільнила 28 тисяч тонн сталі — достатньої для будівництва двох лінкорів», — писав у своєму звіті один з членів американської Комісії військової промисловості. На зміну корсету прийшов бюстгальтер на бретельках без спинки, який восени 1914 року запатентувала американка Мері Фелпс.

У цей період у світі високої моди вперше зʼявилися жінки-кутюрʼє. Найяскравіші приклади — авторка легендарної маленької чорної сукні Коко Шанель та одна з творців концепції «прет-а-порте» Ельза Скіапареллі. А самі покази мод, започатковані у 1911 році, тепер організовували для збору коштів на воєнні потреби.

Коко Шанель (сидить у центрі) у своєму салоні моди у Лондоні, 1932 рік.

Getty Images / «Бабель»

Знамениту «маленьку чорну сукню» Коко Шанель продають на аукціоні Christie's у Лондоні, 1978 рік.

Getty Images / «Бабель»

Чоловіків модна революція зачепила значно менше — на війні вони носили однострій. Однак під час Першої світової змінилися підходи до дизайну військової уніформи. До цього різні роди військ мали мундири різних кольорів — щоб відрізняти своїх і чужих під час рукопашного бою, а також щоб командири розрізняли за кольором піхоту, кавалерію та артилерію. Розвиток стрілецької та артилерійської зброї кардинально змінив тактику ведення бойових дій та вимоги до однострою. Тепер уніформа мала бути менш яскравою, непомітною для ворога та більш практичною для життя в окопах. Тож у ході Першої світової в усіх воюючих арміях запровадили уніформу, що відповідала цим вимогам. За кольором спочатку виділялись хіба що французи з їхніми синіми куртками та червоними брюками. А от британці ще на початку ХХ століття перейшли на «захисний» колір хакі. Згодом їхній приклад почали наслідувати й інші армії.

Практична військова уніформа стала в нагоді і в цивільному житті. У перші повоєнні роки в Європі була гостра нестача одягу, тоді на допомогу прийшли запаси військового екіпірування. Перешиту форму носили не тільки чоловіки, а й жінки, підганяючи за розміром і нерідко змінюючи дизайн. Так виник прообраз майбутнього стиля мілітарі — колір хакі, жорстка пряма лінія плечей з підкладками, металеві ґудзики.

Деякі елементи військового одягу перейшли у мирне життя без зміни дизайну. Наприклад, модель дощовика тренчкот із широким коміром, додатковою вставкою із тканини у верхній частині спини, погонами та ременем.

Друга світова війна продовжила тренд на уніфікацію та практичність одягу. Якщо під час Першої світової обмеження на тканини запровадили наприкінці війни, то під час Другої світової економити стали від самого початку.

У Британії з 1941 по 1949 рік діяли картки на купівлю одягу. Крім того, уряд запровадив жорсткі норми для пошиття цивільного одягу. Деякі з найсуворіших правил економії стосувалися чоловічого одягу — однобортні костюми замість двобортних, заборона на відвороти для брюк, обмежена кількість кишень, регульована довжина сорочок із забороною на подвійні манжети. Економили навіть на застібках-змійках. Виняток зробили для двох життєво важливих елементів цивільного одягу — для чоловічих підтяжок та жіночої спідньої білизни.

У 1942 році у Британії надійшов у продаж одяг для цивільних марки Utility. Його виготовляли за спеціальними урядовими стандартами, які розробили з урахуванням обмеженого асортименту тканин. Часу на виробництво такого одягу мали витрачати менше, однак зберігався контроль якості.

Для того, щоб люди у такому універсальному одязі не були схожі на солдатів, до розробки дизайну Utility долучили знаних модельєрів. Їм поставили завдання створити економічний, але водночас привабливий, стильний та різноманітний одяг — і вони непогано впорались. Сукні, пальто, куртки, брюки, сорочки Utility-дизайну з простими лініями та мінімальною обробкою досить швидко стали популярними і за межами Британії.

Модель на подіумі на показі West еnd Utility Fashion у Лондоні під час Другої світової війни, вересень 1942 року.

Getty Images / «Бабель»

Британський модельєр Норман Гартнелл, один з творців Utility-дизайну, оглядає модель у новій сукні, 1942 рік.

Getty Images / «Бабель»

За умов тотальної економії зʼявлялись і справжні дизайнерські ноу хау. Наприклад, у Британії вигадали так звані «костюми сирен» — стильні комбінезони, які можна було швидко вдягнути, щоб дістатися до бомбосховища під час повітряної тривоги. У жіночих моделей ззаду була спеціальна панель, яку можна було розстібнути, щоб сходити у туалет, не знімаючи комбінезона. А у Франції обмеження на тканини призвели до появи роздільного жіночого купального костюма — бікіні.

Цивільне населення теж вдавалося до креативу. Старі чоловічі костюми та сорочки, наволочки та ковдри перешивали на жіночі блузки та костюми, дитячі сукні та пальта, а з фіранок майстрували весільні сукні.

Найдефіцитнішим товаром тоді були панчохи. Особливо тонкі з шовку і нейлону, що зʼявився невдовзі після початку війни у 1939 році. Саме під час Другої світової поширилася манера носити літнє взуття «на босу ногу». Тут жінкам стали в нагоді брюки, які вже були не лише робочим, а й повсякденним одягом. Та деякі креативниці імітували панчохи за допомогою олівця для брів, яким малювали ззаду на нозі «шов».

Щодо військового однострою, то тут зберігався тренд на зручність та практичність. В уніформі зʼявилося більше кишень, що дозволяло солдатам нести більше спорядження. Деякі експерти й досі наполягають, що з точки зору дизайну й практичності найкращою була нацистська уніформа. Її шили на фабриці Гуго Фердинанда Босса — засновника модного одягу Hugo Boss.

Під час Другої світової військову форму у різних арміях нарешті стали шити і для жінок. Для британської Жіночої королівської морської служби та Жіночих допоміжних повітряних сил була розроблена військова форма синього кольору. Військовослужбовці американського Жіночого допоміжного армійського корпусу носили літню бежеву уніформу з темно-бордовою окантовкою, для підкреслення якої розробили спеціальний колір помади. А зимова уніформа була оливково-сірого і жовтувато-коричневого кольору. У Німеччині жіноча уніформа для штабної служби була сірого кольору, військова форма — коричневого. У Радянському Союзі жінки, які служили в армії, носили таку ж форму захисного кольору, що й чоловіки.

Елементи військового одягу теж ставали популярними серед цивільних. Наприклад, шкіряна льотна куртка-бомбер з утепленим коміром, розроблена для пілотів, щоб було зручніше справлятися з погодними умовами. Або американська військова куртка моделі М41, розроблена під час Другої світової.

Під час світових воєн коротшала не лише жіноча спідниця, а й зачіски. А в моду замість не надто зручних капелюшків входили тюрбани і хустки. Під ними без проблем можна було сховати несвіже волосся або відсутність зачіски.

Під час Другої світової у Британії зʼявився спеціальний дизайн жіночих сумочок з відділом для протигаза. В країні часто відключали світло через загрозу авіаударів, тоді у моду увійшли різні аксесуари, які відбивали світло або самі світились у темряві.

Окрім льотної куртки, модними стали і спеціальні сонцезахисні окуляри для пілотів. Їх розробила у 1936 році американська компанія Bausch & Lomb, яка спеціалізувалась на різноманітній, зокрема й військовій, оптиці. Окуляри з легкого металу мали спеціальну форму, що максимально прикривала очі від сонячних променів. Окуляри «авіатори» стали настільки популярними, що компанія спеціально під них зареєструвала торгову марку Ray-Ban. Зараз це одна з найпопулярніших моделей окулярів у світі.

Стандартні прикраси не заохочувалися у суспільстві під час воєн і вважалися чимось легковажним. Натомість іще під час Першої світової у моду увійшли креативні персні та браслети, виготовлені з фрагментів снарядів або боєприпасів. Під час Другої світової асортимент тільки розширився, наприклад, пластиковий браслет з вітрового скла збитого німецького літака.

Сучасний модний тренд — підтримувати незалежні українські медіа. Допоможіть «Бабелю»: 🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: [email protected].